Велика афера на маленькому хуторі

Сокальський район, Львівщина

Тихо-мирно жили мешканці села Реклинець, що у Сокальському районі. Мальовнича природа, ліси навколо, спокій, охайні будиночки, працьовиті господарі — живи і тішся. Хмари згустилися над головами селян п’ять років тому. Місцевий фермер Сергій Прохорович видурив у людей землю, а останні два роки день у день тоннами вивозить зі села пісок...

«Лишилися без сотки ріллі»...

Село Реклинець розкидане по хуторах. Свою бурхливу діяльність Сергій Прохорович розгорнув на вулиці Дубовій. Неподалік видніється ліс. Місцеві кажуть, колись тут було гарно і тихо, із навколишніх сіл приїжджали сюди відпочити. Тепер тут наче після війни: посередині величезний котлован, дорога розбита, туди-сюди шмигають вантажівки. Ціле виробництво! Щоправда, незаконне.

…Сергій Прохорович ще у 2007 році під благородним наміром облаштувати невеличкий ставок у селі розпочав велику аферу. Попросив у селян три гектари землі, натомість пообіцяв віддати свої п’ятнадцять гектарів під пасовиська. Правдами-неправдами зібрав необхідні підписи.

“Хто проти того, щоб у селі був ставочок?! — зітхає місцева мешканка Леся Сидор. — Ми навіть готові були допомогти, рибу у став запустити. Мали б місце, де у вихідні відпочити”.

Та, як невдовзі з’ясувалося, Прохорович видурив у довірливих мешканців Дубової усю землю. Гектари, які обіцяв людям під пасовиська, розпаював і віддав... родичам. Невдовзі почав копати кар’єр. Останні два роки тоннами звідти вивозить пісок. У сільській раді, куди звернулися обдурені селяни, наче грім серед ясного неба пролунала ще одна новина: Сергію Прохоровичу виділили ще десять гектарів сільського пасовиська. Майже 30 гектарів землі, що має Прохорович, заростає бур’янами. “Посадить 10-15 соток картоплі — і все, — каже Юрій Сидор. — Весною все тут палить. Каже, що вирощує лікарські рослини. Він не використовує землю за призначенням — не сіє, не оре. Ми лишилися без сотки ріллі. За рік всю землю приватизував. За місяць поробив державні акти на землю. Це фантастика! Люди по два-три роки їх виробляють. Ми лишилися без нічого, повністю відрізані від села. Де ми не ходили, що не робили, куди не зверталися... Всі відписують, що він має необхідні документи”.

Тепер на Дубовій ніхто корів не тримає. “А де випасати?! — обурюється пан Юрій. — Хіба на городі. Поки Прохорович не почав вивозити звідси “КамАЗами” пісок, дорога була — можна було яйце котити. Тепер, коли дощ, не пройти, щоб не застрягнути по вуха у багнюці”.

“КамАЗи” у селі починають курсувати з удосвіта і до пізнього вечора. “Якось я поїхав слідом за однією вантажівкою, — веде далі Юрій Ярославович. — Слід закінчився перед воротами бетонного вузла у Червонограді. За тонну піску там платять 60 гривень. За раз машина везе 12-15 тонн. За одну лише ходку Прохорович має 700 гривень. А скільки таких ходок на день? А порахувати щодня?!”.

«Прохорович чотири рази підняв мене ковшем...»

Депутат Реклинецької сільської ради Оксана Мельник разом із сім’єю живе на вулиці Дубовій. Два роки поспіль жінка намагається встановити справедливість і повернути односельчанам відібрану у них землю. Саме через це, впевнена Оксана Михайлівна, місяць тому втратила у вогні хлів із худобою. “У ніч із 13 на 14 серпня десь о 2-й ночі почула тріскіт, — пригадує пані Оксана. — Швиденько вивела всіх домашніх надвір. Дивлюся — палає хлів і стодола. Корову вивести не встигли. Так бідолаха живцем і згоріла. Якби не наспіли пожежники, пішла б за димом і хата. Це був підпал. Крім Прохоровича, від якого не раз чула погрози, ні з ким конфліктів не маю”...

Наступного дня після пожежі Оксана Мельник звернулася у міліцію. На місце пригоди правоохоронці прибули через... тиждень. Сказали, що не бачать слідів від пожежі, а в офіційному зведенні зазначили причину займання — необережне поводження з вогнем...

Обурені селяни кілька разів намагалися припинити вакханалії сусіда. Не обійшлося без кровопролиття. Торік 9 травня селяни влаштували пікет. Напередодні сільська рада прийняла рішення про заборону копати у кар’єрі. “Я стала перед ковшем екскаватора, — пригадує ті страшні події місцева мешканка Ніна Пилипів. — Прохорович чотири рази підняв мене ковшем. А потім кинув в яму і присипав землею. Після того лікувалася... Через місяць потерпів мій син. Він просто йшов дорогою біля кар’єру, а Прохорович підбіг і вдарив сина залізним прутом по голові. Той відразу юшкою залився. У лікарні сину зашили рани на голові. Експерт приїхав через тиждень і “здивувався”, мовляв, де рана”...

“Торік на Зелені свята кинув нам у вікно цеглину, — долучається до розмови Леся Сидор. — Потім ще й на мене написав заяву у міліцію, що я його побила. Він безперестанку нас оббріхує: то ми його самого, то його сина побили. Як він на нас напише заяву, міліція зразу реагує. Ми його не рухаємо, намагаємося десятою дорогою обходити. Одного разу їхала із сином на скутері. Звідки не візьмись — Прохорович на нас летить із саперною лопаткою. Як замахнеться — добре, що син встиг відхилитися”...

Мешканці Реклинця уже давно судяться за свою землю. Зневірені люди вже й не сподіваються, що їхня правда колись переможе величезні гроші, які закопані у піску...

Згідно з Актом перевірки державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, доведено “незаконний відбір піску паном Прохоровичем при незаконному будівництві ставків”. Та, схоже, приписи компетентних служб — йому не вказівка.

«Мене вже то задовбало...»

Коли я підходила, від кар’єру саме від’їжджав завантажений піском “Кам­АЗ”. На другому боці копає екскаватор. Сергій Прохорович босоніж ходить біля машини.

— Ви знаєте, що тут заборонено копати? — цікавлюся.

— Зверніться у Сокальську прокуратуру або у міліцію, там вам дадуть офіційну відповідь відносно дозволів. Ви не перші, мене вже то задовбало, — “доступно” пояснив пан Прохорович, розвернувся і пішов.

“Я звернулася із депутатським запитом у Сокальський райвідділ міліції, — розповідає депутат Львівської обласної ради Ганна Костюк, — щодо незаконної розробки піску та глини на території Сокальського району. Отримала відповідь, що на території району не виявлено факту незаконних розробок та вивезення піску. Ця відписка мене не влаштувала і на сесії обласної ради підготувала запит, який підтримали депутати, на ім’я начальника ГУ МВС Львівщини пана Рудяка”.