Учений мусить бути голодним?

“Часте вживання алкоголю призводить до алкоголізму”. “Подружні пари, які конфліктують щодня, розлучаються”. “Божі корівки також хворіють на венеричні недуги”. Щороку подібні наукові “пошуки” обходяться британській казні та грантодавцям у сотні тисяч фунтів стерлінгів. Дослідження, результати яких не можна застосувати на практиці, учені називають “білим шумом”. 99% з них так і залишаться порожнім звуком. Зате 1% — підштовхне до справді великих відкриттів...

На розвиток науки в Україні виділяють зі загального бюджету майже 1% (станом на цей рік, 4 млрд. гривень). Це — де-юре. Де-факто — 0,3%. Учених в Україні налічується 134 741 (за даними Держкомстату). Тобто на кожного науковця на рік держава (фактично, а не на папері) виділяє 9648 гривень. У цю суму входить зарплата вченого, витрати на реактиви, обладнання, літературу, поїздки на симпозіуми і конференції, оплата комунальних послуг установи, у якій працює, та інші “радощі” життя. У країнах ЄС на потреби науки йде 1,7% ВВП (це — у середньому. У Німеччині — 2,8%, у Франції — 2,2%). Кожна країна може отримати додаткове фінансування зі спільного “гаманця” (одне євро з 10 у Євросоюзі вкладають у розвиток науки).

“Попри усі труднощі, наука в Україні розвивається, — каже доктор біологічних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту біології клітини НАН України Андрій Сибірний. — Найкраще держава фінансує програми з дослідження наслідків Чорнобильської катастрофи. Іноземців це питання не дуже хвилювало, аж поки у Японії не вибухнули реактори на АЕС. Почали їхати до нас, цікавитися прогнозами, яким буде здоров’я нації... Проводяться дослідження у сфері медицини (правда, проекти фінансує не держава, а світові фармацевтичні компанії). Щоб препарат випустили на ринок, мусить пройти три етапи клінічних досліджень: спочатку на клітинах, потім — на тваринах і, у самому кінці, на людях. Погодитися на експериментальне лікування повинні десятки тисяч добровольців, інакше результат не зарахують. Ось чому такі дослідження можуть тривати й десять років. У розробку препарату виробник вкладає не менше 1 млрд. євро. Зрозуміло, буде робити усе, щоб витрати окупилися. А поки лікарський засіб не отримає дозволу на реалізацію, роздаватиме його безкоштовно”. Науковець заперечує той факт, що іноземці проводять експерименти на наших людях: “Безнадійно хворі отримують шанс прожити ще кілька років. Курс хіміотерапії на задавненій стадії раку коштує дві тис. доларів. А тут з’являється новий перспективний лікарський засіб, який реально може допомогти. Моя знайома на такому препараті п’ять років прожила, хоча у неї виявили метастази!”.

“У наших розробках зацікавлені і США, і Велика Британія, й інші країни ЄС. Найперспективніші напрями для вивчення — імунологія, лікування онкозахворювань, туберкульозу та серцево-судинних недуг — хвороб, від яких масово помирають українці. Правда, ми не займаємося розробкою препаратів, а лише експериментуємо зі схемами лікування... Оскільки держава не фінансує взагалі або слабо фінансує наукові дослідження, молодим науковцям доводиться уповати на гранти”, — визнає проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького Анатолій Магльований.

“Наука “при вузах” — це не фундаментальна наука. Вона піднімає рівень інтелекту, але не веде до науково-технічного прогресу, — вважає керівник відділу ендоекології людини Українського інституту екології людини Михайло Курик. — Національна академія наук ледь животіє. Й існувати буде, доки житиме Борис Євгенович (Патон. — Авт.). Хоча ще на початку 90-х Україна входила у десятку європейських країн з найвищим науковим потенціалом. Тепер ми — на останньому місці!”.

“Наука в Україні фінансується за залишковим принципом, — каже вчений. — Цих грошей навіть на зарплати не вистачає. Матеріально-технічна база відсутня, бо все розікрали. Грантів нам вже не дають. Думають: українці як не проп’ють гроші, то проїдять. Четверо моїх молодих науковців назавжди “застрягли” у Штатах. Ще один поїхав в Австрію. Що я можу зробити? Сказати: “Не їдьте?!”. Але хіба вони погодяться працювати тут за копійки? Навчання за кордоном коштує дешевше, а після захисту кандидатської гарантовано знайдуть високооплачувану роботу. В Україні у них немає перспектив”.

“Можна сидіти склавши руки, бо грошей немає. А можна працювати навіть у таких жахливих умовах — було би бажання. Українська наука інтегрована у світову. Ми не у Північній Кореї живемо. Якщо маєте оригінальні ідеї, можете знайти людей, які готові будуть вкласти у ваш проект гроші”, — переконаний головний науковий співробітник Інституту геронтології ім. Д. Чеботарьова Олександр Вайсерман.