10-річна Оля з плачем проситься на чорниці, щоб заробити на новий мобільник...
Жителям карпатських сіл заготівельники за кілограм цілющих ягід платять по 9,50 гривні
У Карпатах стартував довгоочікуваний сезон чорниць. Місцеві селяни, озброївшись саморобними гребінцями, прямують на полонини, аби зібрати вже достиглі чорні ягоди. Села вдень безлюдні — усі на чорничних жнивах.
Липня СЕЛЯНИ ЧЕКАЮТЬ увесь рік. У карпатських селах роботи нема жодної. Живої копійки просто ніде заробити. Хіба вчителем у школі чи продавцем у сільській крамничці. Чоловіки працездатного віку, хто до тридцяти років не спився, їдуть на заробітки до Росії, а жінки пильнують господарку та дітей. Чорниць чекають як манни небесної. Коли настає сезон, один поперед одного поспішають на чорничні галявини. Спочатку збирали для себе, а тиждень тому з’явилися заготівельники із Закарпаття, які приймали ягоди по 8 гривень за кілограм. Це була стартова ціна. Пізніше під’їхали конкуренти — заготівельники зі Львова, які підняли ціну до 9, 50 грн. за кіло. Але селяни все одно нарікали, що це дуже дешево. Торік брали по 15. І це була стартова ціна. Потім виросла до 18-ти, а під кінець сезону навіть до 25 гривень. На Волині, наприклад, нині платять 12 грн. за кілограм. Хоча тамтешні чорниці гірші від карпатських, які вважаються екологічно чистими. Але діватися селянам нікуди — йдуть на “плантації” та несуть зібраний врожай на продаж цілими міхами.
Пані Ганна має трьох дітей. Старшому, Василеві, 13 років, доньці Олі — 10, а найменшій Оксанці — лише шість місяців. Чоловік Іван — на заробітках у Москві. Коли з’явилися заготівельники, старші діти і сама пані Ганна зібралися по чорниці. У сім’ї виникла суперечка, хто лишиться з Оксанкою. Пані Ганна наказала Олі доглядати малу, а вони з Василем підуть на чорниці. Так Оля — в сльози, бо теж хоче заробити “свої” гроші. Мріє купити новий мобільник. А ще треба знаряддя для школи придбати, та й новий одяг годилось би. Довелось малятко бабці віддавати, поки сімейство чорниці збирало.
На ягоди йдуть не пізніше як о шостій ранку. Збирають максимум шість годин, поки ще сонце не пече. Та й важко довше працювати, спину потім годі розігнути. Нав’ючені, з повними рюкзаками, відрами, сумками повертаються у село, де в якійсь хаті чи у магазині заготівельники приймають дари лісу. За півдня назбирують в середньому 30 кілограмів. Куди далі прямують цілющі ягоди, селяни не знають. Подейкують, їх перепродують за кордон, а там переробляють на фарбу для автомобілів.
