Передплата 2024 «Добрий господар»

«Будувати „стіну“ на Донбасі нелогічно…»

Ініціатива президента про референдум щодо долі окупованих територій викликала неоднозначну реакцію

Одним зі способів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський вважає винесення цього питання на референдум. Про це він сказав в інтерв’ю одному із телеканалів. На думку глави держави, якщо не вдасться досягти прогресу на переговорах із цієї теми з Росією, з нашими західними партнерами, зокрема учасниками «нормандського» формату, то вирішувати, як нам далі будувати відносини з окупованими територіями, будуть самі українці. Шляхом всенародного голосування. Зеленський обмовився про «стіну» у стосунках і комунікаціях з Окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДЛО).

Що стоїть за окресленою ідеєю, кореспондент «Високого Замку» намагався з’ясувати у політичного експерта, народного депутата у парламенті 6-го скликання Віктора Уколова.

— Що означає заява Зеленського про потенційний референдум щодо ОРДЛО? Якими могли би бути його результати і кому від них було би добре/погано?

— Спершу згадаємо, що у Мінських угодах немає згадки про збереження якихось «ДНР» чи «ЛНР». В одному з останніх пунктів цих угод передбачено, що на Донбасі мають відбутись місцеві вибори. Тобто там мають обрати міських, селищних, сільських голів, а також депутатів обласної, районних, сільських, селищних рад. Час минув. Росія дуже хоче, щоб у складі України з’явилися псевдонародні «республіки». Це перетворило б нас на федеративну, або, ще гірше, — на конфедеративну державу. У такий спосіб Москва заблокувала б нам рух до Євросоюзу і НАТО. Так звані ДНР, ЛНР були би чинником, який призводить до постійної дестабілізації.

Якщо нині Зеленський говорить про цей референдум, очевидно, у грудні 2019 року, коли у Парижі відбувалася остання зустріч у «нормандському» форматі, він під час розмови з Путіним узяв на себе якісь зобов’язання. Бо в іншому разі для проведення місцевих виборів ніякого референдуму не потрібно. Він потрібен, якщо ми хочемо змінити ст. 2 Конституції України, де йдеться про унітарність нашої держави. Тобто утворення якихось федеративних утворень в Україні не передбачено. А для того, щоб зберегти «ДНР» і «ЛНР» у складі України, треба цю статтю змінити. Зробити це можна через референдум. Я майже впевнений: коли Зеленський каже про референдум щодо ОРДЛО, то має на увазі саме це.

Посудіть самі. Ватажки так званих народних республік, всякі там пушиліни, називають себе президентами, у них є свої верховні ради, кабінети міністрів. У випадку, якщо російські окупанти заберуться геть, вони, у кращому разі, можуть стати головами обласних рад або мерами Донецька, Луганська. Тут інтереси цих маріонеток і Кремля, які мріють про автономні утворення у складі України, збігаються. Але це не збігається з нашими інтересами — ми не хочемо у себе псевдоформувань, які затягували б нас до Росії.

Є Мінські угоди — і не треба нічого до них дописувати. За невиконання цих угод світове співтовариство наклало на Росію санкції. Нехай Росія виконує ці угоди: припинить вогонь, виведе війська, відпустить полонених — і тоді ми проведемо там вибори. Але тільки місцеві. Такою була умова п’ятого президента Петра Порошенка на берлінському саміті, де йшлося про виконання Мінських угод.

— Як, на вашу думку, президент Зеленський хоче сформулювати питання на потенційний референдум?

— Питання може бути поставлено так: «Чи підтримуєте ви існування у складі України незалежних Донецької та Луганської республік»? Зрештою, немає значення, як він це сформулює. Має значення, що існування таких утворень заборонено нашою Конституцією.

— Але ж Зеленський говорить про «стіну»…

— Він, можливо, і хоче відгородитися від цих територій. Але якщо «стіна» іде не по українсько-російському кордону, а по так званій лінії розмежування, це все одно, що віддати наші землі ворогу…

«Лінія розмежування», яка склалася внаслідок бойових дій, порушення досягнутих у Мінську домовленостей, не влаштовує Україну (як, до речі, і «ту сторону», як казав про ворогів Зеленський). Згідно зі згаданими угодами Дебальцеве має бути під контролем України, а його захопили окупанти. Вони також хочуть заволодіти всією Донецькою і Луганською областями…

У межах цих областей колись було утворено більш-менш замкнутий цикл перевезень, постачання електроенергії, води, інших ресурсів. Зараз цього немає. Для того, щоб доставити воду у Маріуполь, Україна із Сіверського Донця каналом перекидає її через територію, захоплену ворогом. Ми не можемо інакше передати прісну воду у Кальміуське водосховище (Кальміус — річка, яка тече через Маріуполь) інакше, ніж спочатку дати цю воду Донецьку. Побудова іншого каналу, скажімо, із Дніпра до Маріуполя, потребувала би велетенських коштів…

Так само з електроенергією. Струм для Маріуполя беруть із Вуглегірської ТЕС, яка перебуває в руках окупантів. Як домовився Ахметов, що його підприємство, а з ним — і весь Маріуполь, отримують електроенергію від окупантів, не знаю. Обхідні лінії електропередач, якими можна було перекинути електроенергію, наприклад, із Південноукраїнської АЕС у Маріуполь, знову ж таки потребували би величезних капіталовкладень.

Така ж ситуація із Авдіївським коксохімічним заводом, де виготовляють кокс для виплавки чавуну. Робота двох містоутворювальних комбінатів Маріуполя, «Азовсталі» і металургійного заводу ім. Ілліча прямо пов’язана із Авдіївкою, з її коксохімом. Обидва ці заводи — на підконтрольній Україні території. Але передавати цей кокс найвигідніше залізницею через територію, захоплену ворогом. Наскільки мені відомо, якийсь час, коли не склалася ця лінія фронту, так і робили. Але тепер витрачають шалені кошти на те, щоб об’їжджати цю «ДНР» і передавати кокс у Маріуполь…

Чому я про все це кажу. Україна тяжіє до того, щоб відновити свою територіальну цілісність. Це потрібно нам не тільки із суто патріотичних міркувань, а також — із суто економічних. Життя промислових комплексів у Маріуполі та в інших містах Донбасу залежить і від того, щоб не було цих сторонніх тіл — «ДНР», «ЛНР». Якщо збудувати «стіну», про яку каже Зеленський, це буде нелогічно — бо вона заважатиме передачі електроенергії, води і багато чого іншого.

Свій інтерес є в окупантів — вони зацікавлені у тому, щоб захопити всю Донецьку і Луганську області. Своїм Кримським мостом вони перекрили Керченську протоку — і через це маріупольські заводи свою продукцію змушені відправляти залізницею в одеські порти, а звідти морем — до споживачів. Це означає, що ця продукція подорожчала, заводи почали отримувати менший прибуток. Як бачимо, крім збройної, іде також економічна війна.

— В Україні є кількасот тисяч ветеранів бойових дій на Донбасі. Ті, хто пройшов війну, втратив там своє здоров’я, за жодну ціну не погодилися б віддати ОРДЛО ворогу. Як вони відреагували б на такі референдуми, на розмови про «стіну»?

— Ветерани не однорідні. Свого часу вважалося, що всі чорнобильці, які пізнали ціну чистого довкілля, голосуватимуть на виборах за Партію зелених. Так не вийшло. «Зелених» обрали до парламенту один-єдиний раз…

Так само з позицією ветеранів. Не всі вони воювали на «передку» — хтось був у другій лінії, у третій, хтось займався постачанням. Так, є значна частина патріотично налаштованих хлопців, які готові знову захищати Україну. Але є ті, у яких щодо Донбасу інша позиція. Поза тим, на цю силу Зеленському потрібно зважати. Президент має постійно пам’ятати, що ці люди — пасіонарні, більш ніж половина з них готові до активних дій. Тому робити якісь різкі кроки, які роздратували б їх, президент не наважиться. Я не кажу, що вони вчинятимуть якийсь заколот — ці люди добре розуміють ціну внутрішнього миру. Перед лицем війни українці мають, перш за все, воювати з ворогом, а не гризтися між собою. Водночас піти на капітуляцію ці воїни Зеленському не дозволять. І не тільки вони, а й демократична українська опозиція: «Європейська Солідарність», інші партії, у яких достатньо багато активних людей. У випадку перетину владою червоних ліній вони відразу поставлять її на місце.

— Чи не може цей референдум спровокувати сепаратистські настрої в інших регіонах — скажімо, на Одещині, Закарпатті?

— Не думаю. Українці досить дружньо виступлять проти такого референдуму — якщо наслідки його пояснити їм так само, як ми говоримо про них з вами у цьому інтерв’ю. Звичайно, «дрімаючий сепаратизм» в Україні існує, його підживлює Росія, яка роздавала своїм агентам гроші — у тому числі, на Галичині. СБУ працює з такими людьми. Тож отак просто референдум, який намагаються провести щодо Донбасу, автоматичного сепаратизму у Бессарабії, Закарпатті чи у Галичині не спричинить. Є сили, які цьому протистоять.

Схожі новини