Сплять на матрацах, їдять «снікерси» і дають по 30 літрів молока на раз…

Нашого цвіту по всьому світу. Так можна сказати і про 30-річного гуцула Миколу Василишина. Не знайшовши застосування своїм мізкам і рукам на батьківщині, колишній студент-аграрій подався у чужі краї. Уже сьомий рік разом з господарем і ще кількома українцями-заробітчанами піднімає одне з фермерських господарств за 400 км від данського Копенгагена. На Різдвяні свята вирвався у відпустку додому. Але святкового настрою у нього небагато — на кожному кроці пригнічує «український бардак». Через нього, власне, змушений бути так далеко від дружини, донечки, батька-матері. Ця «сповідь» Миколи нашій газеті — спроба розворушити наших чиновників, з вини яких молоді українці масово, а часто — безповоротно виїжджають за кордон.

Один чужоземний бичок важить як два наші...

«Данія — велике село»

— Вчився я в аграрному інституті на механіка, — каже Микола. — Але швидко зрозумів, що мої знання і робота нікому не потрібні, що шансів влаштувати собі тут гідне життя немає. Не хотілося сидіти на шиї у рідні, тому, як більшість моїх ровесників, подався за кордон. Рік працював в Італії, потім — у Польщі, зрештою перебрався до Данії. Під час інститутського навчання проходив там практику. Побачене сподобалося, та і моєю працею данці були задоволені.

Живу і працюю у селі на півтори тисячі людей. Данія, за винятком Копенгагена, Оргуса, Оденсе, Ольборга — велике село. Їдеш, а довкола лише поля, тваринницькі ферми і курники, у повітрі — запах селянського двору…

На хазяйстві у мого господаря 300 дійних корів, 150 ялівок, 70 биків. Є сотня молочних телят, півтори тисячі свиней, кілька коней.

Ферма — не така, як у наших колишніх колгоспах, вона нагадує великий ангар з даховими вікнами. Тут у стійлах-«стейбеках» і тримають тварин. Корови сплять на теплих гумових матрацах…

За продуктивністю данські годувальниці дадуть великої фори українським. Якщо випещена галицька Зірка за раз, у найкращому разі, може дати до 10 літрів молока, то данська — 30 літрів! Від однієї я цілий бідон надоював. На таку високу продуктивність впливає все: порода, годівля, ветеринарний догляд. У раціоні худоби, крім трави, кукурудзяного силосу, сої, меляси, картопляних відходів, усякі концентрати, мінерали. Буває, пригощають корів і простроченим маргарином, печивом, цукерками, шоколадом (їх закупляє господар у крамницях за зниженими цінами). Траплялося, привозили повну машину цього «добра» — і ми годинами рвали обгортки, закидали «снікерси» у міксер, перемелювали. Після такого десерту корови значно збільшують надої…

Молоко (а за два дні на нашій фермі надоюють його 12-14 тисяч літрів) у цистернах-холодильниках відправляють на переробку. З решти фермер виготовляє власне морозиво.

«Вим’я миють милом, протирають рушником»

Мешкаю я в окремому будиночку з усіма вигодами за 500 метрів від ферми. Добираюся на роботу велосипедом. Піднімаюся о пів на четверту ранку. Через півгодини розпочинається мій робочий день. Усі виробничі процеси на фермі автоматизовані, ручна праця зведена до мінімуму. Механіка готує їжу, роздає її. Автоматичні щітки чешуть корів. Навіть є спеціальне мобільне пристосування, яке підганяє їх до доїння: зі стелі звисають дротики, до яких підведено маловольтний струм, він пощипує корів — і ті стають у «стейбеки». Гній через решітки витікає у збірники. Звідти його транспортують на фабрику, відбирають метановий газ (його використовують для побутових потреб), а «дегазовану» органіку повертають для підживлення полів.

На першому місці — чистота, гігієна. Мию вим’я спеціальним милом, протираю вафельним рушничком (кілька їх привіз додому — мама ними чистить посуд). Потім роблю контрольне здоювання — чи, бува, немає маститу. Лише тоді підключаю доїльний апарат. Після доїння для профілактики протираю вим’я йодованою водою.

Подоїв, помив усю апаратуру. Потім разом з господарем годуємо корів. Корм приготовляємо у міксі — тричі на день по 5 тонн. Щоразу коровам пропонуємо інше меню. Окреме воно для ялівок, для телят, для бичків, яких відгодовують на м’ясо. Господар принциповий — усе має бути «до йоти».

Робочий день триває 10, а часом і 12 годин. Якщо не встигаю, не іду на обід. Повертаюся додому після 15.00. Для відпочинку вистачає дві години сну. Потім — до друзів. У Данії багато українців. Коли торік у нас відбувався молодіжний чемпіонат Європи з футболу, заробітчани з синьо-жовтими прапорами приходили на стадіон, гаряче підтримували нашу збірну. З рукописних плакатів на трибунах можна було дізнатися географію галицьких міст: Львів, Долина, Тернопіль, Бережани, Самбір…

«15 тисяч на руки — «чистими» Микола не приховує своїх заробітків.

— Стандартна місячна зарплата на фермі — 20 тисяч крон (данська крона —1 грн. 50 коп.). В еквіваленті заробляю 25-30 тис. грн. 40 відсотків цієї суми іде на податки, відрахування у пенсійний та інші фонди. Чимало іде на оплату житла. Після сплати всіх видатків «чистими» на наші гроші виходить 15 тисяч грн.

Життя у Данії дороге — але ціни у моєму селі такі ж, як в Україні, окремі продукти навіть дешевші. Одяг дорогий — але його всі купують, коли є знижки. Людина у Данії почувається соціально захищеною. У безробітного грошова допомога така ж, як у мене зарплата. Тому багато хто не поспішає шукати роботу.

На кожному кроці — впорядковані зони відпочинку з місцями для барбекю і готовими дровами, смітниками. Нікому не спаде на думку піти «відлити» у кущі чи за ріг будинку — всюди є безплатні туалети з душовими кімнатами. Такі клозети є навіть у лісах, тамтешні туалети виглядають краще, ніж у наших ресторанах.

Данці приємні у спілкуванні. У цій країні тебе не покидає відчуття стабільності, впевненості, спокою. Раніше тут ніхто не зачиняв дверей на замок, не замикав машин. Почали робити це після засилля емігрантів зі Східної Європи…

Ставлення данців до наших заробітчан приязне — якщо через незнання мови чогось не знаю, повторять. Щоправда, на «тугодума» господар може прикрикнути. Але щоб вдарити — виключено. За рукоприкладство до найманого робітника можна отримати суворе покарання. Закон — понад усе! Усі громадяни його шанують, й інших стимулюють до цього. Вильнув машиною на трасі — уже дзвінок у поліцію, щоб перевірила, чи за кермом, бува, не п’яний…

«Хотів віддячити шоколадкою — ледь поліцію не викликали»

Про Україну данцям відомо небагато. Знають, що у нас у державі все розкрадають, підкупляють, що тут чинять розбої. Господарі часто розпитують мене про ситуацію в країні, зокрема про недавні вибори. Їм волосся стає дибки, коли чують про фальсифікацію, голосування чужими картками у парламенті. Найпопулярніші телесюжети з України — депутатські бійки…

Моя мета — заробити грошей. В Україні хочу хату збудувати, започаткувати свій бізнес. Але хто тобі тут дозволить розвиватися? У Данії, якщо маєш бажання працювати — держава всіляко допомагає: пільговими позиками, знижками, компенсаціями. Лиш би чимось зайнявся! А у нас, якщо хочеш розпочати справу, — з’їдять.

У Данії я не бачив корупції. З тебе зайвої крони ніхто за ніщо не візьме. У мене товариш вже другий рік лікується тут від онкологічної хвороби. Всі витрати покриває його страхівка. Данські лікарі наглядають за ним як за рідним. Приходиш у прийомний покій, тобі запропонують каву, сік, бутерброд. Сюди не треба тягнути свої бинти, йод-зеленку, медичні рукавички, постільну білизну. У палатах є телевізор, відео, Інтернет. Якось мій друг хотів віддячитися медсестрі шоколадкою. Вона здійняла шум — пригрозила викликати поліцію. Сказала, що за такі «дари» його можуть виписати з лікарні, а її — звільнити з роботи...