«У Мексиці майже немає наркоманів, курців і пияків. Головна проблема — ожиріння»

Українська письменниця й блогерка, Почесна амбасадорка ООН в Україні з розвитку жіночого підприємництва Людмила Калабуха нещодавно прилетіла з Мексики. Про те, як виживають мексиканці без туристів, чому в епіцентрі наркотрафіку майже ніхто не курить, не вживає алкоголю і наркотиків, а також про викрадання дітей і язичницькі жертвоприношення у християнських храмах пані Людмила розповіла журналістці «ВЗ».

— Як вдалося поїхати до Мексики, коли країни одна за одною вводять суворий ка­рантин і навіть комендант­ську годину?

— Ми з чоловіком Сергієм відвідали 48 країн, не уявляє­мо життя без мандрів. Мексика — країна, про яку давно мріяли. Понад рік тому купили квитки, мали їхати у квітні, але, як ка­жуть, 2020 рік завантажився з помилкою (сміється. — Г. Я.). Ми кілька разів обмінювали квитки і дати, щоб нарешті опинитися на іншому кінці світу… Побачи­ли там порожні вокзали і аеро­порти, порожні літаки. Ми стали першою туристичною групою за 7 місяців, і місцеві не могли на­тішитися. На радощах молилися одночасно Діві Марії та своїм ін­діанським богам.

— Наскільки відповідально мексиканці ставляться до ка­рантинних обмежень?

— Дуже серйозно. Всі люди на вулицях ходять у масках. Що­йно почалися масові порушен­ня маскового режиму на по­чатку карантину (назвемо його «першим»), були введені штра­фи — 150 доларів за вихід з дому без маски. І це подіяло. Навіть із соціальною дистанцією там все добре. Де тільки можна — людські потоки розведені спе­ціальними мотузками та стрі­лочками. Навіть просто неба, під час відвідування історичних об’єктів, нас об’єднували у гру­пи не більш ніж 9 осіб.

— Як заробляють мекси­канці, коли так багато з них втратили роботу?

— 40 відсотків ресторацій закриті. Більшість персона­лу, що працювала у турбізне­сі, роз’їхалися по селах. От що робила одна з наших гідів — ді­вчина, що свого часу приїхала з однієї з республік колишньо­го Союзу: готувала на продаж мексиканську їжу, шила, ремон­тувала речі (клієнти приходи­ли завдяки сарафанному радіо — хтось комусь рекомендував). Потім зрозуміла, що головою можна заробити набагато біль­ше, ніж руками, і почала викла­дати іспанську онлайн.

— Знаємо про Мексику з американських фільмів, де вона показана кримінальною (усім заправляють наркокар­телі) і відсталою країною. Чи це правда?

— Три роки тому була в Перу, ми їздили на легендарне озеро Тітікака на кордоні з Колумбією. Епіцентр наркотрафіку. Саме це місце було наче декорація Гол­лівуду: обшарпані будинки, жод­ного деревця, вщент розбиті до­роги, жовта пилюка на всьому, а сміття на безлюдних вулицях за­кручувалося у торнадо… Нас по­переджали, що в цьому Богом забутому місці все населення так чи інакше дотичне до тран­спортування наркотиків і постій­но носить при собі зброю. Таких безнадії і небезпеки, як там, не відчувала ніколи. Знаєте, як на­зивається те місто? Хуліяка. На наш подив, там є аеропорт, звід­ки ми полетіли далі у своїх ман­драх. Ми ще жартували, що пі­лоти садять літаки у Хуліяці із заплющеними очима, щоб не ба­чити цього жаху… Я була впев­нена, що Мексика — це суцільна Хуліяка! Насправді це дуже опти­містична країна, де рівень безро­біття 3,7% - як у благополучній Австрії. Там усі мають роботу, але вона низькооплачувана. А сім’ї великі, дітей багато. Ось вам і причина, чому найбідніші вер­стви населення так прагнуть по­трапити у США: їм за ту саму ро­боту заплатять набагато більше.

— Чула, Мексика посідає перше місце в неофіційному рейтингу з викрадання людей заради викупу — серед країн, у яких немає бойових дій…

— «Його привезли в якийсь підвал, де він сидів два тижні, поки батьки в Україні не зібрали 20 тисяч доларів викупу. Так хло­пець невдало викликав у Мекси­ці таксі», — розповідав мені стра­шилку один мандрівник. Якщо спочатку викрадали членів бага­тих і відомих сімей, за яких про­сили мільйони, то тепер схему спростили: викрадають навіть з дуже скромних родин та повер­тають за невеликі гроші. І знаєте кого? Дітей. Якщо викрасти у чо­ловіка жінку чи навпаки, батьків чи братів-сестер — не факт, що всі кинуться збирати гроші і ви­куповувати за будь-яку ціну… А от за дітей віддають усе. Наша гі­деса розповіла, як викрали сина у її викладачки іспанської мови. Це зовсім не багата родина вчи­тельки та священника. Віддали через тиждень за 1500 доларів. Тому у Мексиці ніколи не зустрі­неш на вулиці самотню дити­ну. Тих, що підходять і продають щось туристам, не чіпають — що з них візьмеш? Навіть школи не за­вжди відвідують — не у всіх бать­ків є на це ресурс. А от до шко­ли чи на гуртки дітей обов’язково відводять і забирають батьки або їхні довірені особи. Після та­ких розмов ми дуже напружили­ся. Та нас взялися запевняти, що туристи у стовідсотковій безпе­ці від викрадення. О’кей, поса­дять вас у підвал. А якою мовою і через які ресурси спілкуватися з тими, хто вас викупить? А як гро­ші забрати — Western Union? На­віть онлайн-переказ — це ж яке «паливо» і ризики! Історія про ви­крадення українського туриста виявилася байкою.

— Мексика — епіцентр нар­котрафіку. Чи це є пробле­мою і як її вирішує держава?

— Ви здивуєтеся, однак там майже немає наркоманів, кур­ців та пияків. А головна пробле­ма суспільства — ожиріння (у п’ятірці світових лідерів) і ста­більно сумне перше місце з ди­тячого ожиріння. Неймовірно, як за такої здорової і різноманітної кухні на будь-який гаманець біль­шість населення харчується пе­ресмаженим фаст-фудом. Дру­ге печальне перше місце у світі — вживання солодких газованих напоїв. І тут Мексика обігна­ла навіть США. Ще кілька років тому пляшка кока-коли кошту­вала дешевше від пляшки води. Та після великої боротьби з аме­риканським лобі на законодав­чому рівні добилися, що тепер це не так. Уся соціальна рекла­ма спрямована на протидію вжи­ванню кока-коли, особливо ді­тьми. До речі, коли кількадесят років тому кока-кола потрапи­ла у віддалені гірські райони, не­досвідчені індіанці оголосили її… священним напоєм. Ми були шо­ковані, коли побували у христи­янській церкві, де не тільки моли­лися давньоіндіанським богам, а й приносили в жертву курей. Там ще й причащалися кока-колою! Місцеві мешканці пускали плас­тикову склянку по колу, поїли на­віть грудних дітей, свято віруючи, що разом із бульбашками під час відрижки з них виходять злі духи, знімаються вроки, і так їм відпус­каються гріхи…

— Картопля, соняшник, гар­буз — аж не віриться, що такі наші українські продукти були завезені з Америки і до ХVІІІ століття про них ніхто й не чув на наших теренах. А що їли в Новому світі, поки іспанці не завезли свійських тварин, яких не мали індіанці?

— До експедицій Колумба в Європі не було картоплі, гар­буза, кабачків, какао, помідо­рів, квасолі, кукурудзи, солод­кого/гіркого перцю, какао-бобів та соняшнику. Навіть наші рід­ні оспівані чорнобривці — ці міс­тичні «квіти мертвих» — завезені також з Америки. Давні індіанці їх висаджували на могилах, щоб душі померлих могли відвідувати своїх родичів і оберігати їх з того світу. До прибуття європейців свійськими тваринами індіанців були індики (яких також до нас завезли звідти), морські свинки та собаки. Голі собаки ксолоїт­цкуїнтлі — найдавніша порода на землі — були не тільки міфічни­ми провідниками душ у царство мертвих. Їх відгодовувати, наче свиней, їли на великі свята та жертвували богам. Іспанці також швидко оцінили їхній смак, що зафіксували хроніки. Ця порода собак, що налічує 5 тисяч років, майже зникла на своїй батьків­щині. За два тижні ми не побачи­ли жодного такого собаку. Через те, що м’яса та яєць не було (мо­локопродукти взагалі були не ві­домі), індіанці вживали в їжу всіх можливих комах, рибу та море­продукти. Мексиканська кухня недарма занесена ЮНЕСКО до нематеріальної спадщини люд­ства. І вона стала найяскраві­шим враженням нашої мандрів­ки. Ми з чоловіком їли та пили все, що тільки могли знайти та скуштувати, як на вулицях, так і в ресторанах.