«Дзвоніть у прес-службу, хай вам новий стовп поставить...»

У січні 2006-го, коли Алчевськ на Луганщині скувало холодом (через прорив на теплотрасі місто на півмісяця залишилося без тепла і гарячої води), зведення з холодного фронту не сходили з телеекранів і газетних шпальт. Бігали не лише місцеві чиновники і комунальники, а й столичне начальство. За ревізорів і міністр-«надзвичайник», і президент були. Але одним Алчевськом в Україні не минулося. За першої гіршої негоди таких «холодних точок» щораз то більше стає (тільки далеко не всі «алчевського» розголосу набувають). І виною тому — не лише погодні негаразди, а й кричуща халатність тих, хто відповідальний за роботу електромереж, теплотрас, водоканалів... Аварійні ремонти «для галочки» боком вилазять. Журналіст «ВЗ» переконалася у цьому на власній шкурі, 10 діб проживши у будинку не лише без тепла, а й без світла.

Крижане «затемнення»

Наче за іронією долі початок великого «холодомору» на Львівщині збігся з чорною алчевською датою — 22 січня. Намерзання криги на лініях електропередач, пошкоджені льодяною вагою і поваленими деревами дроти, підкошені стовпи влаштували «темну» у більш як півтисячі населених пунктів області. У найплачевнішій ситуації опинилися села і хутори, де «дореволюційні» лінії електропередач і без погодних капризів на чесному слові тримаються. Чимало домівок, шкіл, садочків, фельдшерсько-акушерських пунктів залишилися не лише без світла, а й без тепла. Вже і дровами раді були б палити, та тільки, коли у села провели газ, багато хто п’єци розібрав.

Поки місцеві посадовці звітували «в область» про армаду техніки, сотні аварійних бригад, численні загони «надзвичайників», які ледь не цілодобово трудяться над ліквідацією наслідків аварії, люди рятувалися, як могли. Хто зі своїх промерзлих і темних хат до родичів у місто перебирався, аби перечекати «холодомор». Хто бензиновими генераторами запасався, щоб хоч трохи батареї зігріти (не всім це по кишені: генератор коштує від двох тисяч гривень, плюс — година його роботи влітає у 5-6 гривень). А хто з кількох светрів чи кожуха у хаті не вилазив, гріючись думками про те, що «якийсь начальник у телевізорі» обіцяв: до 26 січня усе полагодять.

Як манни небесної чекали того 26-го й у селі Зарудцях на Жовківщині (район чи не найбільше від негоди потерпів: знеструмленими залишилися понад 90 населених пунктів). Але на обіцяне «просвітління» і натяку не було. Навіть на четверту добу після «електрозатемнення» ремонтників не те що у селі, а й поблизу ніхто не бачив. На що у Жовківському РЕМ відповідали: «працюємо» або «аварійники в іншому напрямку поїхали». Як «РЕМівці» нарешті згадали про Зарудці після дзвінка у Жовківську райадміністрацію, автор цих рядків писала у попередньому матеріалі (у номері «ВЗ» за 29 січня). Але тоді і подумати не могла, що відвойованого світла навіть на ніч не вистачить і нервовимотувальні дзвінки-ходіння доведеться заново починати...

«Будуть тут всякі мене лякати...»

Те, що через півтори години після вимученого приїзду ремонтників у частині села знову вирубало світло (на що в аварійній заявили, що розбиратимуться лише зранку), вже наступного дня здалося лише квіточками. Коли, повернувшись після обіду додому, чоловік застав посеред нашого подвір’я обірвані дроти і почув від сусіда, що зі стовпа вони звалилися через кілька хвилин після того, як наша машина від’їхала від будинку, волосся дибки стало.

У селі саме працювали аварійники. Чоловік до них: так і так — дріт на подвір’ї впав. За кілька хвилин від обірваного дроту і сліду не залишилося: хлопці прийшли, змотали його і кинули на сусідський город.

— Це що означає — що нам знову без світла сидіти? Шостий день?

— Якщо встигнемо, то прикрутимо, — «потішили» електрики і поїхали, як сказали, стовпи ставити.

Переконавшись, на скільки може затягнутися таке чекання (сусідці, в якої теж проблеми з дротами виявилися, аварійники відрубали, що не знають, коли зроблять), телефоную у прес-службу «Львівобленерго». Пояснюю ситуацію і прошу розібратися, бо, сподіваючись на РЕМ, можна ще тиждень без світла просидіти. Через години дві після дзвінка ремонтники вже приміряли драбину до стовпа на нашому подвір’ї. Поки один вовтузився з дротами, бригадир, який назвався Додиком, займався словесною розрядкою. «Я допізна працюю, а тут всякі будуть видзвонювати і мене лякати», — бубонів. Тільки те, що зробили електрики під словесний супровід пана Додика, роботою важко назвати. Вирваний порцеляновий ізолятор (чашка, до якої кріпляться дроти) примотали до стовпа... дротиком. А обвислими без натяжки дротами вирішили взагалі не перейматися.

— Скільки ж усе це на дротику протримається? — питає «умільців» чоловік.

— Скільки протримається, стільки протримається. А ми що зробимо? Стовп гнилий — треба міняти.

- Але ж коли у селі стовпи міняли (роки зо два-три тому), хіба не бачили, що цей — аварійний? Щоб його поміняти, треба заяву у РЕМ писати?

— Двоніть у прес-службу, хай вам новий стовп поставить.

Сільські феєрверки без піротехніки

Наступного ранку я — на роботу, чоловік — у Жовківський РЕМ. Сказали, що начальника немає, є головний інженер, але до нього зараз не можна, бо він — «на прямій лінії зі Львовом»...

Хоч день був і неприйомний, головний інженер РЕМ таки прийняв відвідувачів. На запитання, чому після візиту аварійників «просвітління» у селі настає або місцями, або ненадовго, та коли з цим дадуть раду, заявив, що сьогодні бригади у Зарудцях не буде — завтра. Сіл багато. І роботи теж. «Скільки ж можна чекати?! Бачу знову буде що писати», — не витримав мій чоловік.

Почувши, про що йдеться, інженер спокійно відповів:

— Тут вже ZIK був, «5 канал», ну, будуть ще з «Високого Замку»...

Повернувшись ввечері з роботи, очам своїм не повірили — світло у селі є. Але тішилися недовго: лише увімкнули на лічильнику автомат, як подвір’я на мить північним сяйвом «розквітло» (це наші дроти засяяли). І світло зникло не лише у нас, а й у сусідніх хатах. А згодом безпросвітна темрява проковтнула ще частину Зарудців. Вранці у селі розповідали, що це, мабуть, дроти біля школи (!), які вночі іскрили, «доіскрилися».

Після таких феєрверків бомбардувати РЕМ дзвінками взялися і сусіди. Коли ж терпеться урвався, я знову зателефонувала у Жовківську райадміністрацію — за вказаним на сайті РДА телефоном гарячої лінії.

— Приймальня, — відповіли на тамтому кінці дроту.

— Послухайте, — кажу. — Ми десяту добу без світла сидимо. І нікому до цього діла немає. Будемо звертатися до губернатора і в прокуратуру.

— Але ж ви у райадміністрацію дзвоните. В РЕМ зверталися?

— Телефонували — там або футболять, або взагалі слухавку не беруть. І в обл-енерго телефонували...

— Зарудці — то Зашківська сільрада? Ага. Ми вже дзвонили голові — вона трубку не бере. Я вас зрозуміла. Зараз перекажу усе начальству.

Того дня в Зарудці одразу дві вишки пригнали і цілий УАЗик ремонтників. У нашому «районі» працювала «командировочна» бригада електриків (після аварії на підмогу стягнули аварійників з усієї області). Поки вони натягували дроти (там, де «додиківська» бригада вирішила не надривати руки), зарудчани просто на вулиці міні-мітинг влаштували. Обурювалися, що місцеві аварійники тричі приїздили, але світліше від того не стало. А тут «чужі хлопці» он як працюють — не для галочки. «Чужі хлопці» і самі в шоку були. Кажуть, на паперах Жовківщина — серед перших за станом електромереж. Але, судячи з того, що побачили, поїздивши селами, район років на десять відстає від Дрогобиччини чи, наприклад, Стрийщини. А на які чудасії у виконанні «невтомних ліквідаторів» надивилися приїжджі майстри! Розповідали, як на одну з ліній приїхали «надзвичайники», підігнали до зламаного дерева вишку, і, знявши на камеру кількахвилинне відео (як доблесно бензопилами працюють, щоб визволити дроти), кинули все та поїхали. Головне — не хороша робота, а красиві звіти...

Замість коментаря

Картинка про «відчайдушну боротьбу» із наслідками січневої негоди була б неповною без ось цієї кабінетної лірики авторства технічного директора ПАТ «Львівобленерго» Володимира Романишина. «Усі сили — на відновлення електропостачання», — назвав пан Романишин свої «аварійні тези» у блозі на сайті компанії. А далі: «Нам доводиться працювати в складних погодних умовах: у полях, серед лісів, у заболочених місцевостях — усюди, де проходять лінії електропередачі. Дуже важливо, щоб роботі працівників Товариства у цих надзвичайних умовах не перешкоджали сторонні: чи то місцеві жителі, чи то представники ЗМІ, чи будь-хто інший... Якщо ж ви помітили сторонніх осіб, які перешкоджають здійснювати аварійно-відновлювальні роботи, необхідно звертатись на «Телефон довіри» Товариства або ж зателефонувати у район електромереж».

Може, крім аварійних бригад, «Львів-обленерго» ще й каральні загони організувати — для виявлення журналюг та інших настирливих «шкідників»? Мій коментар до заклику пана Романишина (із запитанням, чим же так «Львівобленерго» журналісти заважають: чи не тим, що псують «причесані» звіти про ліквідацію наслідків негоди?) на сайті не з’явився. Та й автор блогу не виявив бажання відреагувати на мій допис, хоча я і свою «електронку» залишила, і номер мобільного телефону.