«Піккардійська терція» – проти хворобливого шоу-бізнесу і тамадування на «корпоративах»

Їм самим важко повірити в те, що від часу їхнього дебютного концерту минуло двадцять років. 24 вересня 1992 року ця шестірка голосистих та елегантних чоловіків вперше вийшла на велику сцену. За ці два десятиліття стільки пісенної води стекло, що вокальна формація «Піккардійська терція», прописана у Львові, стала одним з найяскравіших явищ у музичній культурі України. Цими днями легендарний чоловічий акапельний колектив готується до ювілею. Своє 20-річчя «піккардійці» святкуватимуть гучно і масштабно: 24 вересня — на сцені Львівської опери, 29 вересня — у столичному Палаці «Україна». Крім масштабних концертів, «Терція» приготувала меломанам ще кілька подарунків: mp3-збірку усіх своїх десяти альбомів і триб’ют, у якому «багатоголосі» пісні формації на власний лад переспівали Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Павло Табаков, гурти «Мандри», «ТіК», «От Вінта»…

«Терція» замінила і бізнес, і медицину

За двадцять років Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Богдан Богач, Роман Турянин і Андрій Шавала пройшли Крим, Рим і мідні труби. «В реаліях шоу-бізнесу, особливо українського, один рік існування акапельного колективу можна прирівняти до п’яти, — каже художній керівник вокальної формації Володимир Якимець. — Енергії, нервів і терпіння за рік «проїдається», наче за п’ять. 20 років «Терції» практично без змін у складі — подвиг. (У складі колективу відбулася тільки одна ротація: 1996 року на місце Андрія Базиликута прийшов Андрій Шавала. — Г. Г.). Помітив одну тенденцію: ті українські артисти, яких показують по телебаченню, ніколи не дають сольних концертів. А ті, яких на ТБ вдень з вогнем не побачиш, збирають повні зали і гастролюють не тільки Україною, а й цілим світом. Ситуація — явно нездорова… Звісно, і ми могли б кожні три місяці знімати по кліпу — це зараз не таке вже й дороге задоволення. Але ж прокрутка відео по телебаченню обходиться у десять разів дорожче, ніж його собівартість… А ми ніколи не платили за те, щоб наші пісні звучали по радіо і телебаченню. Не платили і не платитимемо!».

Це зараз ця шестірка побратимів по сцені, справжніх друзів та однодумців, не уявляє свого життя поза «Піккардійською терцією». А був час, коли їхні життєві шляхи могли й розійтися… Тенор-універсал Ярослав Нудик міг би стати зіркою театру. Тенор Роман Турянин — займатися у рідному Закарпатті бізнесом. Баритон Андрій Шавала міг би реалізовуватися у медицині (хоч його й так «піккардійці» називають своїм «штатним лікарем»). Бас Богдан Богач і тенор Володимир Якимець готувалися вчити дітей музики. До кар’єри на великій сцені змалку найбільше прагнув, мабуть, тільки тенор Андрій Капраль.

«Уявити себе поза «Терцією» — означає викреслити зі свого життя двадцять років, — зауважує Ярослав Нудик. — Без цього колективу ми стали б зовсім іншими людьми».

Їм аплодує увесь світ

Парадокс таких колективів, як «Піккардійська терція», у тому, що їм гучніше аплодують у світі, аніж вдома. Недарма хлопцям не раз доводилося чути на свою адресу, що їхня пісенна творчість пропагує Україну у світі більше, ніж діяльність усіх наших політиків разом узятих. «Захід переситився своєю музикою, тому тамтешньому слухачеві цікавий автентичний український продукт», — пояснює Андрій Капраль. За двадцять років вокальна формація успішно об’їздила з сольними концертами близько двох десятків країн: від США — до Сінгапуру.

У 2006-му оксамитове багатоголосся українських чоловіків вразило депутатів Єврокомісії у Королівському палаці у Брюсселі. А вражати «піккардійцям» є чим: у їхньому репертуарі — пісні дванадцятьма (!) мовами. Більшість, звісно ж, українською. «В одному з наших ранніх альбомів є «Неаполітанська пісня» Чайковського російською мовою, — розповідає Володимир Якимець. — Це — світова класика, а класику ми співаємо мовою оригіналу. Можливо, у нашому репертуарі були б і інші російськомовні твори. Але наприкінці 1990-х в Україні настав час, коли і без нас є кому співати російською…».

Чітка патріотична позиція — ще одна риса, яка вирізняє «Терцію» на українській естраді. Відтак коли у березні 2008-го колектив удостоївся най­престижнішої культурно-мистецької нагороди — Національної премії України ім.

Т. Шевченка, це мало кого здивувало. Зрештою, чого дивуватися? Їхні хіти «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки» та багато інших знає і наспівує кожен меломан, який себе поважає.

І демографічну ситуацію покращують...

Семеро «піккардійців» (разом з їхнім незмінним менеджером Романом Климовським) виховують 17 (!) дітей. Але співаки не тільки власним прикладом покращують демографічну ситуацію в Україні. Позитивно на народжуваність українців впливає і… їхня музика. «Одна киянка написала нам листа, у якому розповіла, що народжувала під наш альбом, — усміхається Володимир Якимець. — Слухала «Терцію» і під час вагітності. Народила трійню! Написала, що саме завдяки нашим пісням пологи пройшли більш-менш легко. Через рік ця жінка запросила нас на святкування першого дня народження своїх трійнят!».

Формат виступів «Терції» — великі сцени, відкриті концертні майданчики. На «корпоративах» колектив — не частий гість. «Можливо, тому, що ми — не тамади, — пояснює художній керівник формації. — Ми — не з тих, хто вміє бавити народ, який їсть. Ну, не в нашому стилі надягати на себе піжами чи ставати на голови. Зате ті люди, які запрошують нас на свої свята, точно знають, кого запрошують. Знають і поважають нашу творчість». Саме така публіка, без краплини сумніву, уже зовсім скоро святкуватиме з «Піккардійською терцією» її 20-ліття.

P. S. Напередодні 20-річчя «Піккардійської терції» журналіст «Високого Замку» зустрілася тет-а-тет з кожним із «піккардійців». Відтак, починаючи з цього тижня, щоп’ятниці на сторінці «Гість» наша газета публікуватиме відверті інтерв’ю-портрети з усіма учасниками легендарної вокальної формації. Першу бесіду читайте у номері «ВЗ» за 17 серпня — з Володимиром Якимцем (або просто Дональдом).