«Найбільше дітей народжується на Західній Україні»

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін нещодавно заявив: «Те, що відбувається зараз, коли мільйони українців постійно чи тимчасово за кордоном, вважаю, за декілька років приблизно буде так: половина українців буде тут, а половина — там (за кордоном — В. Ш.)». За словами міністра, нині за кордоном живе 20 мільйонів українців. Демографи б’ють на сполох. Нас уже не 52 мільйони (далі — млн), як було у 1993 році. За офіційною статистикою, на початок 2016- го в Україні (без урахування населення Криму) проживало 42,760 млн осіб, а на початок 2019- го — 42,153 млн (за три роки чисельність зменшилась на 607 тисяч). Тобто за чверть століття поменшало на 10 млн осіб. Це у 2,5 раза більше, аніж під час Голодомору. Це ціла країна, наприклад, як Швеція або Греція. Причини вимирання нації — низький рівень життя, медичного обслуговування, погана екологія, недбале ставлення до свого здоров’я.

Оскільки попередній пе­репис населення України відбувся 18 років тому, де­мографи здебільшого наводять наближені числа основних чин­ників сумної демографічної си­туації. Куди поділося 10 млн спів­вітчизників? Які наслідки може мати демографічна криза в Украї­ні? Про це заступник директора з наукової ро­боти Інституту демографії та соціальних до­сліджень іме­ні М. В. Пту­хи НАН України Олександр Гладун розповів в ексклюзивному інтерв’ю «ВЗ».

— Пане Олександре, на початку 1990- х наша краї­на була густозаселеною. Які основні причини катастро­фічного зменшення населен­ня України?

— Основна причина, що най­більше вплинула на соціальне становище людей та демогра­фічну ситуацію в цілому від по­чатку 1990-х до сьогодні, — еко­номічна криза. З погіршенням економічної ситуації, яка по­чалась за часів так званої «пе­ребудови», коли держава була розбалансована, почалось по­гіршення і демографічної ситу­ації.

За нашими підрахунками, на 5,5 млн нас стало менше через стрімке падіння народжуванос­ті. Через зростання рівня смерт­ності Україна не дорахувалася приблизно ще 1,2 млн осіб. Мі­граційні втрати після розпаду СРСР оцінюємо в 1 млн людей. Приблизно 2,3 млн українців за­лишилося на території Криму та Севастополя. Окрім того, зараз українці масово виїжджають на заробітки. Скільки з них повер­тається додому, а скільки не по­вернулось, оцінити складно. Ба­гато людей виїхало за кордон у 2014−15 роках (період активних боїв з Росією), далеко не усі по­вернулися.

— Скільки українців і в які країни виїхало на заробітки?

— Точного числа немає. Чому? Візьмемо характер міграції. Чи­мало співвітчизників на кілька місяців виїжджають на роботи у прикордонні країни (Польщі, Чехії) і повертаються додому, а скільки залишається за кор­доном на постійне місце про­живання, важко сказати. Адже у прикордонників — свій облік. Вони записують кількість пере­тинів кордону. Якщо, наприклад, та ж сама людина виїжджає за кордон і повертається додому, а через день-два їде знову, то прикордонники порахують це як два виїзди. Туристичні поїзд­ки та виїзд на заробітки, відпо­чинок демографічною статисти­кою не беруться до уваги, тому що люди повертаються в країну. Тому до чисел, які наводять при­кордонники, треба ставитись обережно, з розумінням того, що більшість населення повер­тається в країну.

Щодо 20 млн українців, які, за словами пана Клімкіна, нині живуть за кордоном. За оцінка­ми Інституту демографії та со­ціальних досліджень, зараз у світі 40−41 млн українців, з них — 34,5 млн живе в Україні. Якщо міністр мав на увазі населення, яке виїхало з території сучасної України, оцінити це важко хоча б тому, що невідомо, скільки з них померло вже після виїзду за кордон.

— Скільки громадян Украї­ни з 2014-го (початку війни з Росією) покинуло рідну зем­лю і виїхало до країни-агре­сора?

— Точних даних також нема. В основному виїздили з Луган­щини та Донеччини (територій, на яких відбувалися криваві бо­йові дії). В період максимально­го воєнного напруження росіяни стверджували: через неконтро­льований кордон до Росії виїха­ло близько мільйона українців. Скільки повернулося назад, точ­ної цифри нема. Принаймні гро­мадянства Росії набуло значно менше українців, аніж ствер­джують російські експерти. У 2014−2015-х роках люди виїзди­ли і в інші країни, зокрема при­кордонні: в Молдову, Білорусь, але частина поступово поверну­лася додому.

— Скільки мешканців Украї­ни, за підрахунками демогра­фів, — на окупованій Росією території?

— За оціночними розрахунка­ми на неконтрольованій Урядом території Донецької та Луган­ської областей зараз проживає біля 3 млн людей, ще 2,3 млн — у анексованому Криму.

— Скільки військових і мир­ного населення загинуло за п’ять років російсько- україн­ської війни?

— Понад 12 тисяч громадян. Цифра приблизна. Чому? Не­можливо порахувати кількість загиблих у сірій зоні, на терито­ріях так званих ДНР та ЛНР. Адже одночасно з українцями гинуть і ті, хто воює проти України.

— За підрахунками експер­тів, в Україні у 2018 році на сто народжених припадало 175 померлих. Природне скоро­чення становило 251,8 тисяч людей (стільки мешкає, напри­клад, у Хмельницькому, Сумах або Чернівцях). Кожен шостий — працездатного віку…

— Статистика, на жаль, сумна. У 2018- му народилося 335,9 ти­сяч немовлят, померло ж 587,7 тис. осіб. Порівняно з 1991 ро­ком, кількість дітей у віці до 18 років скоротилася майже удві­чі: було 13 226 млн, на початок цього року — 7 580 млн. Найбіль­ше дітей народжується в захід­них областях України. Найбіль­ша смертність — на Чернігівщині та Сумщині, найстаріших за ві­ком областях.

За віковою структурою Укра­їна є «старою» країною — на­селення у віці 60 років і стар­ше становить 24%. Це є однієї з причин високого рівня смерт­ності. Середня тривалість життя в Україні у чоловіків — 66,7 років, жінок — 76,7 років (різниця у три­валості життя — десять років).

У розвинутих європейських країнах жінки приблизно на три роки живуть довше за чолові­ків, а не десять років, як в Укра­їні. Ще одне. В Україні велика смертність чоловіків працездат­ного віку. З цієї причини ми дуже втрачаємо і в демографічному, і в статевому співвідношенні. На сто жінок — 86 чоловіків.

— З чим це пов’язано?

— Чоловіки менше живуть в усіх країнах світу, навіть у най­розвинутіших. Один з чинників є біологічний. Крім того, чолові­ки працюють на більш небезпеч­них роботах, ведуть нездоровий спосіб життя, менше дбають про своє здоров’я, тепер — гинуть на війні. Жінки більш адаптовані до стресів. На жаль, ми не вміємо цінувати найцінніше, що пода­рував Господь, — життя.

— Які наслідки демографіч­на криза може мати для Укра­їни?

— Ще наприкінці 1960- почат­ку 1970- х демографи передба­чали, що через декілька десятків років в Україні відбудеться про­цес старіння населення, відтак — його зменшення. Але настільки стрімкого скорочення населен­ня навіть найдосвідченіші екс­перти не могли передбачити. Скорочення чисельності насе­лення, особливо у сучасній си­туації, становить загрозу націо­нальній безпеці країни.

— Наступний перепис насе­лення в Україні заплановано на 2020 рік. Чому це важливо для України?

— Перепис населення тісно пов’язаний із соціально-еконо­мічним життям. Він дає можли­вість уточнити кількість мешкан­ців України і кількість втрачених громадян через міграційні про­цеси, статевовікову структу­ру населення, отримати дані щодо рідної мови, етнічної при­належності, рівня освіти, зайня­тості, житлових умов населення тощо. Перевагою перепису є те, що ці важливі дані отримаємо по будь-якому (навіть наймен­шому) населеному пункту (села, хутора). Перепис населення — це соціально-демографічний портрет нації, без якого немож­ливо планувати майбутнє.

Канада, наприклад, перепис проводить кожні п’ять років. За рекомендацією ООН, його вар­то проводити кожні десять ро­ків. На жаль, в Україні мешканців переписували ще 18 років тому.

— Деякі експерти вважа­ють: демографічна прірва в Україні загрожує зникненню української нації…

— На мою думку, загро­за справді існує. До названих мною причин демографічної проблеми врахуємо і те, що Ро­сія почала видавати свої пас­порти за спрощеною процеду­рою усім мешканцям Донецької та Луганської областей, десятки тисяч угорським мешканцям За­карпаття видала Угорщина.

Росія, наприклад, приймає закони і розробляє програ­ми, щоб повернути та фінансо­во підтримати етнічних росіян, які проживають в інших краї­нах (особливо в республіках ко­лишнього СРСР). Тобто за раху­нок міграційного фактору Росія прагне втримати демографічну ситуацію. Слід також зазначи­ти, що у багатьох країнах Східної Європи демографічна ситуація не принципово відрізняється від української. Складна ситуація в Болгарії, Сербії, Румунії, Хорва­тії, у тій же Росії.

Зараз суспільно-політична ситуація у багатьох країнах за­хиталася, настає період неста­більності. Однією з причин такої ситуації є міграційний чинник, особливо в Європі. Чому?

Кілька років тому відбулася масова міграція, яка у менших розмірах триває і зараз, меш­канців північноафриканських та азійських країн до Європи. Їх прибуло так багато, що Європа не в змозі прихистити всіх емі­грантів. Тим більше, не всі вони адаптуються до умов цивілізо­ваних країн. Чимало з них ство­рюють свої клани і в середині чужої держави живуть за своїми правилами та законами. Якщо Україна стане цікавою емігран­там, і вони так само масово до нас приїжджатимуть, — як наслі­док, у нас поступово буде змі­нюватися етнічна структура на­селення. Назва Україна може зберегтися, а український етнос опиниться у меншості. Років че­рез 200- 300 на території Украї­ни може жити зовсім інше етніч­не населення — з іншою мовою, культурою та релігією.

Довідка «ВЗ»

За даними міжнародних аналітиків, за 18 років за кордон виїхало 8 млн українців. Найбіль­ший відтік емігрантів спостерігається останніми роками. Що­найменше 4 млн людей осіло в Росії. 1,2 млн працює в Кана­ді, стільки ж — у Польщі; 940 тис. — у США; 500 тис. — у Бразилії. В Італії живе 231 тис. українців, у Німеччині — 230 тис. За перші два роки війни з Росією громадянство країни-агресора отри­мали 300 тис. співвітчизників (без урахування Криму та Севас­тополя).