• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Київські колеги казали, що дуже люблять пацієнтів зі Львова, бо ті, ще не встигши порога переступити, вже шукають, як віддячити»

«Київські колеги казали, що дуже люблять пацієнтів зі Львова, бо ті, ще не встигши порога переступити, вже шукають, як віддячити»

Аби викоренити побори у лікарнях, треба запровадити платні послуги, вважає директор департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірина Микичак.

Ірина Микичак

На зустрічі директора департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірини Микичак із журналістами говорили про роботу Львівського обласного перинатального центру, реформу первинної медицини, оперативність «швидких» та інші актуальні речі.

Почали з позитивних но­вин: у Львівському пе­ринатальному центрі незабаром зустрічатимуть по­яву на світ уже двотисячно­го малюка. Яка зараз ситуа­ція у цій лікувальній установі? Адже ремонт ще не заверше­но. За словами Ірини Микичак, активно пішов процес другої черги ремонтних робіт. На це надійшло фінансування з дер­жавного бюджету. До 30 груд­ня повинні закінчити основні будівельні роботи, тоді вже завершуватимуть пусконала­годжувальні.

— Пані Ірино, усіх цікавить, чи нема там поборів? Кажуть, у середньому по області по­дяка лікареві за пологи ста­новить 300 доларів. І це, крім подяки акушерці і дитячому лікареві.

— У перинатальному центрі поборів немає, а подяки — сто відсотків. У цьому закладі вста­новлено плакат, де написано: «Ремонти проведені за кошти державного бюджету. Медич­на допомога надається безко­штовно».

— Чи це хтось читає і бере до уваги?

— Хто вміє читати, той прочи­тає. Мені переказували люди, що доктори з перинатального центру кажуть, що у них, мов­ляв, багато роботи, а їм зо­всім мало хочуть платити. Я їм не раз казала: «Майте совість, принаймні нагло не називайте суми». Але наші люди навчили­ся бути вдячними. Мені київські колеги казали, що так люблять пацієнтів зі Львова, бо ті, ще не встигши порога переступи­ти, вже шукають, як віддячити. Багато наших лікарів, які закін­чили медуніверситет і поїхали в сусідні області на роботу за розподілом, кажуть, що там ніх­то так масово не «дякує», як на Львівщині. Але, на жаль, є такі лікарі, які кажуть: «Я дуже доро­гий». Скарг на таких лікарів за­звичай немає.

— Знайома породілля роз­повідала мені, що усі від неї вимагали гроші. Це не в пери­натальному. Усі — від санітар­ки до лікаря — «подякуйте»…

— Має бути легальна опла­та у тій бригаді, яка не на зміні. Поляки мені недавно розпові­дали: якщо хочете народжува­ти у нашій установі, то будете народжувати у чергового ліка­ря. Якщо ви хочете іншого ліка­ря (а це буває дуже рідко), то за­платіть. Ми можемо піти на таку послугу. В одній із найкрутіших київських клінік неприпустимо, щоб якийсь лікар прийшов з ін­шої зміни. Це принципова по­зиція клініки — всі лікарі мають бути у рівних умовах. Уперше про таке я почула в Грузії: якщо хочеш, аби тобі оперував апен­дицит завідувач відділу, платиш у касу гроші. У нас же народ йде на «свого» лікаря. Це означає — за домовленістю. Треба це лега­лізовувати.

— Як впроваджується ре­форма первинної медичної допомоги?

— 54,7% жителів Львівщини уклали декларації з лікарями.

— За скільки часу «швид­ка» має доїхати на виклик?

— Згідно із нормативами, які видало (на мою думку, необ­ґрунтовано) Міністерство охо­рони здоров’я, — десять хвилин у місті і двадцять хвилин у райо­ні. Це нереально. Я працювала у районі і їздила «швидкою» наши­ми дорогами до сіл. Якщо вже доїхав до села, то ще треба ді­йти до тієї хати. У Перемишлян­ському районі годі добратися до села, вже не кажу про Турку. За­раз і до години часом іде, аби добратися. Проблема не лише в дорозі чи у транспорті, а й у по­годних умовах. А скільки маємо нарікань по Львову на те, що не освітлені вулиці, не нумеровані будинки? Як машина може про­їхати вулицями, переповненими транспортом? Це культура воді­їв. Та й кожен із вас це бачить, як по місту їде…

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Київські колеги казали, що дуже люблять пацієнтів зі Львова, бо ті, ще не встигши порога переступити, вже шукають, як віддячити»