Кінець світла, або Як журналіст «ВЗ» льодовиковий період пережила

Хоч холодильник звільняй, щоб було де зігрітися. Коли ж після чергового дзвінка в аварійну у слухавці знову прозвучало «може, завтра, а може, післязавтра до вас виїдуть», захотілося на власні очі календар майя побачити: чи і справді він на грудні 2012-го, а не на січні 2013-го обривається...

Повертаюся ввечері з роботи, проїжджаю сусіднє село Зашків — світло є. «Мабуть, і у нас вже зробили, — вирішила. — Від Зашкова до Зарудців же — рукою подати». Зарано втішилася. У селі — темінь, лише кілька хат де-не-де світяться, під ревучий акомпанемент бензинових генераторів...

За вікном — -10, у кімнаті — +4. Вода у системі опалення давно охолола. Якщо ж уночі ще більші морози притиснуть, то й замерзнути може, порозпиравши не лише труби, а й батареї. Щастя — ще влітку генератор з чоловіком купили. Ось він — порятунок. Але, попрацювавши годину, наша рятівна машина почала нездорово пчихати, а потім і взагалі замовкла. Ось і загрілися...

ДЕНЬ ДРУГИЙ. Восьма ранку. Ні в селі, ні на під’їздах до нього жодного аварійного УАЗика-«санітарки» не видно. Обірвані дроти як валялися на дорозі, так і валяються. Не дочекавшись руху і до 11-ї, чоловік зателефонував в електромережі. І знову та ж відповідь: «Працюємо».

- Та як же працюєте, коли ваших людей досі ніхто у селі не бачив?!

- У нас таких сіл, як ваше, багато. Поки не відновимо високовольтні лінії, ніхто нічого не підключатиме.

- А як же тоді у Зашкові підключили?

- Там сільська рада людей організувала, вони допомагали аварійникам, зламані гілки прибирали.

Якщо вже у Зашкові, думаю, сільрада (одна — на три села) людей організувала, значить, сьогодні-завтра й у нас організує. Як-не-як, голова і сама у Зарудцях живе...

Поки я відігрівалася на роботі, чоловік мерз на львівському ринку «Торпедо» — у черзі до майстра з ремонту генераторів. Каже, коли ніс генератор до ремонтної будки, міг тричі його продати. Поки одні терміново лагодили свої бензомашини, інші обходили ринок, шукаючи, чи не завалявся десь дефіцитний товар. За два дні генератори на «Торпедо» розмели, хоча торговці, користуючись моментом, відчутно підвищили на них ціни. Розійшлися навіть дорогі (від чотирьох тисяч гривень і далі) моделі. Продавці жартували, що можуть і без паспорта прописку клієнта «вичислити»: якщо запитує про генератор — значить, із Жовківщини...

Довгоочікуваного «просвітління» у Зарудцях не настало. За два дні «холодомору» наш будинок так «провітрився», що за ніч стовпчик кімнатного термометра ледь до десяти градусів дотягнувся. Плюс шість градусів потепління у хаті — мінус шість літрів 95-го бензину у баку генератора. «Дешево» і сердито.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ. Телефоную у РЕМ. На тамтому кінці дроту — гудки. Через кілька хвилин знову набираю номер — безрезультатно. Третя спроба. Тримаю слухавку до посиніння. Нарешті, достукалася. Але нічого нового не почула. Все те ж: «працюємо», «коли буде світло, не знаємо».

- Ми що — на хуторі у горах живемо, що ви ніяк не можете до нас доїхати?! — зриваюся.

- Зараз зателефоную майстрові — з’ясую, чи буде хтось сьогодні у Зарудцях.

Телефоную знову і чую, що Зарудці — знову у прольоті. Ремонтники, мовляв, в іншому напрямку поїхали...

Ввечері на нас чекав ще один «сюрприз». Запасшись каністрою, поїхали бензину до генератора купити. Найближча заправка на трасі — темно (нема світла). Поїхали на іншу (до Куликова) — у віконці свічка горить. Довелося розвертатися і аж до Грибович «пиляти».

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ. Дорогою на роботу застали біля бару у Зашкові аварійну «санітарку». У салоні — нікого (мабуть, перед роботою хлопці «заправитися» вирішили), лише водій.

- Що там із Зарудцями? — запитую, упевнена, що нарешті і до нашого села черга дійшла.

- Не знаю. Село — то не до нас. Ми від залізниці, їдемо там робити (між Зашковом і Зарудцями проходить залізнична колія. — «ВЗ»).

У РЕМ вирішила більше не телефонувати. Треба їхати у Жовкву і на місці розбиратися. Та у п’ятницю під кінець робочого дня хіба що «прокатаєшся». Доведеться у понеділок зранку їхати.

ДЕНЬ П’ЯТИЙ. Зателефонували родичі зі Львова. Кажуть, чули по телебаченню, що в обленерго обіцяли повністю відновити електропостачання до 26 січня, і що в районах цілодобово працюють аварійні штаби. Якщо цілодобово, значить, і у вихідні. Треба телефонувати в рай-адміністрацію. Знаходимо телефон гарячої лінії Жовківської РДА. Не переказуватиму цю телефонну розмову (зізнаюся лише, що довелося «включити» своє службове становище, — багатоденне «футболення» довело), але через півтори години після неї у Зарудцях таки з’явилися ремонтники. А ще через дві — і світло.

«Голова людей організувала, щоб допомагали поламані гілки спилювати і дроти натягувати. І зі села електриків підключили», — пояснював довгождане диво наш сусід. Дивина, та й годі: чотири дні — ніякого руху, а тут раптом така організованість...

А тим часом...

Як повідомили у «Львів-

обленерго», станом на 28 січня електропостачання відновлено у 552 населених пунктах Львівщини, які потерпіли від негоди. Знеструмленими залишаються 27 населених пунктів (17 — повністю та 10 — частково) у Жовківському, Сокальському, Радехівському і Яворівському районах.