«Те, що сестри Байко стали відомими артистками, не наклало на них печатки зірковості»
Ректор Академії мистецтв Володимир Одрехівський — про свою маму, відому співачку Марію Байко, якій 2 березня виповнилося б 90 років
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/430833/volodymyr-odrekhivs-kyy-portret.jpg)
Народна артистка України Марія Байко відійшла у засвіти у листопаді минулого року, не доживши до 90-річного ювілею лише три місяці… Творчість Марії Байко — ціла епоха. Її голосом захоплювалося не одне покоління шанувальників української пісні. По собі артистка залишила добру і світлу пам’ять, бо її чарівний голос у складі тріо сестер Байко звучав не лише у столичних і зарубіжних концертних залах, а й зі сцен районних і сільських будинків культури. Попри те, що сестри Байко були нагороджені Державною премією імені Тараса Шевченка, зірковості не мали. Про те, якою була Марія Байко, журналістці «ВЗ» розповів її син — відомий скульптор, ректор Львівської національної академії мистецтв Володимир Одрехівський.
— Пане Володимире, якою була Марія Байко?
— Мама була надзвичайно органічною у житті, на мою думку, у неї не розділялося реальне життя і творче. Народилася і виросла у народному сільському середовищі, де пісня постійно була присутня у побуті. Співали і в хаті, і в полі. Особливо багато і гарно співала бабуся. І це передалося мамі та її сестрам. Природно, що вони стали професійними співачками. Власне ота органічність, природність і пізніше їхнє гармонійне тріо сестер Байко були справжніми, натуральними. І це не лише мої слова як вдячного сина — це відзначають і музикознавці. Мама була дуже енергійною, знаходила час і на репетиції, і на виступи, і на викладацьку роботу у консерваторії, і приділяла багато уваги нашому з братом вихованню.
/wz.lviv.ua/images/interview/2021/03/bayko.jpg)
— Що вас найбільше дивувало у характері вашої матері?
— Насправді я пишався тим, що у мене така мама. Людина з невичерпною енергією до творчості і педагогічної справи. А дивувало те, що мама, повернувшись з роботи і зробивши усі домашні справи, потім ще довго сиділа за столом і працювала з нотами. Іноді засиджувалася до ранку. А вранці, ніби нічого й не було, готувала сніданок, відправляла нас до школи і сама йшла на роботу. Ця невичерпна енергія і фанатична працездатність мене завжди дивували. Усе, за що вона бралася, робила з величезною любов’ю до мистецтва.
— Мама багато репетирувала вдома. Це вам не заважало?
— Я навіть не уявляв, як то можна жити без пісні. Я ж також займався музикою по класу фортепіано. Музика, репетиції вдома — для нас це було звичайним життям. Як ви знаєте, у нас була творча сім’я. Батько був скульптором (100-ліття з дня народження Василя Одрехівського відзначили 18 лютого 1921 року. — Г. Я.), тож у нас була творча атмосфера в усіх розрізах.
— Вам допомагало чи, навпаки, заважало у школі те, що ви — син однієї зі сестер Байко?
— Це теж було звично. Інформаційний простір у ті часи був іншого порядку, ніж тепер. Те, що я син відомої співачки, мене не вивищувало з-поміж інших, а тим більше — не завдавало шкоди. Це сприймалося нормально, бо я виріс у середовищі митців — Емануїла Миська, Дмитра Крвавича, Дмитра Павличка, Ростислава Братуня та ін. 28-ма школа, в якій я навчався, була дуже творча. У той час у нашій школі всі повинні були займатися музикою чи відвідувати якісь інші гуртки. У школі був свій симфонічний оркестр, хор, ансамбль танцю. У школу часто приходив Богдан Ступка, бо він також колись був її учнем. Мистецтво було поруч зі школярами, тому ані заздрощів, ані неприязні я на собі не відчував.
— Сестри Байко багато гастролювали. Коли мами не було вдома, як собі батько зі синами давав раду? У вас була хатня робітниця?
— Та про що ви кажете?! Ніколи. Коли мама була у Львові, все робила сама. Попри те, що мама і її сестри походили з заможної родини, усі дуже тяжко працювали. Внаслідок депортації з рідної землі вони позбулися всього — землі і хати, опинилися на новому місці, починали все спочатку. Дідусь загинув через нещасний випадок, а бабуся залишилася з п’ятьма дочками на руках. У ті тяжкі і голодні післявоєнні роки саме пісня їх вивела у люди. Спочатку вони співали у самодіяльності, потім мама з тіткою Даниїлою співали дуетом, лише згодом до них долучилася Ніна. Моя мама і її сестри починали самостійно і дуже-дуже непросто будувати своє життя. Те, що вони пізніше стали відомими артистками, не наклало на них печатки зірковості. Вони завжди були у доброму розумінні народними, від землі, простими… Тому для моєї мами працездатність і порядність були тотожними.
Коли ж мама кудись їхала — усім займався батько, поки ми з братом були малі. Батьки перед нами ставили одну мету: треба чесно працювати, тоді щось собі здобудете. У доброму розумінні цього слова, тато за нами наглядав, опікувався, підказував. Коли ми були менші, то тримав дисципліну, бо хлопці — то є хлопці. Зрештою, мама своїм прикладом доводила: ми повинні вміти все робити самі.