«За всі роки я звикла: мене не має бути»

У День всіх закоханих співачка SLAVIA порадує прихильників новим запальним синглом «50 відтінків», прем’єра якого відбудеться 12 лютого. Латинськими запальними й чуттєвими ритмами українська співачка надихає закоханих на яскраві сексуальні фантазії, гарячі поцілунки й відверті бажання… SLAVIA довго перебувала у тіні свого зіркового чоловіка Дзідзя, а торік увірвалася у світ шоу-бізнесу з кліпом «Я тобі не мамка». Про те, чому талановита співачка так довго «мовчала», про кохання й ревнощі SLAVIA (Ярослава Хома) розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналістці «ВЗ».

— Славо, що це за сингл «50 відтін­ків»?

— Це пікантна пісня про пікантні ба­жання. Еротичні фантазії, про те, як мож­на розфарбувати свої сірі будні не лише у День закоханих, а й в інші дні. Пісня на­справді вийшла гаряча. Я довго думала, в якому стилі її зробити. Перед моєю по­їздкою в Домінікану хотіла завершити всі справи. Але мені не вдалося зробити за­думаного, пісню не закінчила. Новий рік зустріла в Домінікані. Мені це пішло на користь, бо ця країна дала мені натхнен­ня, я зрозуміла: ця пісня буде у гарячому латинському стилі! Набрала саундпро­дюсера й почала працювати по Інтерне­ту. Сама написала і слова, і музику.

— А які у пісні гарячі слова?

— «Дотики твоїх губ відчуваю десь на глибині, у мене від твоїх слів мільйон ор­газмів у голові…».

— Улітку 2020 року ви увірвалися у шоу-бізнес з піснею «Я тобі не мам­ка». Чому так довго талановита спі­вачка сиділа у тіні чоловіка?

— Після закінчення університету ми з Михайлом співали разом. Створили гурт «Друзі», в якому співали з Михайлом у ду­еті й сольно. Гурт проіснував близько де­сяти років. Спочатку планували залиши­тися у Києві, але згодом повернулися у Новояворівськ — рідне місто Михайла. Мене взяли на роботу у Будинок культу­ри, паралельно я створила свою вокаль­ну студію «Слава», але ми ще й паралель­но співали у «Друзях». Пишаюся своїми дітками, яких навчала у студії, вони бра­ли участь у різноманітних конкурсах і ви­ступали на престижних сценах. При­гадую випадок, моя вихованка за один місяць поїхала на два конкурси — і на оби­двох перемогла! Дитина привезла додо­му дві «плазми». Це було велике щастя для батьків… Але потім, коли гурт «Друзі» плавно трансформувався у гурт DZIDZIO, мені там не знайшлося місця. Бо у Дзідзя не має бути дружини, створювався та­кий образ, ніби мене ніде не мало бути. Я переживала, щоб зайвий раз десь там не показатися, бо ніби сам Всесвіт казав: зачекай, не можна.

Пригадую, приїжджали журналісти з поважного видання. Художній керівник і директор фестивалю «Молода Галичина» Наталія Романівна, на якому ми познайо­милися з Михайлом, зателефонувала до мене і розповіла, що журналісти хочуть взяти у мене інтерв’ю. Ми розповідали з Наталією Романівною про Михайла, по­казали пісні, які разом співали у «Дру­зях»… Але Михайло був незадоволений, що ми самовільно, не порадившись ні з ким, дали інтерв’ю. Тому, повторюся, за­йвий раз я намагалася не фігурувати. А коли мене запрошували на різні конкур­си чи фестивалі, це все присікалося. Бо усе треба було тримати у таємниці, при­ховувати моменти особистого життя… Тому я прийняла для себе таке рішення: бути підтримкою і надійною опорою чо­ловікові. Бачила, як йому важко, бо сама пережила гастролі і безсонні ночі з гур­том «Друзі». На початках їздила з ним на концерти, зйомки, завжди була поруч, дивилася на нього із зали, була у гример­ці разом з ним, і мені завжди здавалося, ніби це я. Ніби це не він виступає, не він дає інтерв’ю чи веде телепередачу, а я. Для мене сім’я — одне ціле! Тому успіх Михайла сприймала як наш спільний.

— «Це все присікалося»… А хто саме присікав?

— Уся команда була проти. Найближ­чий друг Михайла драматизував: «Усе пропало! Ти розповіла всі секрети». Хоча насправді нічого такого не сталося, бо ж я нічого поганого не сказала. Усе це тис­нуло на мене морально, тому виріши­ла нікому нічого не говорити, не дава­ти інтерв’ю… Але мене завжди тягнуло на сцену. Бо я без сцени не можу. При­гадую, прийшла в одне телевізійне шоу, але мені заборонили брати участь у ньо­му, щоб не видавати якихось секретів. Морально було дуже важко.

— Чи не було вам образливо, що у кліпах, до прикладу, «Я і Сара — кльо­ва пара» чи «Кадилак», у головній ролі блондинка Надя, а не ви?

— Насправді, на Надю думали, що вона — дівчина Михайла. Ходили різні чутки, але ми всі дружили. Надя — дружина про­дюсера Анатолія Безуха. Це, по-перше. По-друге, у Наді — модельна зовнішність, вона красива і гарно вписувалася у кліпи. Про мене тоді навіть мови не було.

— А як зараз сприйняв Михайло, що ви «видали» кліп «Я тобі не мамка», і що про вас уже говорять як про пер­спективну співачку?

— Боляче. Михайло не сподівався, що я можу піти всупереч його волі. Я йому про це наперед не говорила, бо щойно заводила про щось таке мову, усе від­разу присікалося. Насправді, Михайло — дуже сильна людина, у нього — силь­ний стержень. На сцені він добрий Дзі­дзьо, батяр, балагур, гарно спілкується з фанатами, але у нього дуже велика вну­трішня сила. І це зрозуміло, адже люди­на збирає стадіони, може втримати ува­гу багатьох тисяч глядачів. До прикладу, на «Арені Львів» на одному концерті було 25 тисяч, на іншому — 28 тисяч. Тому я цю пісню навіть і не показувала Михайлові, не хотіла, щоб він укотре мені сказав: «Не треба, не роби, для чого тобі той шоу-бізнес — це дуже тяжко».

Розумію, був період, коли було справ­ді важко, коли була потрібна моя під­тримка, тому і я сподівалася на підтримку Михайла. На те ми і сім’я, щоб підтриму­вати одне одного. Але минуло 11 років, саме стільки має гурт DZIDZIO, і я зрозу­міла, що більше не хочу себе відкладати «на потім». Кожна душа, яка приходить у цей світ, має своє призначення. Якщо чогось не виконує, то просто не знахо­дить собі місця. От і я не знаходила собі місця, бо хотіла на сцену, хотіла розвива­тися… Хотіла бути цікавою не лише для слухачів, а й для чоловіка. Тож раджу жін­кам: не можна себе присвячувати одній людині, своє життя потрібно проживати самій і виконувати своє призначення. Бо насправді ці жертви нікому не потрібні. І нікому від цього добре не буде.

Ми з Михайлом вже 20 років ра­зом, тож я добре знала, що знову буде мене відмовляти, а це вплине на мене, і я вкотре опущу руки. У нас є такі друзі-чоловіки, які постій­но хвалять жінок. До прикладу, зробила жінка якусь незначну справу, то чоловік її підносить до небес. І у жінки тоді вироста­ють крила. А у мене все навпаки. Мені крила підрізали… Були ви­падки, коли нас з Михайлом по­рівнювали, — у кого з нас більше таланту, у кого менше. Вважаю, це некоректне порівняння. При­гадую притчу, яку прочитала ще у шкільному віці. Суть у тому, що скільки би талантів не дав Тво­рець людині — комусь один, а іншому три, але кожна люди­на має розвивати і примножу­вати той талант, яким його на­городив Всевишній.

— Знаю, 2018 року ви бра­ли участь в «Х-факторі», а Дзідзьо у той час виступав у Франції. Як він сприй­няв, що ви пройшли від­бір?

— Я страшенно пере­живала. І дуже боялася давати інтерв’ю, бо це не віталося, і діставало­ся мені на горіхи. І про «Х-фактор» я Михайлові не казала, бо знала його реакцію, була перекона­на, що він знову почне мені підрізати крила. Можливо, він це ро­бив несвідомо, обе­рігав мене від тяжкої долі у шоу-бізнесі. Бо шоу-бізнес про­стелений пелюстка­ми троянд лише на фото і відео, а шлях до Олімпу насправ­ді дуже тернистий. Та й він сам стра­шенно за все пере­живає.

На мою дум­ку, нікому нелег­ко у цьому світі. Ми прийшли у цей світ не для насоло­ди, а для того, щоб працювати і про­ходити свої життє­ві уроки та набувати досвіду. У кожній професії нелегко, але кожна людина має свій шлях, який тре­ба пройти. Одна людина мені сказала: «Дивлюся на тебе, скільки у тебе в душі вогню, скільки сили, але це все закри­те у клітці, воно не може вирватися на волю. От є Михайло, є твоя підтримка, ти — фундамент усього цього, але тебе не видно. Де ти?». І після цього зрозу­міла: я — наче привид, мене нема, я не живу… Тому й почала діяти сама, ніко­му не говорила. Тому й написала пісню «Я тобі не мамка», віддала її на відбірко­вий тур на «Євробачення». Завантажи­ла, куди потрібно. За якийсь час продю­сер Дзідзя Анатолій Безух при зустрічі мені сказав: «Чув, що ти віддала пісню на „Євробачення“, чому нічого про це не кажеш?». Коли послухав пісню, усміх­нувся: «Славія, я не вірю, що це ти. Що ти могла так змінитися і що ти можеш так цікаво писати. Це значно цікавіше, ніж твоя попередня лірика». І Анатолій Безух сам запропонував свою допомо­гу у зйомці кліпу. Моєму щастю не було меж. Це така мотивація до творчості!

— Який Михайло вдома? Він — ро­мантик? Як часто дарує квіти?

— Коли повертається з концертів, ті квіти, які йому подарували, привозить додому. Ми з Михайлом разом з юнос­ті. Колись він не мав такої можливості, але коли залицявся, то дарував квіти. А коли ми вже стали близькими, я сама сказала, щоб не дарував дорогих буке­тів. Радила краще придбати щось інше додому. За якийсь час Михайло взагалі перестав дарувати квіти, мабуть, думав, що я квітів не люблю. Насправді, для мене це не було так важливо. Я сама у цьому винна, бо сама ж його й відівчила від квітів. Але тепер знову дарує квіти на урочисті дати.

— Ревнуєте Михайла?

— Колись дуже ревнувала. Це було, коли ми почали співати не разом. DZIDZIO — гастролі, концерти, фанати… Тоді у мені прокинулися ревнощі. Це те­пер я вже розумію, що треба стежи­ти не за чоловіком, а за собою. І раджу це робити кожній жінці. Займатися улю­бленою справою, приділяти собі увагу, знайти улюблену справу до душі, завдя­ки якій жінка щаслива. Якщо жінка буде щаслива, тоді не доведеться ревнувати.

— А він вас ревнує?

— Не можу сказати. Це треба запита­ти у нього. Він — дуже потайний, бо він — Скорпіон. Ніколи не знаєш, що у ньо­го на душі. Можливо, те, що він мені ка­зав не розвиватися у творчому плані, це було від ревнощів. Пригадую, дуже дав­но Михайло обмовився: «Якби ти була зіркою, ти би мене кинула»… Я тоді зди­вувалася, бо усім серцем кохаю Михай­ла. А скільки написала пісень, які при­святила йому!