У Вроцлаві по вулицях «гасають»… гноми

Аби закохатися у Вроцлав, достатньо пробути у ньому п’ять хвилин. Це тільки на в’їзді у місто помічаєш недопалки та обгортки з-під морозива, що «прикрашають» тротуари, і обдерті будинки спальних районів. У середмісті — ідеальна чистота, а будинки виглядають так, наче їх лише вчора здали в експлуатацію.

Усі найцікавіші пам’ятки архітектури у Вроцлаві зосереджені на Тумському острові — найдавнішій частині міста. Серце острова — собор Святого Івана Хрестителя. Шпилі величної споруди сягають 98 м у висоту! Це — перший готичний храм, зведений на території Польщі (будували його з ХІІІ по ХVI століття). Під час штурму Червоною Армією німецької фортеці Бреслау (так називався Вроцлав до 1945 року) собор було зруйновано на 70 відсотків. Помилуватися красою цього храму можуть навіть незрячі — для них при вході виставили міні-копію споруди.

До храму прилягають “Кнедликові ворота”, на верхівці яких “приліпилася”… закам’яніла галушка. За легендою, у місті жило колись подружжя — Конрад, який майстрував посуд і продавав його на ринку, та добра господиня Агнєшка, яка готувала для свого благовірного його улюблені кнедлики. Жила би пара довго і щасливо, якби Агнєшка передчасно не віддала Богу душу. Убитий горем Конрад танув на очах, адже чоловік так і не навчився готувати. Сусідки вкидали до своїх баняків трохи більше м’яса та картоплі, щоб вистачило і на членів родини, і на бідолашного вдівця, однак Конрад крутив носом — смакували йому лише страви коханої. Одного разу, коли чоловік вертався з ярмарку, зморив його сон. Приліг під міськими воротами, заплющив очі і побачив свою покійну дружину. Жінка простягла йому миску, наповнену свіжозвареними галушками. “Буду кожного дня приходити тебе годувати, — пообіцяла. — Але за однієї умови — щоразу один кнедлик мусиш залишати у мисці”. Конрад прокинувся і побачив поруч улюблений смаколик. Як же втішився! Коли у тарілці лишилася остання галушка, не втримався — вхопив її та потягнув до рота. Однак кнедлик вислизнув з його рук і впав до миски. Конрад повторив спробу. Тоді галушка вискочила на ворота. Чоловік не полінувався — поліз за нею. Галушка перетворилася на камінь. У сні чоловікові явилася розгнівана Агнєшка: “Тепер зрозуміло: ти не мене любив, а кнедлики, які я для тебе готувала!” З тих пір бідолашному чоловікові довелося перебиватися “казенними” харчами…

Найдавніша цегляна споруда, яка збереглася до наших днів, — костел Св. Ідзи, до якого прилягає похилена башта Капітула. Неподалік розташований костел Святого Хреста та Св. Варфоломія, “склеєний” з двох половинок. Після тривалих перепалок князь Генріх Четвертий Пробус і вроцлавський єпископ Томас Другий вирішили помиритися та закріпити дружбу будівництвом невеликого костелу Св. Варфоломія. Коли робітники викопали котлован, натрапили на знахідку — корінь у вигляді хреста. Князь з єпископом вирішили, що це — знак Божий і що на цьому місці мусить стояти храм Святого Хреста. Але й від своїх попередніх планів не хотіли відмовлятися. Тому побудували “спарені” храми: нижній — на честь Св. Варфоломія і верхній — на честь Святого Хреста.

У першій половині XVIII століття навпроти собору Святого Хреста з’явилася статуя святого Яна Непомуцького, найбільший пам’ятник цьому святому у світі. Загинув Ян Непомуцький через обітницю, яку дав церкві, — не міг порушити тайну сповіді, хоча князь, який випитував у нього про гріхи своєї дружини, і підкупити його намагався, і погрожував розправою. Побачивши, що діла не буде, наказав зв’язати священика, запхати в мішок та кинути у річку Влтаву. За легендою, коли мішок з тілом Яна вдарився об воду, з ріки вилетіло п’ять зірок, які попростували до неба. Саме тому Яна Непомуцького традиційно зображають із вінцем з п’ятьма зірками. Поховали мученика у соборі Св. Вітта у Празі.

Вроцлав вважається одним з найбільш зелених міст Польщі. Тут є чудовий Ботанічний сад. Правда, щоб ним прогулятися, доведеться купити вхідний квиток за 10 злотих (приблизно 25 гривень). Наречених у шлюбному вбранні впустять безкоштовно. Зате за фотозйомку доведеться викласти 200 злотих (500 гривень).

Стоїть місто на Одрі та чотирьох її протоках. До війни через Вроцлав пролягало 303 мости. Зараз їх залишилося 120. Найцікавіший — сталевий, 52-метровий, який з’єднує острів Тумський з центральною частиною міста. Якби народилися кілька століть тому, не ступили б на нього, не злізши з коня, не здавши зброю та не знявши головного убору — навіть якби були князем. Вільно почувалися тут лише злочинці, яким вдалося утекти з-під варти, — на обитель єпископів не поширювалося княже і міське право.

Хто б міг тоді подумати, що колись цей міст облюбують закохані. Будуть вішати на перила колодки зі своїми іменами, а ключики — викидати в Одру... Періодично міська влада дає вказівку позрізати замки. Пустують перила недовго, адже продають колодки прямо на мосту, по 10 злотих за штуку.

До площі Ринок звідси —15 хви­лин ходьби. По дорозі постійно натикатиметесь на фігурки гномиків (краснолюдків). Не намагайтеся усіх розшукати та з усіма сфотографуватися — на це піде не один день: біля РАЦСу цілуються гномики-молодята, гном-турист тягне у готель валізку, гном-безхатько на вокзалі пере свої речі, гноми-пожежники біжать рятувати костел Св. Ельжбети, гном-в’язень, закований у кайдани, сумно поглядає на перехожих… Історія вроцлавських гномів бере свій початок з початку 1980-х рр., коли виник антикомуністичний рух «Оранжева альтернатива». Активісти залишали на стінах будівель польських міст антикомуністичні написи. Міліціонери їх замальовували, а вуличні художники, які не хотіли миритися із системою, зображали на цих плямах гномів, роздавали листівки з провокативними закликами «Громадянин, допоможи міліції, побий себе сам!», вбирали на голови кумедні помаранчеві шапочки, влаштовували вуличні флеш-моби… Перший металевий гномик у Вроцлаві з’явився 2004 року у рамках мистецького проекту Томаша Мочека. Відтоді «армія» краснолюдків невпинно зростає. Якщо у місто завітали вперше, рекомендуємо уважно дивитися під ноги, аби не зашпортатися об 30-сантиметрову фігурку.

Обов’язково завітайте у провулок неподалік Польської академії наук (у середньовіччі тут засідали не вчені, а в’язні), на «вуличку м’ясників». М’яса тут вже не купите, зате матимете змогу придбати гарний сувенір. Цей шматочок Вроцлава припав до душі митцям — реалізовують тут свій крам, п’ють каву, діляться творчими планами. На вході вас зустрінуть вилиті з металу свійські тваринки. Справжня атракція для дітей! А от корова у цьому провулку наразі не «пасеться». Усі тваринки відтворені у натуральну величину. На корову скульпторам просто забракло грошей…

«Вулиця м’ясників» — хороший орієнтир. Означає, що практично дісталися Ринку. Можете присісти перепочити у вуличному кафе. Філіжанка кави обійдеться у 4 злотих (приблизно 10 гривень). Радимо брати курс на північний захід. Костел Св. Ельжбети навряд чи «проскочите» — його вежа здіймається у висоту на 91 м. До 1529 р. була 130 м заввишки, але її пошкодив ураган. Під натиском стихії вежа надломилася, однак жодна людина при цьому не постраждала. З того часу існує повір’я — вежа стоятиме, доки існуватиме світ, бо її підпирають янголи. Якщо заплатите за вхідний квиток 5 злотих (приблизно 12,5 гривні) і подолаєте 302 сходинки, зможете помилуватися краєвидами міста з висоти пташиного польоту.

Якщо зголодніли, радимо завітати до студентської їдальні (навпроти головного корпусу Вроцлавського університету). Обід на двох (перше, друге плюс компот) обійшовся нам у 21 злотий (52,5 гривні). У кафе, розташованому поруч, за ці гроші зможете придбати хіба що одну порцію м’ясного салату.

Українське серце Вроцлава — собор Св. Вінсента. Служби тут ведуться українською мовою, однак лише по неділях та великих релігійних святах. Попри те, що наша група завітала сюди у понеділок, для паломників з України зробили виняток — дозволили супроводжуючому нас духівнику ієромонаху о. Саві з храму св. Архістратига Михаїла у Львові відслужити літургію. Українська греко-католицька парафія у Вроцлаві існує з 1956 року. Однак свою церкву отримала лише 1997 року...

Автор завдячує в організації поїздки паломницько-реколекційному центру «Рафаїл»

Фото Андрія ГЕЛИЯ