Передплатити Підтримати

Реставратор народних реліквій

Колишній математик відроджує фольклорні перлини рідного села


Чи не в кожному українському селі живуть люди, про яких кажуть — подвижник, сіль землі. У Лапшині на таку оцінку заслуговує колишня вчителька математики Степанія Желінська, за плечима якої 42 роки педагогічного стажу.

На пенсії вона така ж діяльна, як колись у школі. Багатьом молодим сучасникам пасувало би перейняти від неї плідну непосидючість...

У 90-х РОКАХ Степанія Василівна відновила у Лапшині осередок «Союзу українок», без виступів якого не обходилася жодна сільська подія. Співала у церковному хорі. Є активною учасницею районного клубу вишивальниць. Великих зусиль доклала до появи унікального двотомника про свою малу батьківщину. Цікаві історичні факти доповнила оповідями очевидців, ліричними відступами, віршованими ілюстаціями, легендами. Видала поетичну збірку, пише також вірші на прохання своїх земляків — до дня народження чи весілля їхніх рідних. У творчому доробку пані Степанії є і п’єса «Під Різдво», яку на сцені сільського клубу ставили місцеві артисти.

А ще колишня вчителька математики складає власні пісні (одна з них увійшла до збірника творів самодіяльних композиторів Тернопільщини «Мелодії тернового поля»). А також разом зі своєю колегою-філологом Олександрою Бойко збирає призабуті пісні рідного краю. Уже відновлено тексти і мелодії приблизно 180 місцевих раритетів, ще півсотні — у роботі.

— Я наспівую старі пісні, яких навчилася від матері-бабусі, а пані Леся на електронній «Ямасі» підбирає і записує ноти, визначає їх музичний розмір, ставить дієзи, бемолі, — розповідає Степанія Василівна. — Вже задокументовано чимало старих гаївок, колядок, стрілецьких, повстанських пісень. Одна з них — про нашого односельця, партизана УПА, який по-геройськи загинув у трощі (очеретах) Золотої Липи. Невідомо, хто склав цю пісню, вона вже стала народною. Деякі слова забулися — тож довелося самій підправляти текст…

Завдяки старанням Степанії Желінської та Олександри Бойко друге життя отримали і збережуться для нащадків давні побутові, весільні, обрядові пісні Лапшина. Чимало цих рідкісних речей зібрали краєзнавці на хуторах, присілках. Зокрема Марія Дубницька з Малинівки наспівала дві щемливі пісні повоєнних часів. Євдокія Борик з Гайку — про борців за волю України, яких запроторили у тюрми. Марія Бідула виконала для сільських літописців рідкісну жартівливу пісню…

Варто згадати про ще одне цікаве захоплення лапшинського етнографа. Степанія Желінська записує місцеві прикмети, приказки, прислів’я, повір’я. Частину пригадала від мами (вона колись виступала у драматичному, хоровому гуртках), багато дечого підмітила у сусідів. Вчитайтеся і ви у мудрий, повчальний лапшинський фольклор, що його перенесла на папір героїня цієї нашої оповіді.

Лапшинські афоризми від Степанії Желінської

— Люби учителя як родителя.

— Чого Івась не навчиться — того Іван не зможе.

— Яка грушка — така юшка.

— Глибокої води ніхто не скаламутить.

— Чужий добиток не прийде в пожиток.

— Погана та пташка, яка своє гніздо паскудить.

— Мудра кума, як є міх пшона.

— Без муки нема науки.

— На плохе дерево всі кози скачуть.

— Ліпше своя хата, ніж чужа палата.

— Не смійся, братку, з чужого випадку.

— Хлоп — як ворона, а все ж бабі оборона.