У країні невидимок

У жительки міста Стрия (Львівська область) Галини Савчук з обличчя не сходить вираз розгубленості та горя. Проходячи вулицями міста, вона вглядається у спини молодих дівчат, схожих за статурою на її 18-річну доньку Надію. Надійка 13 квітня цього року пішла в гості до подруги, яка живе через дорогу. З того часу молоду красуню ніхто не бачив. Дівчина ніби перенеслася в країну невидимок, вхід до якої існує, а виходу немає...

13 квітня, у суботу, близько 21-ї години, Надійка попросила у мами дозволу піти на день народження подруги Людмили. Син пані Галини Володимир вчиться в одному з львівських вузів. А донька Надія завершувала навчання (вчилася на швачку) в одному зі стрийських училищ. Між мамою та донькою панували повне взаєморозуміння та довіра. Отож жінка без жодних вагань дозволила доньці піти на день народження. Бо знала, що її подруга живе буквально через дорогу.

Коли донька пішла з дому, пані Галина прилягла. Прокинулася десь о третій годині ночі. Доньки удома не було. Жінка зателефонувала Надійці на мобільний. Дівчина попросила дозволу залишитися в гостях ще на годинку. О 4-й годині телефон Надії перестав відповідати на вхідні дзвінки...

Наступного ранку стривожена пані Галина пішла до подруги доньки — Людмили. Перед входом у будинок, в якому та жила, зустріла іншу подругу доньки, Божену. “А Надія давно пішла додому”, — кинула та, кудись поспішаючи. У квартирі, де була на дні народження Надія, мешкають її подруга Людмила, її чоловік Борис та його брат, власник помешкання Кирило. “Коли я прокинувся вночі, — розповів стривоженій жінці Борис, — побачив, що ваша Надія одягається. Вона попросила мене нікого не будити і сказала, що йде додому”...

Серце матері забило на сполох. Майнула думка, що слід бігти в міліцію. Та з кінофільмів жінка знала, що поки не мине три доби, зниклих ніхто не шукатиме. Спробувала сама пошукати доньку у місцях, де любили збиратися її однолітки. Спочатку зайшла у бар “Сейф”, але нікого зі знайомих доньки там не побачила. Тоді пішла у готель, що неподалік, у барі якого також відпочивала місцева молодь.

Чергова готелю сказала, що вночі тут справді відпочивали якісь юнаки та дівчата. Саме в цю мить у хол готелю спустилися Божена та кілька знайомих хлопців з компанії доньки. “Ваша Надія пішла звідси дві години тому”, — повідомила Божена. Хлопці припустили, що дівчина повернулася до квартири Людмили, і разом із пані Галиною пішли туди. “Дорогою я запитала Божену, чому вона, знаючи, що я цілу ніч розшукую доньку, мені не зателефонувала, — згадує пані Галина. — На моє здивування, Божена відповіла, що нічого мені про Надію не казала”...

Видіння ворожки не підтвердилися

У ніч з неділі на понеділок пані Галина ні на мить не заснула. А вранці пішла в Стрийський райвідділ міліції писати зая-ву про зникнення доньки. Правоохоронці уважно оглянули кімнату Надії, а слідчий допитав хлопців, з якими дівчина святкувала день народження подруги. З’ясувалося, що ніякого дня народження тієї ночі не було. Молодь просто зібралася “відтягнутися”.

Фотографії зниклої дівчини показали в ефірі місцевого телебачення та надрукували в газетах. Ніхто не зголосився, що бачив дівчину. У відчаї пані Галина пішла до ворожки. Та сказала, що тіло доньки слід шукати за дамбою, у річці Стрий. Вказане ворожкою місце кілька днів обстежували міліціонери, солдати з тамтешньої військової частини, водолази. Трупа зниклої не знайшли. У жінки залишилася надія, що її донька жива. Пошуки Надії Савчук тривають до сьогодні...

На Львівщині цього року не вперше зникає красива дівчина. У березні, скажімо, в селищі Шкло Яворівського району безслідно зникла 23-річна красуня-білявка Іванна Міщенко. Чи не стали вона та Надійка жертвами торговців “живим товаром”?

Кілька років тому, скажімо, в Україні набула широкого резонансу кримінальна справа, порушена проти дільничного інспектора та оперуповноваженого відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх управління міліції міста Дніпродзержинська (Дніпропетровська область). Спочатку цих міліціонерів звинуватили у незаконній відмові порушувати справи про розшук зниклих безвісти неповнолітніх. Під час подальшого розслідування цієї справи співробітники служби внутрішньої безпеки міліції з’ясували, що міліціонери протягом трьох років вивезли до Москви і продали тамтешнім сутенерам дев’ятьох дівчат, яких у рідному місті розшукували батьки.

У місті примар

За статистикою МВС, кількість зниклих безвісти людей в Україні постійно зростає. Щороку правоохоронці реєструють від 10 до 12 тисяч заяв про зникнення громадян. Протягом десяти днів після реєстрації цих заяв більшість зниклих знаходять живими або мертвими. Проте доля близько п’яти тисяч залишається невідомою. Тобто щороку в Україні з’являється ціле село людей-примар.

У карному розшуку чи не кожного райвідділу міліції є оперативник, який спеціалізується на розшуку безвісти зниклих. При обласних управліннях міліції функціонують розшукове відділення та оперативно-довідкова служба міліції. Ці підрозділи, що спеціалізуються на розшуку зниклих, мають чи не найбільшу базу даних на кожного громадянина. До працівників цих служб надходять і повідомлення з моргів про невпізнані трупи, і повідомлення із лікарень про пацієнтів, які не мають при собі паспортів.

Найчастіше, розповіли “ВЗ” працівники цих структур, зникають літні та психічно хворі люди. Піде якась бабця по кефір — і забуде власну адресу. Чимало чоловіків, помітили оперативники, зникають... 8 березня. Бо, відзначаючи жіноче свято, забувають і про родину, і про роботу.

Молоді люди найчастіше “губляться” влітку. Молодь їде з рідних сіл у великі міста шукати добру роботу. Багатьом схопити птаха щастя у руки не вдається. Та повертатися у рідні домівки і зізнаватися у невдачі соромляться. Воліють жити ледь не бомжами, нічого не повідомляючи батькам. Багато людей, зауважують правоохоронці, зникають під час виїзду на заробітки за кордон чи у віддалені регіони України.

Такі випадки принаймні можна пояснити. Та трапляються, кажуть бувалі міліціонери, й такі зникнення людей, які можна пояснити хіба чимось містичним...