«Можу паралельно писати декілька книжок…»

«Вітаю у книжковому Інтернет-магазиніHighVibeBooKs. — Запрошую у світ книжок, створених із любов’ю, натхненням і глибоким досвідом внутрішньої трансформації, — написала на своєму сайті Ксенія Стьюарт. — HighVibeBooKs — це більше, ніж просто магазин. Це місце, де народжуються історії про нове мислення, про шлях до себе, про силу, яка змінює життя. Тут ви знайдете написані мною книги нон-фікшн про саморозвиток, високі вібрації та щастя.

«Мої книжки — це трансформаційний нон -фікшн»

Ксенія Стьюарт видала уже три книги: «Шлях до щастя: мистецтво високих вібрацій», «108 роздумів для зцілення душі», «Запали світло в собі». Ксенія переконана, що навіть найменші свідомі кроки можуть змінити вашу реальність. Методи, про які пише авторка у своїх книгах, допомогли їй самій пройти через складні періоди у житті.

Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з Ксенією Стьюарт і розпитала про її творчість, а також про її життя у місті Лева.

— Я з Чернігова. Закінчила Київський національнийлінгвістичний університет (за фахом перекладач англійської та німецької мов). Багато років займалася перекладами. Коли почалася велика війна я з родиною одразу виїхала з Чернігова, — каже письменниця і перекладачка з Чернігова Ксенія Стьюарт. — З того часу моє життя наче обнулилося. Замовлень по перекладах з Києва уже не надходило. З чоловіком я розлучилася. У Львові почала працювати перекладачем в одній з організацій. Моя мама повернулася до Чернігова, син поїхав навчатись, а я вирішила залишитися у Львові.

Львів відрізняється від Чернігова, але я дуже його полюбила. Навчалася я у Києві, жила у столиці 8 років, а потім повернулася додому. Мені здавалося, що Чернігів — це найкраще місто. Нікуди не хотіла переїжджати, мені там було добре. Коли вимушено опинилася у Львові, спочатку було дуже важко, але вирішила вважати, що мій дім там, де я! Енергетика міста — тепла, домашня, тому мені тут дуже комфортно.

— Знайшли у Львові друзів? — запитую Ксенію.

— Звичайно! Також мені пощастило, що декілька подружок з Чернігова приїхали саме до Львова. Ми продовжуємо спілкуватися. Ми добре розуміємо одна одну, бо у нас є спільний досвід, коли ми вимушено мали переїхати. Є також і місцеві подружки та з інших міст. Зараз Львів став тим місцем, де збираються люди з усієї України. Я люблю відвідувати різні тематичнізустрічі, бранчі, так в мене з’являються нові подружки.

— Чи переходять ваші друзі з Чернігова, знайомі на українську мову?

— До великої війни Чернігів — більше російськомовне місто (Ксенія добре говорить українською. — Авт.). У роботі я завжди використовувала українську мову. Книжки купувала українською. Коли був вибір між двома мовами обирала українську. Але все одно у спілкуванні було багато російської. Перейшла на українську самеу Львові.

— Розкажіть з чого усе почалося, коли ви почали писати книжки?

— Я почала писати десь 1,5 роки тому. Було відчуття, що маю сісти і записувати ті думки, які до мене приходять. Є багато людей, якімріють написати власну книгу. У мене таких мрій не було. У мене були плани — перекладати книги. Живучи у Львові, я переклала три книги для видавництва. «Заходила» у книжкову сферу через переклад, так би мовити, і так почала знайомитися з видавничим ринком.

Писати я почала тому, що відчула, що так потрібно. У мене не було планів, як буду видавати книжку. Я для себе вирішила: якщо цей текст приходить, буду його записувати, а потім подивлюся. Я вирішила видати свою першу книжку самостійно, хоча для галочки відправила її у видавництво.

— Про що ваші книжки?

— Мої книжки — це духовність поєднана з психологією. Нон — фікшн — тексти, які засновані на власному досвіді. Наприклад, я багато розмірковую про те, як перейти у ресурсний стан, насолоджуватися життям, навчитись радіти!

Розповідаючи про свою книжку у соцмережах, Ксенія пропонує потенційним читачкам відповісти собі на такі запитання «…Скажи чесно — коли востаннє ти купувала квіти? Не для когось. Не «на свято». А собі… щоб насолодитися їх красою, проявити піклування і любов до себе, здійснити своє маленьке бажання.

Скільки всього ти носиш у своєму серці? Образи, чужі очікування, старий біль, почуття провини, страх. Дозволь собі звільнитись від того емоційного багажу, що обтяжує, що давно вжечас відпустити. Бо справжню легкість можнавідчути, лише коли свідомо обираєш, якимдумкам і емоціям дати місце у своєму просторі. Ця книга — не інструкція. Це — 63 запрошення — почути себе"…

— Сьогодні я уже зареєструвала видавництво і сама видаю свої книжки, — продовжує розмову Ксенія. — Я зрозуміла, що це найшвидший спосіб ділитися інформацією. Але мене вже запитували: «Ксеніє, як можна потрапити у ваше видавництво?». Наразі менше, ніж за рік я видала три свої книги. В мене ще є недописані рукописи. Поки не планувала друкувати інших авторів, маю у планах друкувати власні книги. Але теоретично це можливо.

— Наскільки складно (легко) реалізовувати книги?

— Коли я займалась перекладами сама шукала клієнтів. Продажі — це нова сфера для мене. Потрібно було багато вчитися. Книга — це, по суті, товар. Я зробила сайт на якому можна купити мої книжки (highvibebooks.com.ua), також співпрацюю з книжковими онлайн та офлайн магазинами.

— Плануєте повертатися додому?

— Наразі не планую, але як воно буде, невідомо. Як я і пишу у своїх книжках — треба довіряти Всесвіту, дивитися на ті варіанти, які пропонуються, і робити вже вибір. Завжди кажусобі: «Нехай буде якнайкраще для мене!». Нещодавно я повернулася з Чернігова. У місті немає вуличного освітлення, дуже часто тривоги, постійно літають шахеди над містом… Зараз у Чернігові важче, ніж у Львові…

— Що вас надихає на написання нон-фікшн-історій?

— Мені приходить думка, і я одразу сідаю і записую її. Це такий потік думок… Можу паралельно писати декілька книжок. Одну ідею записую в одну книгу, іншу — в наступну… Не планую: цього року напишу три книги, наприклад. Скільки напишеться, стільки і буде…

Часто отримую у соцмережах відгуки від читачів. Ось, наприклад, такий: «Від самої назви вже стає краще на душі. Ця книга, саме те, що мені зараз потрібно, як тепло та з любов’ю вона написана». У мене така специфіка книжок, що розділи невеличкі, вони в принципі між собою не пов’язані. Можна підряд читати, а можна з будь-якого розділу відкрити і отримати підказку або тему для роздумів. Ще одна читачка написала: «Я шукала відповідь, відкрила на рандомній сторінці: «О, це як для мене написано! Я знайшла свої підказки».

Інша дівчинка сказала, що хоче замовити книжку на подарунок і попросила підписати. Я цієї людини не знаю, просто написала текст, який перший прийшов на думку. Це було побажання про вибір. Потім ця дівчинка мені написала: «Звідки ви знали, що у подружки зараз такий період, коли потрібно зробити важливий вибір?». Я їй відписала: «Інтуїція…» (Усміхається. — Авт.).

Моя аудиторія — це саме такі жінки — емпатійні, з розвиненою інтуїцією, які вчаться більше чутисебе та власні бажання. Вони, не знаючи мене особисто, бачать обкладинку, назву і купують книгу, бо в них з’являється відчуття, що там будуть відповіді, яких вони шукають.

Я почала вивчати маркетинг, як правильно подати інформацію, але потім зрозуміла, що цене так важливо, що моя аудиторія інтуїтивно зчитує мене та те, про що пишу у своїх книжках.

У часі війни треба шукати спілкування з людьмиз якими у вас схожі інтереси. Шукати коло людей, яке вам близьке. Бути серед людей, не замикатися у собі.