«За ці 24 години я прожила маленьке щасливе життя»

«ВЗ» розповідав про те, що минулими вихідними на Київщині відбулася подія, аналогів якій в Україні ще не було — там встановили відразу три рекорди України з плавання. На озері Блакитне у селі Підгірці відбувся перший добовий заплив на відкритій воді Crazy Challenge. За 24 години учасники подолали десятки кілометрів. Співзасновники Crazy Challenge Сергій Пасічник та Олександр Дяченко кажуть, що добові запливи — ультраспорт, на який у світі наважують одиниці. На планеті лише 200 осіб можуть проплисти 24 години поспіль. Є такі відчайдухи і в Україні. Саме вони встановили національний рекорд у номінації «Найвитриваліший масовий заплив на 24 години у відкритій водоймі».

Рекордсменами у цій номінації стали Ганна Пасічник (74 кілометри), Андрій Савицький (72 кілометри), Андрій Шимко (63 кілометри), Анастасія Степанчук (59 кілометрів), Діна Немирович (53 кілометри), Роман Волошенюк (53 кілометри). Найбільше кілометрів за добу подолала 31-річна Ганна Пасічник — 74.

Про підготовку до встановлення рекорду та особисте життя Ганна розповіла журналістці «ВЗ».

— Я живу у Києві, працюю тренеркою з плавання. А сама плаваю з дитинства, — каже Ганна. — Річ у тім, що я народилася у спортивній родині. Коли мені виповнилося 8 років, батьки сказали, що саме час визначитися, яким видом спорту я би хотіла займатися. Я обрала плавання. Мені тоді здавалося, що це найлегший вид спорту. Мене зарахували у групу, де займатися старші діти. Я за ними не зовсім встигала, сумнівалася: а чи взагалі це «моє», оте плавання. І перестала відвідувати басейн. А потім з іншим тренером почала знову займатися. І мені тоді дуже сподобалося. Як з’ясувалося, я була перспективною дитиною, показувала непогані результати для свого віку, вигравала дитячі чемпіонати України. Зрозуміло, що після школи вступила у Національний університет фізичного виховання і спорту.

— Те, що 16−17 серпня ви за 24 години проплили 74 кілометри і стали рекордсменкою України, ваша перша така серйозна перемога?

— Організація Crazy Challenge вже проводила такий заплив наприкінці лютого, щоправда, у басейні. Ми також плавали 24 години, встановили рекорд у номінації «Наймасовіший заплив у басейні». Я тоді, до речі, проплила 79 кілометрів. Хоча ставила амбітнішу для себе ціль. Мій внутрішній критик «закритикував» мене за те, що цей результат недостатній.

— То коли почули, що буде заплив у відкритій водоймі, вирішили, що це ваш шанс?

— Коли зважуєшся на такий серйозний крок, маєш знати для себе — а для чого ти це робиш?

— І зрозуміли — для чого?

— Зараз у моєму житті — непростий період. Я вирішила, що маю робити те, що вмію робити найкраще. А найкраще у житті вмію плавати, оскільки я — гарний ультраплавець. Вирішила, що саме зараз мені це необхідно.

— А що це за такий «непростий період», що ви собі кинули серйозний виклик?

—  Маю розставити багато крапок над «і». Для себе маю визначити: хто я, куди мені далі рухатися, і цей рекорд мав довести мені (і не тільки), що я — сильна. І з усім вмію давати собі раду сама. У даний час переживаю етап кризи у стосунках з чоловіком. Насправді, ми разом йшли до мого теперішнього рекорду. Спочатку був заплив по Південному Бугу, коли я пливла 50 кілометрів. Чоловік мене постійно супроводжував і підтримував. Саме він був ініціатором усіх моїх запливів, за що я йому безмежно вдячна. Він також підштовхнув мене і до заплаву на 24 години у басейні, казав, що я роблю щось неможливе і мій приклад запалюватиме інших людей. А теперішній заплив я вже долала сама — без його підтримки. Але я собі довела, що я чогось варта, що я — сильна і з багатьма завданнями можу впоратися і сама.

— Що було найважче за ці 24 години?

— За ці 24 години я прожила маленьке щасливе життя. Мені дуже сподобалося плисти вночі, не було ані вітру, ані хвиль, бо це — озеро. Вода гладенька, і плисти було в кайф. Щоправда, трохи було холодно, а під ранок страшенно боліли плечі. Тож доводилося боротися з болем. І трохи «дістає» одноманітність. Бо ж повторюєш одне й те саме — від одного буйка до іншого, що встановлені на віддалі одного кілометра. Ми пливемо ніби по колу.

— Хто цього разу вас підтримував?

— Друзі, мої батьки і 9-річна донечка Поліна.

— Як відбувається заплив, чи передбачені перерви і харчування?

—  Заплив почався о 19-й годині, щоб найважчий етап — ніч — ми подолали насамперед. Згідно з правилами, щогодини маємо право відпочивати 5 хвилин. Але можна собі «назбирати» тих 5-хвилинних бонусів за шість годин. За 30 хвилин можна швиденько поїсти, зробити масаж чи зарядку, піти до вбиральні. А якщо тих 30 хвилин не використати, вони просто згорають. А цьогоріч організатори Crazy Challenge встановили чіпи. Коли спортсмен проплив кілометр, треба вийти на берег, щоб відмітитися: кілометрову дистанцію подолано. За цю хвилинку друзі тобі встигають дати спортивний гель чи якусь їжу, пляшку з напоєм…

— Знаю, що ультраплавці рятуються згущеним молоком…

—  На початку, коли мій темп вищий, харчуюся лише спортивними гелями з вуглеводами. А коли стає важко, в хід йде згущене молоко, бублики, цукерки. Хоча, насправді, я їм дуже мало. Але це неправильно, бо щогодини треба їсти певну кількість вуглеводів, які насичують організм. Я люблю плисти тоді, коли шлунок порожній.

— Скільки годин на день тренуєтеся?

— По-різному. Раніше наплавувала по 120 кілометрів на місяць, зараз — 80. Усе залежить від часу, якого завжди бракує. Люблю плавати в озері, бо там я відчуваю свободу.

— Ви пропливли найбільше кілометрів з усіх учасників. Якою буде ваша наступна ціль?

— У народі кажуть: що то за солдат, що не мріє стати генералом. Я перефразую: що ж то за ультраплавець, який не мріє перепливти Ла-Манш чи Гібралтар? Не ставлю досягнення цієї мети найближчим часом, але цю мрію виношую давно…