На подвір’ї селян поселилися символи мудрості
Удень сови сплять на сливці, а вночі летять полювати
На свята, коли за столом сходиться звідусіль ледь не вся родина, розмова ведеться усяка. І про високе, і про буденне. Після довгої розлуки хочеться наговоритися. Цікаву оповідь почули ми від колишнього змінного технолога Пісочнянського склозаводу Марії Новак. Каже, на Різдво і на Старий новий рік на її подвір’я завітали незвичні гості — сімейство сов…
Пані МАРІЯ аж розцвітає, розказуючи про своїх несподіваних візитерів:
— Вийшла я на поріг — і аж заніміла: на старій сливці, оповитій виноградними лозами, сидять непорушно два великі подовгуваті птахи-красені (видно, батько-мати), а біля них кілька менших діточок притулилися. Тихенько причаїлися, наче у засідці. Батько їхній весь такий різнобарвний — пір’я коричнювато-сіре. Вушка стирчать як китиці. Очі великі, помаранчево-жовті з чорними зіницями. Як намальовані! Це ж треба після 60 років побачити таку красу! Мій син Андрій відразу побіг за своїм мобільником з камерою. Внуки і собі за фотоапарати взялися. А совам хоч би що! Від «фотосесії» не відмовлялися. Дозволяли підійти до себе на два метри…
Марія Степанівна пригадує, що ця перната братія провідує їхній двір протягом останніх трьох років. З’являється переважно у грудні, торік влаштували посиденьки аж на три місяці. Якось господарі нарахували на гілці дев’ять особин.
— Напевно, люблять наше подвір’я, — каже пенсіонерка. — Якби загнівалися — не прилітали б. Знати б, що вони їдять, пригостила б…
На ніч «Новакові» сови відлітають кудись, напевно, полювати за мишвою (неподалік — поле). А на ранок знову займають насиджене місце. Виноградні «ліани» маскують їх. Зять Іван підозрює, що постояльці облаштували собі гніздо неподалік, напевно, у старій цеглі.
Чоловік пані Марії — колишній колгоспний зоотехнік Михайло Новак — теж у захопленні від того, що їх на свята провідали ці «символи мудрості».
— Ми сов не проганяли — шикарні птахи! Я спеціально стежку на грядках прогорнув, щоб до них ближче підійти, краще роздивитися і зазнимкувати…
Перната братія — часті сусіди Новаків. Неподалік звили собі гніздо лелеки. Якось у дощ на подвір’я приземлився молодий орел. На старий горіх прилітав за поживою дятел. Дерево зрізали, то тепер уже не навідується…
З історії «вухатих» сов
«Вухата» сова (саме така отаборилася на обійсті пісочнянських селян) веде скритний спосіб життя: удень спить на гілці біля стовбура дерева, вночі полює (у цю пору чудово бачить, голову повертає на 270о). Її зріст до 40 см, вага — 300 г. Харчується гризунами і дрібними птахами, може своїми кігтями вполювати і зайця. Двічі на рік виношує по шість пташенят (самець годує їх жучками, хрущами). Щоб уберегти малечу від ворога, сова може відводити його, прикидаючись пораненою.
«Вуха» на маківці сови — лише пучки пір’я, слухові отвори розташовані нижче по обидва боки голови. Писк миші сова чує здалеку і відразу реагує на нього стрімкою атакою. Тіло сови вкрите м’яким пір’ям, яке робить її політ безшумним. Навесні самець «вухатої» сови видає звуки «у-ху», «уїк», а дитинчата свистять, нагадуючи нявчання кота або скрип… дверей.
