«У містику не вірю. Вірю у збіги і в енергію, яку люди надсилають одне одному»

Коли глядач згадує українські містичні проєкти, у його голові виринають лише кілька прізвищ, серед них — епатажний ведучий Валерій Сараула. Рудоволосий шоумен давно став головним знавцем потойбічного світу. Потрапивши на телебачення як учасник реаліті-шоу «За склом-3. Тепер ти в армії», він швидко зайняв нішу ведучих програм про незвіданий, потойбічний світ. За майже 20 років на телебаченні Сараула вів рейтингові проєкти «Кунсткамера» і «Паралельний світ», не боявся грати найсуперечливіші ролі в кіно, а зараз є одним з облич циклу документальних програм «Загублений світ» на каналі 2+2. Про те, чи є містика у його житті, як його зірковість впливає на стосунки з власними дітьми та чи відрізняється ведучий у житті від свого екранного образу, Валерій Сараула розповів журналісту «Високого Замку».

— Валерію, коли вам уперше дове­лося працювати у містичному про­єкті?

— Це було в «Паралельному світі». Чес­но кажучи, я не дуже хотів йти в цей про­єкт. Може, мені було трохи страшно. Бо в мене були всілякі забобони щодо «порчі», вроків і всіляких таких речей. Але продю­сер студії «Пілот» вмовив мене, і ми поча­ли знімати. Люди стали писати нам, роз­повідати, що містичного у них відбулося. І проєкт став успішним — бо ми не займа­лися відтворенням, не знімали ігрові сю­жети. Ми приїжджали на місце, де реаль­но відбулись якісь події, спілкувались з реальними людьми і розповідали їхні іс­торії.

— Тепер у надприродні явища не ві­рите?

— У містику не вірю. Я вірю у збіги. В енергію, яку люди надсилають одне од­ному. Є люди, котрі звикли весь негатив тримати у собі роками, і потім на них це починає впливати. Потрібно просто ви­йти з цього стану, виговоритися, можли­во, навіть викричатися. Але є люди, яким важливіше, аби якась віщунка чи чаклун зробили це за них — зняли вроки й увесь негатив.

— Реальні екстрасенси, по-вашому, існують?

— На зйомках я часто намагався зро­зуміти, що такі люди можуть насправ­ді. Ставив їм запитання, на які немож­ливо знайти відповіді в Інтернеті. І мало хто з них міг дати правильну від­повідь. Випад­ково інколи від­повідали вірно, але не систем­но. Ну, не мо­жуть вони робити це систематич­но! І коли я кажу про це людям, вони починають сперечатися, пе­реконувати у зво­ротному. Тобто переконати лю­дину, що цих ре­чей не існує, дуже важко, майже не­можливо. Боротися з чесними або нечесними екстрасенсами і з тими, хто у них вірить, марно.

— А у вашому житті присутні дивні збіги?

— У мене дуже добре розвинена інтуї­ція, я часто можу передбачати якісь події, сам того не усвідомлюючи. Для прикла­ду розповім історію зі зйомок «Загубле­ного світу». Ми знімали в Житомирі в Му­зеї космонавтики, і я захотів у цей же день повернутися додому. Вся знімальна група мене відмовляла, та й у мене були якісь дивні передчуття, але все-таки ви­рішив поїхати. За 60 кілометрів від Києва я вперше, попри те, що випив два енер­гетики і каву, заснув за кермом і в’їхав у траву на узбіччі. Другий випадок стався прямо біля будинку, коли я знову заснув і вдарився обличчям об кермо. Що див­но — жодної подряпини! І знаєте, що мені снилося? Що я в космосі провалююся в діру.

— У «Загубленому світі» ви тему по­тойбічного світу передали Геннадію Попенку…

— Так, я передав цю естафету колегам, але я пильно стежу, щоб вони не сильно розправляли крила (Сміється. — Г. Я.). Але іноді в проєкті ми розповідаємо про якісь реальні речі, котрі насправді відбу­валися. Наприклад, про те, як медіум до­помогла знайти маніяка. Але це відомий факт.

— Що найчастіше запитують глядачі «Загубленого світу» при зустрічі?

— Мені взагалі подобається, що гляда­чі не залишаються байдужими: спереча­ються, обговорюють, діляться своїми іс­торіями і гіпотезами. Після попереднього сезону я почав дивуватися тому, як часто почали підходити діти і питати про факти, які ми розповідаємо з колегами. Мене ті­шить, наскільки широка наша глядаць­ка аудиторія. І ці люди готові спілкувати­ся на вулиці, обмінюватися інформацією. Це такий енергетичний заряд! Велике щастя працювати ведучим, бути ретран­слятором цікавих ідей, думок. Мені при­ємно, що у мене є важлива місія — доно­сити до людей інформацію.

— А ваші діти дивляться програму?

— Для своїх дітей я просто тато. Вони не вважають мою професію чимось осо­бливим. Варвара іноді може сказати, що бачила мене по телевізору, але го­ворить про це без особливого трепету. А Глєб дивиться випуски зі мною, коли його друзі чи зна­йомі з інтересом розповідають про мої нові випуски.

— Вистачає часу на дітей у вашому наси­ченому графіку зйомок, репети­цій?

— Я обожнюю проводити час з малечею. Про­гулянки, гуртки, кіно, вистави — увесь вільний час я з ними. У субо­ту у нас день футбольних турнірів. Вар­вара, молодша донечка, виявила ба­жання ходити на футбол. Вже відчуваю, що у цієї малої сильний характер.

— А як ви звикли відпочивати?

— Подорожуючи. Мені подобається досліджувати, відчувати атмосферу ін­ших місць. От, наприклад, був на Балі. Цей острів підійде не всім українцям. Тут особлива атмосфера, до того ж непро­ста. Ми багато розповідали про це гля­дачам «Загубленого світу». Через по­стійні природні катастрофи — шторми, виверження вулканів, цунамі — місце­ві отримують велику дозу сильної, іноді негативної природної енергії. Плюс на острові багато храмів, час від часу мож­на побачити ритуали, що незвичні на­шій культурі. Надивившись фотографій у соцмережах, люди пишуть, що Балі — місце сили, але я з цим не погоджуюсь. Все дуже індивідуально. До цієї культу­ри, природи і способу життя треба звик­нути.

— В остан­ні роки вражаєте власним пе­ревтілен­ням. Ви під­тягнулися, змінили стиль. Що надихнуло вас на зміни?

— У певний момент я зрозумів, що раніше постійно обмежу­вав себе. До цієї думки мене підштовхну­ли знакові зустрічі з людьми, молодши­ми за мене. Вони довели, що у 40 життя лише розпочинається! Я змінив свою по­ведінку, зачіску, став носити інший одяг. Щодо моєї форми — це важливо для ро­боти на телебаченні. Мені подобається бути у тренді, імпонує неоднозначний час інстаграму. Я зараз так виглядаю, бо став більше відпочивати. По-перше, це 8-го­динний сон. По-друге, зволожую облич­чя кокосовою олією, п’ю багато води. І не відмовлюсь від певних процедур, якщо такі будуть потрібні. А ще я став менше витрачати часу на застілля. Плюс займа­юсь у спортклубі. Кубики у мене є, колись покажу. Іноді вони запливають жиром, коли я дозволяю собі зайвого (Сміється. — Г. Я.). Але зараз моє завдання — не на­брати м’язи і стати суперменом, а просто підтримувати форму.

— Вчинок, який вважаєте ризикова­ним і божевільним?

— Колись під час зйомок я повинен був стрибнути з парашутом. Дуже довго не погоджувався, вагався, але аргументи інструктора і німе запитання знімальної групи: «Невже Валерій Сараула — сла­бак?», стали вирішальними. Я летів з ви­соти 4000 метрів!

— Валерій Сараула на екрані — роз­кутий, спонтанний і навіть провока­тивний. У житті ви такий самий?

— У побуті і на роботі — я різний. Наш ре­жисер каже: «Сараула дуже специфіч­ний, але крутий». На перший погляд я і справді можу здаватися специфічним, тому що під час зйомок дуже сконцен­трований на по­дачі, тексті, ма­теріалі. Під час зйомки я бачу тільки режисера, оператора і невидиму групу глядачів, яку з першого дня на теле­баченні намагаюся уявити. Це мені дуже допомагає. Іноді складається враження, що я дуже різкий і грубий, але всі знають, що насправді це не так. Який я в житті, можуть сказати лише ті, хто мене близько знає. І таких людей небагато. Для когось я агресивний, для когось веселий і дотеп­ний, для когось зрадник, а для когось ге­рой. Кожна людина сприймає мене по-різному. Ви не повірите, але я тільки зараз намагаюся зрозуміти, який я справжній. Не такий, яким я став з дитинства, підхо­плюючи батьківську, громадську і космічну енергію, а яким я народився.

— Як будь-якій публічній людині вам важко приховувати особисте. А є теми, на які ніколи ні з ким не хочете говорити?

— Я ситуативно відвертий. Вчора одна тема здається мені табуйованою, а сьо­годні — можу говорити про це абсолют­но спокійно.

— Вважаєте себе щасливою люди­ною?

— Саме в цей момент я щасливий. А бувають моменти, коли я не почуваюся таким. Недавно навіть думав про це. Ми часто сприймаємо усміхнену і задово­лену людину як щасливу. Але щастя для мене полягає в можливості прийняти якісь труднощі, подолати їх, проаналізу­вати і трансформувати проблему в іншу енергетику. Глобально щастя — це відчут­тя гармонії і приналежності до цього не­простого світу.