Книговидавництво: MADE IN UKRAINE

Художниця Вікторія Ковальчук (на фото) вже багато років працює у сфері книговидання. Вона охоче ділиться думками про істотні зміни, які відбулися у цій сфері за цей час.

— Понад 30 років займаюся українською книжкою, є з чим порівнювати, аналізувати, — каже художниця.

Вона ілюструвала, оформляла найкращих українських поетів: Богдана-Ігоря Антонича, Ліну Костенко, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Наталю Забілу, Анатолія Камінчука, Галину Кирпу, Дмитра Павличка, Богдана Стельмаха. Більшість цих книжок вийшла в часи Радянського Союзу.

До речі, п’ятдесятитомник одного із найулюбленіших моїх письменників Івана Франка вийшов теж за «совєтів». Але якість книжок, а я оформляла в основному дитячу літературу, де все повинно ясніти яскравими кольорами, була дуже низька — жовтий папір, тьмяні друкарські фарби, відсталі поліграфічні технології, — продовжує Вікторія Ковальчук. — Прилавки магазинів «сяють» від яскравих фарб, блискучих палітурок, обкладинок. І ось на цій мажорній ноті я, як фахівець, глибоко і з сумом зітхаю… Достатньо порівняти наклади книжок українською мовою до прийняття Незалежності з сьогоденням. «Пригоди кота Мартина» Д. Павличка — 105000 пр., «Бузиновий цар» Л. Костенко — 158000 пр., «Дятлик школу відкриває» А. Камінчука — 100000 пр., «Росте хлоп’я, мов кущ малини» Б.-І. Антонича — 400000 пр., «Нова радість стала» (збірник колядок і щедрівок) — 300000 пр.! А тепер порівняйте з накладами книжок в незалежній Україні: «Побрехеньки для Яремки» І. Світличного — 5000 пр., «Небилиці про котика і кицю» І. Калинця — 1500 пр., той самий «Кіт Мартин», тільки дописаний Д. Павличком — 3000 примірників...

Щоби видати сьогодні книжку, не треба проходити художніх, редакційних рад, цензорів. Потрібні лише гроші. Якщо маєш гроші, можеш видати будь-що, хоч китайською мовою! Гроші символізують наш час! Живемо в час тотальної комерціалізації, все повинно бути комерційно обґрунтованим, бо головне у книговиданні — продаж. Гроші — мірило успіху і привабливості, таланту і мудрості. Якщо ти такий розумний і красивий, то чому такий бідний?

Ви запитаєте, як же можна видертися з цього поглинаючого кола? Повторю слова відомого філософа-богослова Івана Ільїна: «Митець повинен вести за собою народ, а не бігти услід за натовпом». На жаль, у божевільному суспільстві споживання митці оспівують світ пристрастей, жаги, ницості, в якому не знаходиться місця високому, духовному.

— Вірите в майбутнє української книги?

— Мова народу, який подарував людству високу поезію Антонича, Франка, Лесі Українки, Костенко, та багатьох незнаних трудівників слова, що тчуть килим нашої барвистої культури, буде жити, поки існує світ.

У Стрию живе і працює закохана в книгу небайдужа людина Любов Хомчак. Щороку на власному ентузіазмі організовує в Стрию і Миколаєві «Книжкову толоку», запрошує поетів, письменників, митців з усієї України, пропагує українську книгу!

— З поширенням ноутбуків, планшетів друкована книжка відійде?

— Є таке поняття в науці — генетичний код. Століттями гортали пергаментні, паперові сторінки. Навіть коли не вміли прочитати мудрі слова, шанобливо дивилися на утаємничені літери, торкалися поверхні оксамитових палітурок, відчували поважність книги.

Так просто підсісти до монітора і почати лузати слова електронної книги, дивитися картинки на екрані, рухливі і цікаві, а ще краще одягнути окуляри чи обруч з датчиками і поринути в віртуальну реальність, де не треба розбирати слова, тільки спостерігаєш і втручаєшся коли хочеш в історію, яку написав колись Шекспір, чи Стівен Кінг, чи Юрко Винничук, чи ще хтось…

Я — людина паперової книги, мої онуки будуть людьми електронної книги. Я малюю ілюстрації на папері фарбами і олівчиками. Митці майбутнього будуть декораторами віртуальної реальності, в яку можна зануритися і стати невід’ємною частиною дійства — отакий собі товариш Червоного Капелюшка чи Вінні-Пуха!

— А коли настануть такі часи?

— Вже сьогодні професійна література — для юристів, лікарів, програмістів, — перейшла у «цифру», і з кожним роком наклади друкованих видань скорочуються. Щодо художньої літератури, то тут процес йде повільніше, найдовше ж паперовими залишаться подарункові видання і дитяча книга.

— Хто з українських видавців дійсно може називатися видавцем з великої літери?

— Здивую вас короткою, але щирою відповіддю — державні видавництва «Веселка», «Світ», «Каменяр». Наразі вони не змогли пристосуватися до комерційних джунглів, але люди, що працюють в цих видавництвах — останні з могікан, що справді викохують кожну книжку.

— Як ви уявляєте ефективне видавництво? Хто найбільш схожий на такий ідеал?

— Уявляти не буду, бо є конкретні приклади ефективних видавництв, ті, що випускають красиві, змістовні, необхідні людям книги. Їм вдалося поєднати комерційну успішність з інтелектуальною і естетичною наповненістю.

Це передусім видавництво Івана Малковича, видавничий дім «Клуб сімейного дозвілля», «Грані”-т», «Софія», Видавництво Старого Лева. У них налагоджена дистрибуція та реклама, на них працюють найкращі дизайнери, ілюстратори, вони вміють «вгадати» автора. «А-ба-ба-га-ла-ма-га» — це всесвітньо відомий бренд, видаватися в цьому видавництві — заздалегідь запланований успіх.