«Майже усі готичні пивниці на площі Ринок залили бетоном»

Знайома розповідала, що принципово не ходить на каву у той заклад, де будівельники знищили історичні пивниці. Наскільки великою є сучасна руйнація давнього Львова? Як вдається забудовникам обходити законодавство, яке захищає пам’ятки? Що стається з археологічними знахідками після дослідження? Про це журналістка «ВЗ» розпитала директора Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олега Осаульчука.

— Що цікавого знаходили останнім часом археологи у Львові?

— Знахідок було небагато, оскільки і досліджень у ці буремні роки мало. У Львові чомусь трапляється найменше матеріалів княжої доби. Є багато артефактів доби слов’ян та середньовіччя. А от з XI-ХІІ століть — обмаль. Серед цікавих — «імпортний посуд» ранньомодерної доби. Його важко відрізнити від сучасних дизайнерських горняток. Орнамент та кольорова гама вражають. Ви не скажете, що це XVI століття, це — XXI, не інакше! Їх можна оглянути в Історичному музеї, вони — у чудовому стані. А знайшли цей посуд у 2022 р. на площі Ринок, 15, там всередині готель добудовували.

— То «Рятівна археологічна служба» може займатися дослідженнями, тільки коли хтось щось будує?

— Специфіка нашої діяльності — проведення досліджень у межах планованого будівництва. Не було б будівництва — не було б досліджень. Але весь час хтось будується, відповідно, завжди є замовлення. Ми не можемо досліджувати «просто так», задля власного задоволення. Має бути обґрунтування проведення досліджень. Обстежуємо ділянки, на яких планують будівництво, щоб будівельні роботи безслідно не нищили нашу культурну спадщину.

Якщо виявляємо невідомі об’єкти археології, тоді пропонуємо кілька варіантів. Перший: будівельники мають змінити проєкт і обійти пам’ятку, щоб її не знищити. Її колись вивчатимуть майбутні дослідники. Якщо інвестор з тих чи інших причин того не може зробити, діє другий варіант: розраховуємо, яка площа пам’ятки потрапляє під будівництво, калькулюємо вартість розкопок. Якщо забудовники погоджуються, закладають цю вартість у кошторис будівництва і археологи перед будівництвом проводять дослідження. Якщо і це їх не влаштовує, то забудовники шукають «лівих» варіантів оминути археологію…

— Забудовники мають самі звертатися до археологів?

— Є державні вимоги: якщо хтось хоче будуватися на історичній території чи на території, не обстеженій археологічно, спершу треба отримати висновок місцевого органу охорони культурної спадщини про те, чи на території планованого будівництва є відомі пам’ятки археології. Якщо немає відомих, то має бути скерування від державних структур на археологічне обстеження. За результатами обстеження приймається рішення про вид досліджень, який треба провести, наприклад, археологічні розкопки чи нагляд, у разі виявлення об’єкта археологічної спадщини на цій території. Якщо пам’ятки немає — забудовнику дається «зелене світло».

Мета археології — обстежити територію і запропонувати варіант, який зменшує негативний вплив на об’єкти культурної спадщини. Це може бути уникнення будівництва або зменшення його площі на території пам’ятки. Крайній варіант: якщо нічого іншого зробити не можна, проводять дослідження на всій площі забудови в межах пам’ятки, і вона «переходить у віртуальну реальність». Під час розкопок пам’ятка знищується фізично, залишаючись у матеріалах археологічних досліджень: кресленнях, фото, артефактах і наукових звітах.
Сповідуємо принцип мінімізації негативного впливу, бо розуміємо, що археологічні розкопки руйнують пам’ятку. Досліджуючи, ми одночасно її руйнуємо. Це як з патологоанатомом: вивчаючи генез хвороби померлого пацієнта, він проводить анатомічну секцію. Щоб зрозуміти історію пам’ятки, дослідити її, її теж треба «розібрати», але вже археологам. Тому у світовій практиці зараз домінує принцип: якщо пам’ятці нічого не загрожує, на ній навіть забороняють проводити наукові дослідження. Нічого руйнувати те, що лежало у землі тисячу років і лежатиме ще не менше.

— А що стається з розкопаними пам’ятками? Писали, що після масштабних розкопок на площі Міцкевича у 2013 році усе знайдене засипали піском, це так звана консервація…

— На площі Міцкевича перші дослідження проводили у 2005−2006 роках, тоді було розкрито фрагменти Високого муру і дороги при ньому. У 2013−2015 рр. ми проводили повномасштабні дослідження у межах всього котловану. Було розкрито усі рештки першої лінії міських укріплень і залишки дороги, яка є на картах Губера 1777 р. та прилягала до внутрішнього боку Високого муру. Тоді ми розкрили дві рівні дороги — XV і XVII століть.

Згідно із попередніми проєктними рішеннями, забудовник мав залишити для огляду і мур, і дорогу. Були дискусії, як їх зберегти. Я пропонував з точки зору археолога і споживача: об’єднати цокольний поверх з партером і експонувати так, щоб люди, сидячи на першому поверсі за столиками, бачили рештки дороги і муру. Можна їх експонувати під склом, можна без скла. Такий досвід щодо збереження пам’яток є у Греції, в Італії. Тоді ці рештки працюють як візуальна прикраса приміщення. Але забудовник казав, що їм чи то будівельні, чи інженерні, чи пожежні норми не дозволяють зробити так, як то мало би бути. Але, думаю, це просто було невміння обґрунтувати належні проєктні рішення.
Врешті було досягнуто компромісу: Високий мур зберігають повністю, а дорогу маркують і розбирають на частини. Після того, як будинок збудують, дорогу викладуть на тій же висоті. При мені розбирали цю дорогу, робив це німецький фахівець, що співпрацював з управлінням охорони культурної спадщини у межах проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова (GIZ)». Він усі фрагменти маркував і складав у ящики. З того часу минуло вже років з чотири-п'ять. Готель побудували, і ця пам’ятка (мур і дорога) мала бути збережена на цокольному поверсі. Який там стан зараз — не знаю. Нас не інформували. А місцевий орган охорони культурної спадщини взагалі самоусунувся від цієї ділянки.

— У соцмережах люди обурювалися, що будівельники знищили, залили бетоном готичні пивниці під одним популярним закладом на площі Ринок…

— Та на площі Ринок дві третини усіх пивниць вичищені і залиті бетоном! Знищена археологічна спадщина… А той ресторан з акулами, що на площі Ринок, 36. Ми робили там попередні дослідження — шурфування, а потім мали проводити археологічний нагляд. Але забудовник ту кам’яницю розібрав «під нуль». Пам’ятка була унікальна: там на 80% збереглася автентика XVII-XVIII століть. Ковані балкони, консолі, дубові двері… У Львові мало подібних пам’яток такого доброго стану збереження. Але міська влада і тут «закрила очі» та дозволила забудовнику це зробити.

— І багато у Львові знищених пам’яток?

— Багато. До прикладу, 2019 року у Львові було здано в експлуатацію 96 житлових будинків, а археологічні дослідження проводилися тільки в межах одного. «Рятівна археологічна служба» — це фахівці-науковці які проводять спеціалізовані пам’яткоохоронні роботи — археологічні дослідження на підставі укладених угод. Ми не є державними органами охорони культурної спадщини, які би мали стежити, чи забудовники на історичних територіях дотримуються пам’яткоохоронного законодавства.

— Ви йдете по місту і бачите: тут знищено пам’ятку, тут знищено…

— Так, на превеликий жаль. В останні роки проходжу мимо, зціпивши зуби, без зайвого галасу… Я ж не сторожовий пес, щоб кидатись на кожного порушника. У більшості випадків, не маючи жодних повноважень, побачивши, що щось незаконно будують, є великий шанс наразитися на грубість або отримати копію документів, що у них все добре, всі дозволи, погодження і висновки наявні… Якби чиновники усіх рівнів, на яких покладено обов’язки збереження культурної спадщини, і наші міські урядники не виняток, не обстоювали інтересів забудовників, ті б не змогли уникнути відповідальності. Не треба вам пояснювати, що у нас все купується і все продається… Особливо цинічного характеру це набуло в часі повномасштабного вторгнення московії. Складається враження, що для багатьох чиновників це «останній день Помпей»…