Передплатити Підтримати

«Будувати „стіну“ на Донбасі нелогічно…»

Ініціатива президента про референдум щодо долі окупованих територій викликала неоднозначну реакцію

Віктор Уколов. Фото з відкритих джерел

Одним зі способів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський вважає винесення цього питання на референдум. Про це він сказав в інтерв’ю одному із телеканалів. На думку глави держави, якщо не вдасться досягти прогресу на переговорах із цієї теми з Росією, з нашими західними партнерами, зокрема учасниками «нормандського» формату, то вирішувати, як нам далі будувати відносини з окупованими територіями, будуть самі українці. Шляхом всенародного голосування. Зеленський обмовився про «стіну» у стосунках і комунікаціях з Окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДЛО).

Що стоїть за окресленою ідеєю, кореспондент «Високого Замку» намагався з’ясувати у політичного експерта, народного депутата у парламенті 6-го скликання Віктора Уколова.

— Що означає заява Зеленського про потенційний референдум щодо ОРДЛО? Якими могли би бути його результати і кому від них було би добре/погано?

— Спершу згадаємо, що у Мінських угодах немає згадки про збереження якихось «ДНР» чи «ЛНР». В одному з останніх пунктів цих угод передбачено, що на Донбасі мають відбутись місцеві вибори. Тобто там мають обрати міських, селищних, сільських голів, а також депутатів обласної, районних, сільських, селищних рад. Час минув. Росія дуже хоче, щоб у складі України з’явилися псевдонародні «республіки». Це перетворило б нас на федеративну, або, ще гірше, — на конфедеративну державу. У такий спосіб Москва заблокувала б нам рух до Євросоюзу і НАТО. Так звані ДНР, ЛНР були би чинником, який призводить до постійної дестабілізації.

Якщо нині Зеленський говорить про цей референдум, очевидно, у грудні 2019 року, коли у Парижі відбувалася остання зустріч у «нормандському» форматі, він під час розмови з Путіним узяв на себе якісь зобов’язання. Бо в іншому разі для проведення місцевих виборів ніякого референдуму не потрібно. Він потрібен, якщо ми хочемо змінити ст. 2 Конституції України, де йдеться про унітарність нашої держави. Тобто утворення якихось федеративних утворень в Україні не передбачено. А для того, щоб зберегти «ДНР» і «ЛНР» у складі України, треба цю статтю змінити. Зробити це можна через референдум. Я майже впевнений: коли Зеленський каже про референдум щодо ОРДЛО, то має на увазі саме це.

Посудіть самі. Ватажки так званих народних республік, всякі там пушиліни, називають себе президентами, у них є свої верховні ради, кабінети міністрів. У випадку, якщо російські окупанти заберуться геть, вони, у кращому разі, можуть стати головами обласних рад або мерами Донецька, Луганська. Тут інтереси цих маріонеток і Кремля, які мріють про автономні утворення у складі України, збігаються. Але це не збігається з нашими інтересами — ми не хочемо у себе псевдоформувань, які затягували б нас до Росії.

Є Мінські угоди — і не треба нічого до них дописувати. За невиконання цих угод світове співтовариство наклало на Росію санкції. Нехай Росія виконує ці угоди: припинить вогонь, виведе війська, відпустить полонених — і тоді ми проведемо там вибори. Але тільки місцеві. Такою була умова п’ятого президента Петра Порошенка на берлінському саміті, де йшлося про виконання Мінських угод.

— Як, на вашу думку, президент Зеленський хоче сформулювати питання на потенційний референдум?

— Питання може бути поставлено так: «Чи підтримуєте ви існування у складі України незалежних Донецької та Луганської республік»? Зрештою, немає значення, як він це сформулює. Має значення, що існування таких утворень заборонено нашою Конституцією.

— Але ж Зеленський говорить про «стіну»…

— Він, можливо, і хоче відгородитися від цих територій. Але якщо «стіна» іде не по українсько-російському кордону, а по так званій лінії розмежування, це все одно, що віддати наші землі ворогу…

«Лінія розмежування», яка склалася внаслідок бойових дій, порушення досягнутих у Мінську домовленостей, не влаштовує Україну (як, до речі, і «ту сторону», як казав про ворогів Зеленський). Згідно зі згаданими угодами Дебальцеве має бути під контролем України, а його захопили окупанти. Вони також хочуть заволодіти всією Донецькою і Луганською областями…

У межах цих областей колись було утворено більш-менш замкнутий цикл перевезень, постачання електроенергії, води, інших ресурсів. Зараз цього немає. Для того, щоб доставити воду у Маріуполь, Україна із Сіверського Донця каналом перекидає її через територію, захоплену ворогом. Ми не можемо інакше передати прісну воду у Кальміуське водосховище (Кальміус — річка, яка тече через Маріуполь) інакше, ніж спочатку дати цю воду Донецьку. Побудова іншого каналу, скажімо, із Дніпра до Маріуполя, потребувала би велетенських коштів…

Так само з електроенергією. Струм для Маріуполя беруть із Вуглегірської ТЕС, яка перебуває в руках окупантів. Як домовився Ахметов, що його підприємство, а з ним — і весь Маріуполь, отримують електроенергію від окупантів, не знаю. Обхідні лінії електропередач, якими можна було перекинути електроенергію, наприклад, із Південноукраїнської АЕС у Маріуполь, знову ж таки потребували би величезних капіталовкладень.

Така ж ситуація із Авдіївським коксохімічним заводом, де виготовляють кокс для виплавки чавуну. Робота двох містоутворювальних комбінатів Маріуполя, «Азовсталі» і металургійного заводу ім. Ілліча прямо пов’язана із Авдіївкою, з її коксохімом. Обидва ці заводи — на підконтрольній Україні території. Але передавати цей кокс найвигідніше залізницею через територію, захоплену ворогом. Наскільки мені відомо, якийсь час, коли не склалася ця лінія фронту, так і робили. Але тепер витрачають шалені кошти на те, щоб об’їжджати цю «ДНР» і передавати кокс у Маріуполь…

Чому я про все це кажу. Україна тяжіє до того, щоб відновити свою територіальну цілісність. Це потрібно нам не тільки із суто патріотичних міркувань, а також — із суто економічних. Життя промислових комплексів у Маріуполі та в інших містах Донбасу залежить і від того, щоб не було цих сторонніх тіл — «ДНР», «ЛНР». Якщо збудувати «стіну», про яку каже Зеленський, це буде нелогічно — бо вона заважатиме передачі електроенергії, води і багато чого іншого.

Свій інтерес є в окупантів — вони зацікавлені у тому, щоб захопити всю Донецьку і Луганську області. Своїм Кримським мостом вони перекрили Керченську протоку — і через це маріупольські заводи свою продукцію змушені відправляти залізницею в одеські порти, а звідти морем — до споживачів. Це означає, що ця продукція подорожчала, заводи почали отримувати менший прибуток. Як бачимо, крім збройної, іде також економічна війна.

— В Україні є кількасот тисяч ветеранів бойових дій на Донбасі. Ті, хто пройшов війну, втратив там своє здоров’я, за жодну ціну не погодилися б віддати ОРДЛО ворогу. Як вони відреагували б на такі референдуми, на розмови про «стіну»?

— Ветерани не однорідні. Свого часу вважалося, що всі чорнобильці, які пізнали ціну чистого довкілля, голосуватимуть на виборах за Партію зелених. Так не вийшло. «Зелених» обрали до парламенту один-єдиний раз…

Так само з позицією ветеранів. Не всі вони воювали на «передку» — хтось був у другій лінії, у третій, хтось займався постачанням. Так, є значна частина патріотично налаштованих хлопців, які готові знову захищати Україну. Але є ті, у яких щодо Донбасу інша позиція. Поза тим, на цю силу Зеленському потрібно зважати. Президент має постійно пам’ятати, що ці люди — пасіонарні, більш ніж половина з них готові до активних дій. Тому робити якісь різкі кроки, які роздратували б їх, президент не наважиться. Я не кажу, що вони вчинятимуть якийсь заколот — ці люди добре розуміють ціну внутрішнього миру. Перед лицем війни українці мають, перш за все, воювати з ворогом, а не гризтися між собою. Водночас піти на капітуляцію ці воїни Зеленському не дозволять. І не тільки вони, а й демократична українська опозиція: «Європейська Солідарність», інші партії, у яких достатньо багато активних людей. У випадку перетину владою червоних ліній вони відразу поставлять її на місце.

— Чи не може цей референдум спровокувати сепаратистські настрої в інших регіонах — скажімо, на Одещині, Закарпатті?

— Не думаю. Українці досить дружньо виступлять проти такого референдуму — якщо наслідки його пояснити їм так само, як ми говоримо про них з вами у цьому інтерв’ю. Звичайно, «дрімаючий сепаратизм» в Україні існує, його підживлює Росія, яка роздавала своїм агентам гроші — у тому числі, на Галичині. СБУ працює з такими людьми. Тож отак просто референдум, який намагаються провести щодо Донбасу, автоматичного сепаратизму у Бессарабії, Закарпатті чи у Галичині не спричинить. Є сили, які цьому протистоять.