Кабани-землекопи

За святковими столами ми у цю студену сніжну пору не маємо часу згадати про лісових братів наших менших — кабанів, косуль — яким з харчами зараз ой як сутужно. Піклуються про них єгері, які, незважаючи на замети, доставляють у глушину сіно, зерно, буряк, мінеральну сіль, кропив’яні віники. Але здебільшого дичина дбає про себе сама. Її порятунок — у власних… копитах і зубах.

БЕРЕЖАНСЬКІ ЛІСИ. Урочище з чудернацькою назвою Камбонія. Тиша довкола така, що за п’ять кілометрів чути, як натужно дряпається вгору по непрогорнутому гостинцеві рейсовий автобус. І тут, в оцій незайманій оазі, сніг по коліна — спробуй знайди під ним поживу. Але лісові жителі дають собі раду. Ондечки сова безшумно спікірувала за необачною мишкою, що вилізла освіжитися на наст, — і вже є для крилатого мисливця сніданок. Ось погризений стовбур зовсім юної яблуньки — робота зголоднілого зайця. А осьдечки зламані прутики малини і добуті з-під кучугури зелені «арки» стійкої до холодів ожини. То трапезували дикі кози…

Яким би не був глибоким сніг, заради улюблених ласощів кабани готові землю «орати».

Найтяжче — кабанам, які грузнуть у білих сувоях. Животами ці сікачі прокладають стежки до своїх лігвищ і старих крислатих дубів — біля них цілі комори харчів. Тільки треба добре попрацювати, щоб до них дістатися. За «культивацію» засніженої ділянки під деревом береться все стадо. Працюють по радіусу. Робочим інструментом служать гострі ікла, ними дики «перелопачують» центнери снігу і замерзлої землі. Винагорода — жучки-черв’ячки, корінці і апетитні жолуді. Восени кабани цих жолудів не підбирали — пам’ятаючи про зиму. Коли притиснуло, настав час їх спожити. Особливо вони смачні в урочищі Копана, де є велика ділянка канадського дуба. Жолуді там майже як горіхи — є що на зуб-ікло узяти…