Тепер хоч труп у багажнику вози – ніхто не перевірить...

Беркутівців від інших співробітників міліції легко відрізнити навіть тоді, коли вони в цивільному. Тих, хто має менше 180 см зросту, у «Беркут» не беруть. У спецпідрозділ потрапляють, як правило, колишні спортсмени. Бійці продовжують тренуватись і у своєму штабі на вулиці Тролейбусній, адже постійно доводиться здавати нормативи. Серед міліції «Беркут» — еліта. На спільному інструктажі для різних підрозділів міліції (зібрали усіх — від транспортної міліції до ДАІ) це добре видно — не лише за виправкою самих бійців, а й за кращим екіпіруванням та кращими машинами. Тому саме до беркутівців кореспондент «ВЗ» напросилась у патруль.

Приміряти сіро-синій камуфляж мені не довелось — не жіноча це робота, тому й форми нема. У штабі працюють лише дві жінки, але вони у патруль не їздять. Зустріли одну з них — маленька і худенька Іра на фоні здорованів виглядає дюймовочкою. «Та ви не дивіться, що вона така дрібна. Коли в центрі в неї якийсь тип відібрав телефон, догнала і скрутила, — міліція забрала вже готовенького», — кидають хлопці. «Якщо не здаси самооборону — не атестують», — сміється дівчина.

Викрадений телефон можна знайти. Якщо є знайомства в оператора...

Бійці, які заступають в наряд, заздалегідь не знають, який район міста патрулюватимуть. Нам випав Франківський. У цьому районі впродовж останнього часу побільшало крадіжок з машин, тож на патруль відправили аж два екіпажі «Беркуту», не кажучи вже про ППС. Зі штабу їдемо у райвідділок, де командир екіпажу отримує папку з маршрутом та орієнтуваннями. Поки йому видають маршрут, у райвідділок прибігає студентка політехніки, у якої вкрали телефон. Каже, хтось з одногрупників, бо мобільний зник на парах.

«Не вірю, що хтось займатиметься крадіжкою телефону», — кажу я, пригадуючи, як колись сама писала таку заяву. Тоді у райвідділку мене намагались відмовити, мовляв, і так ніхто не знайде, бо він уже невідомо де може бути... Виявляється, технічно знайти телефон можна з точністю до кількох метрів, навіть якщо новий власник уже поміняв сім-карту. Але щоб отримати такі дані в оператора, потрібен дозвіл суду — а на це йде купа часу... Знайти телефон можна, якщо є знайомі серед працівників мобільного оператора, які можуть надати такі дані неофіційно.

«У нас закони тепер виписані так, щоб злочинцям було комфортно. Тепер хоч труп у багажнику можна возити. Водій відмовиться відкривати багажник, а машина — його власність. І що ти зробиш? Це його законне право — не показувати документи, не пускати у квартиру», — кажуть «колеги».

Львів — не бандитський Петербург

Поки катаємось бічними вуличками та двориками, знічев’я переглядаю папку з маршрутом. Чесно кажучи, розчарована, бо досі думала, що спецпідрозділ залучають лише до спецоперацій, а не до вишукування алкоголіків і наркоманів по підворіттях. Виявляється, до обов’язків «Беркуту» входить навіть... забезпечення порядку при посадці та висадці пасажирів на зупинці громадського транспорту. Принаймні так написано у тій папці. Глянула на Василя, який сидить зліва від мене, обійнявши автомат. Це саме те, що потрібно у час пік! Просто уявляю картину: під’їжджає маршрутка, і тут до дверей підбігають озброєні люди у формі… щоб навести порядок. Цікаво, хтось би ризикнув сісти у ту маршрутку?

«Ось бачите, навіть ви розумієте, що це смішно. Раніше нас не залучали до патрулювання вулиць. Це за новим законом ми маємо навіть бабок з молоком на базарі розганяти. Раніше ми виїжджали, коли була інформація про збройний напад, коли потрібно було затримати небезпечних злочинців, коли проводили мітинги чи інші культурно-масові заходи», — каже командир відділення Степан Медвіцький.

Кружляємо другу годину — жодного виклику. Район спокійний, та й патрульних багато. Вирішили зупинитись випити кави, бо якщо постійно кружляти, бензин швидко закінчиться. На чергування видають 15 літрів, яких для «Патріота» вистачає приблизно на 90 кілометрів. Кажуть, минулого тижня мали чергування на Сихові, то аж спітніли — виклик за викликом. А так у середньому за чергування (12 годин) отримують 4-5 викликів. «Львів — не бандитський Петербург. Це у 90-х радіостанція не замовкала. То тут машину викрали, то там. Тепер машин не крадуть — це рідкість. Збройних нападів майже немає. Виклики починаються десь після восьмої вечора — коли люди повертаються з роботи через бар і починаються сімейні розбори. Там чоловік з відрядження зашвидко вернувся, там ще щось... Хоча сумочки у жінок знову стали виривати частіше», — кажуть беркутівці.

Коли уже стемніло, стало цікавіше. То тут, то там стали виповзати підозрілі компанії — лавочки, дитячі майданчики та шкільні подвір’я у другу зміну підробляють прихистком для алкоголіків і наркоманів. Перевірка стандартна — документи, потім IMEI-номер телефону (чи, бува, не крадений) і попередження: тут пити (курити) заборонено. Кажуть, саме так найчастіше і виявляють поцуплені мобілки. Тому заяву про викрадення телефону все-таки занести треба, — щоб він потрапив до бази викрадених.

Разом у запій, разом на дурку...

У парку психлікарні на лавочці знайшли двох молодиків, які курили. Хоча з вигляду були як наркомани зі стажем. Оскільки курити на території лікарні не можна, їм роблять зауваження. Один з хлопаків навіть не думає гасити цигарку, доводячи, що він про таке не чув. Почав щось молоти про роботу в охоронній фірмі (худе й нещасне), потім про те, що йому не віддали трудову книжку... Виявилось, живе на іншому кінці міста, як і його товариш. Показує скерування у лікарню.

«Чотирнадцять днів запій? За що ж ти п’єш, якщо не працюєш?» — питає командир. «Мама дає гроші. Але я добровільно йду, щоб мене на десять днів закрили. Не хочу більше пити, а сам кинути не можу», — каже. Хлопця вирішили забрати у райвідділок, все-таки куріння у забороненому місці — адмінправопорушення. Не пручався, віддав речі другу по алкоголізму. Вже у машині затриманому подзвонив ще один дружок, з яким також мали зустрітись в парку психлікарні. «Скільки ж вас там?» — не стримуючи сміху, питають бійці. «Троє». «Ви що, всією компанією йдете лікуватись?» «Нє, пили більше. А лікуватись йдем тільки ми троє», — гордо каже затриманий. У райвідділку склали протокол і відпустили лікуватись. «Затримання століття», — сміються хлопці. «Тільки машину засмердів» — і справді, запах від «пацієнта» ще той. «Це ще дурниці. Бувають такі квартири, у які зайти неможливо — блювотний рефлекс починається. Недавно приїхали на виклик, а там дві п’яні баби, з фінгалами. Такі наблатикані. Посеред кімнати — відро з недопалками, сміття стільки, що ніде стати», — розповідають хлопці.

Їдемо далі по колу. Дев’ята вечора. За чотири години — жодного виклику.

Радіо мовчить. Побачили двох дядьків, з вигляду алкоголіків, які щось тягнуть у мішку. Вирішили перевірити — про всяк випадок. У мішку виявився шматок труби. Кажуть, знайшли біля смітника. “Взимку випадково вирішили перевірити мужика, який щось тягнув на санках, а там... кулемет”. “У Трускавці так випадково затримали варварів, які з парку вкрали пам’ятник, щоб здати на металобрухт”, — розповідають. Але цього разу ні зброї, ні крадених пам’ятників ніхто не при собі не мав. Так мені і не довелось побачити, як проводять спецоперацію... І слава Богу.