«Під музику Ігоря Хоми не лише танцювали, а й освідчувалися у коханні»

29 квітня легенді українського джазу, засновнику української джазової школи, автору джазових п’єс та імпровізацій, а також естрадних пісень, організатору та незмінному керівникові ансамблю «Medicus» Ігорю Хомі мало би виповнитися 90 років. Сам маестро свої уродини щороку святкував 1 травня. Саме тому 1 травня з нагоди ювілейного дня народження у Львівській національній філармонії відбудеться концерт «Срібне коло», на якому звучатимуть найкращі пісні та інструментальні твори легендарного джазмена. Про концерт, його підготовку та про незабутнього Ігоря Хому журналістові «ВЗ» розповів автор ідеї та організатор проекту «Срібне коло» співак Орест Цимбала.

— Пане Оресте, 1 травня у Львів­ській філармонії відбудеться концерт «Срібне коло» з нагоди 90-річного ювілею видатного українського ком­позитора Ігоря Хоми. Чому виріши­ли старшому поколінню нагадати про цього легендарного композитора, а молоді розповісти про нього?

— Можливо, не так розповісти, як від­крити і показати. Так вже склалося, що є дуже багато білих плям в українській культурі. Попри те, що Ігор Хома фактич­но починав у Львові, бо навчався у ме­дичному інституті, а потім там і викла­дав, створив джаз-оркестр, який і мав згодом приміщення у стінах медичного закладу. Ігор Хома створив благодатне поле для багатьох початкуючих музикан­тів, де вони проходили свій вишкіл. Це свого роду була кузня талантів, а це ба­гато відомих імен, приміром, Іван Попо­вич. Так часом складається, що людина у доволі молодому віці відходить у вічність. Ігор Хома мав лише 55 років, коли пере­стало битися його серце. Відтоді минуло 35 років. На жаль, наше життя таке швид­коплинне, ми всі кудись біжимо, швидко змінюються події, які затирають визна­чні події минулих років. От ми довідали­ся, що палав Собор Паризької Богома­тері у Парижі. Це така подія, яка стирає вчорашні і позавчорашні події, бо реаль­но це немислимо навіть уявити. До чого я про це згадав? Бо багато таких визна­чних подій припадає порохом забуття, незважаючи на те, що це золота скарб­ниця культури. Так вже склалося, що у моєму житті і для нашої родини Ігор Хома став не просто далеким знайомим. В ан­самблі «Medicus» співав мій двоюрідний брат Левко Цимбала, наші родини знали­ся. Увесь творчий архів Ігоря Хоми мені люб’язно надала дружина композито­ра, пані Надія. Десять років тому вдалося видати п’ятидискову колекцію усієї спад­щини Ігоря Хоми.

— Чи знали ви Ігоря Хому особисто?

— Я його бачив, але на той час був ще дуже малим. Знаю, що ходив на його концерти з батьками, але це, на жаль, стерлося з моєї пам’яті. Але добре знаю багато чого з життя Ігоря Хоми та його ансамблю. Наприклад, співака Олега Дороша, який співав знамените «Срібне коло». Цю пісню колись крутили по львів­ському радіо. Олег Дорош був дуже ціка­вою людиною, приходив неодноразово до нас додому. Пригадую, було мені ро­ків приблизно зо п’ять. Хтось подзвонив у двері. Я знав, що не можна відчиняти, але за дверима хтось наполегливо про­довжував дзвонити. Чую: «Та то Олег До­рош». Я знав, що цей співак був близьким приятелем мого батька, тому й відчинив.

— Колись ця пісня була дуже попу­лярною…

— Саме тому я хочу дати їй друге жит­тя. Зробити з неї хітяру. Не просто хіт, а хітяру. У мене буде чудове аранжування і прекрасний дівочий бек-вокал.

— То власне через той шедевр і на­звали концерт «Срібне коло»?

— Так. Бо коло — дуже конструктив­не поняття. Воєдино збираємося у то­вариське коло, святкуємо у родинному колі. Цього року 29 квітня виповнюється Ігорю Хомі 90 років, але він свої уроди­ни завжди відзначав саме 1 травня, бо за совдепії то був вихідний день.

— Не знаєте, як народилася ця піс­ня?

— Знаю. Це був липень 1969 року. Іго­рю тоді виповнилося 40 років. Якось по­серед ночі, коли Ігор з родиною відпо­чивав у Косові, митець зірвався з ліжка і починає шукати папір. Дружина запи­тує, що трапилося. «Де папір?» — запитав Ігор. І на газетному папері почав писати:

Срібне коло…

Срібне коло місяченька,

Де побігла доріженька,

Де майнула молодість моя,

Там кувала зозуленька,

Там співала матусенька

Зачаровані слова:

«Є на світі лихо-горе,

Є чудовії простори,

Є в степах жахлива сон-трава.

Як дорогу в дім загубиш,

Як свій край колись забудеш —

Євшан-зілля пошукай…"

Для мене ця пісня цікава тим, що вона у мажорному ключі, рок-н-рольна, а сло­ва несуть у собі дуже глибокий зміст. Чому ми маємо ту ситуацію, яку маємо зараз? Не лише у культурі, а взагалі у на­роді? Це дурман-трава, або сон-трава, що є ознакою безпам’ятства. Якщо ти не пам’ятаєш своїх дідусів-бабусь, якщо ти не знаєш своєї культури, не знаєш сво­їх генїв, відповідно ти ніби безпам’ятний. Ти оповитий дурманом забуття. Ігор Хома каже: для того, щоб вийти з того дурману, треба знайти євшан-зілля, яке повертає національну пам’ять. За сло­вами колишнього редактора львівського радіо Марти Кінасевич, яка готувала ма­теріал про цю пісню до 40-річчя її виходу, не могла зрозуміти, чому партійні орга­ни свого часу заборонили «Срібне коло». Так, як це робили з піснями Володими­ра Івасюка. Як відомо, і «Червона рута», і «Водограй» були свого часу під пресом. І потім пані Марта розповіла, що вона зро­зуміла, що у «Срібному колі» йдеться про євшан-зілля…

— На концерті виступлять лише ви­конавці старшого покоління?

— Окрім Богдана Цісінського, який спі­вав ще за життя Ігоря Хоми, у концер­ті візьмуть участь і 20-річні дівчата, які навчаються у консерваторії. Коли я дав ноти з архіву Ігоря Хоми цим дівчатам, які слухають світовий джаз і, можливо, розуміються на ньому краще від мене, вони були настільки вражені, що відра­зу дали згоду співати. Я щасливий від того, бо пісні Ігоря Хоми у новому про­читанні отримають друге дихання. Ми не будемо займатися нафталіном. Це не будуть спогади зі сльозами на очах, на­впаки, молоді люди будуть наново від­кривати цілий пласт прекрасної музики. У нашій культурі цифри, які закінчують­ся на 9, дуже симптоматичні. Наприклад, Анатоль Кос-Анатольський народився 1909 року, Ігор Хома — 1929, а Володи­мир Івасюк у 1949 році. Усім відомо, що Володимир Івасюк — основоположник сучасної української естрадної пісні. Але це не зовсім так. Бо перед ним є ранній Мирослав Скорик та Ігор Хома, які ніби пов’язують довоєнну українську естра­ду з молодшим поколінням Ігоря Білозі­ра та Володимира Івасюка. І якщо би ми не мали того пласту чи вона припала би порохом забуття, то це би була переру­бана традиція. Тому ми і запросили на цей концерт Мирослава Скорика і Богда­на Стельмаха, бо вони згадають ті часи, коли джаз-оркестр «Мedicus» був най­кращим. У «Пороховій вежі» всі танцюва­ли під запальні ритми цього ансамблю. І не лише під цю музику танцювали, а й за­кохувалися, освідчувалися у коханні.

— Чи за ці джазові композиції Ігоря Хому не переслідували, адже гаслом у Радянському Союзі було: «Сегод­ня ты играешь джаз — завтра Родину продашь»?

— Різне було. У 1957 році Ігор побував у Москві на Всесвітньому з’їзді молоді. Там грали джаз. Саме там і тоді у нього виникла ідея створити перший україн­ський джазовий колектив після Другої світової війни. Спочатку це були так зва­ні кавер-версії багатьох джазових хітів. Першим ведучим у них був Богдан Ступ­ка, який тоді навчався у студії театру імені Марії Заньковецької. Ступка тоді мав такі сценки — «Піжон на побаченні», танцював рок-н-рол і сам про себе ка­зав, що був найкращим рок-н-ролістом у Львові. І коли ансамбль «пригріли» у Будинку архітектора, відразу почали­ся цькування. 1961 року газета міськко­му комсомолу, вірніше, агітка «Жало», на стендах якої був зображений Ігор Хома у ролі бандита, який на смітнику знайшов чуваків, які грали буржуазну музику. Пи­сали, що цього не можна допускати, бо це розпуста, мовляв, як можна вбирати­ся у коротенькі спіднички і танцювати на столі. Дякувати Богові, здоровий глузд тоді переміг, бо на захист Хоми стали Анатоль Кос-Анатольський і Ростислав Братунь, які організували іншу газету у відповідь і присадили тих комсомоль­ців. Перевагою Ігоря Хоми було те, що він сам був медиком і його члени колек­тиву також були медиками, тому їх і «при­гріли» у медичному інституті, виділивши приміщення для репетицій, а у 1966 році колектив отримав назву «Мedicus» (пер­ша назва — «Ритм»). Попри те, що колек­тив мав статус самодіяльного колективу, насправді були суперпрофесіоналами своєї справи. І власне через цю «само­діяльність» вони могли бавитися, тобто грати джаз. «Меdicus» був першим укра­їнським колективом, який представляв Україну на міжнародних джазових фес­тивалях у Таллінні — 1965, 66-го і 67 років. Головною родзинкою Ігоря Хоми і його заслугою було те, що він хотів україн­ський мелос — українську народну пісню, український танець подати у джазовій ін­терпретації. І першою вдалою джазовою річчю був «Козачок», потім «Їхав козак за Дунай»… Його неоціненна заслуга пе­ред українською культурою є та, що саме він показав, що може бути поняття укра­їнського джазу. І довести, що ми ціка­ві світові саме через те, що граємо свій джаз. Чому я запросив на концерт гурт «ShockolaD»? Вважаю їх у Львові найкру­тішими музикантами, останній їхній про­ект «Івасюк» з Брією Блессінг просто чу­довий. Вони вміють трактувати відомі шлягери, які, наприклад, співала Софія Ротару, у джазовій інтерпретації. А джа­зові твори Ігоря Хоми «Козачок», «Їхав ко­зак за Дунай» та інші вперше прозвучать за кілька десятиліть на сцені Національ­ної філармонії у концерті «Срібне коло». Бо після смерті Ігоря Хоми чомусь забу­лася, не розвивалася його спадщина. Не можу цього збагнути. Дуже добре, коли архіви не горять (сміється. — Г. Я.).

— Пане Оресте, вас можна назва­ти гідом у минуле. Саме ви повернули нам Весоловського, бо організували і проводите його фестивалі, заснува­ли фестиваль неаполітанської пісні, а тепер концерт до дня народження Ігоря Хоми. Тобто охопили музику від неаполітанської пісні до джазу…

— Я цим живу. Ловлю кайф від того, що повертаю людям призабуті імена і музику. У червні відбудеться перший концерт ІV фестивалю ім. Б Весолов­ського (головна програма фестивалю відбудеться у Києві у серпні), на який з Лондона приїде 90-річний маестро Во­лодимир Луців (інтерв'ю з Володимиром Луцівим у «Високому Замку» читайте ось тут. Для чого ми повертаємо із забуття такі речі? З’явилася гарна ідея проводити цей фестиваль Весоловського під ювілеї ви­значних композиторів, поетів, співаків тощо. І от цього року у червні ми прово­димо перший концерт IV фестивалю з на­годи ювілею пана Луціва. Артисти вико­нуватимуть пісні з репертуару маестро Луціва. А стосовно Хоми, сподіваюся, що це не буде єдиний концерт, бо маю намір проводити такий захід 1 травня щороку. З’являються виконавці, які бе­руть пісні Ігоря Хоми у свій репертуар, які знають, що наступного року у своє «Срібне коло» нас усіх знову збере Ігор Хома. А це — найкращий подарунок для його дружини Надії і доньки Дзвінки.

Фото з архіву Ореста Цимбали.