Передплата 2024 «Добрий господар»

«Київського митрополита повинен висвячувати Вселенський Патріарх у Константинополі…»

Релігійний експерт — про те, як утверджуватиметься Автокефальна церква в Україні

Україна живе в ейфорії від важливої перемоги над Росією — на релігійному фронті. Наша держава офіційно позбулася духовних пут, якими імперія упродовж багатьох століть намагалася підкорити собі наш народ. Священний Синод Вселенського Патріархату визнав, що влада Москви над українським православ’ям, яку вона утримувала понад триста літ, є незаконною. Константинополь також реабілітував українських православних ієрархів, на яких Москва неканонічно наклала анафему. Ці рішення відкрили шлях до об’єднання розрізнених православних конфесій в Україні, до обрання предстоятеля Помісної церкви і наступного вручення йому Томосу про автокефалію УПЦ. Доленосне для України рішення Вселенської Патріархії прогнозовано викликало небачену лють Кремля. За його вказівкою Російська православна церква розірвала зв’язки з Константинополем. Про перипетії релігійних подій в Україні кореспондент «Високого Замку» розмовляв з відомим філософом, письменником, проректором Острозької академії Петром Кралюком.

— Вселенський Патріархат і раніше да­вав зрозуміти, що не визнає підпоряд­кування Київської митрополії Москов­ському патріархатові. Коли у 1924 році надавали автокефалію Православній церкві Польщі, Константинополь виходив з того, що Київська митрополія є кано­нічною територією Вселенського Патрі­архату. Інша річ, що у Константинополі не хотіли конфронтації з Москвою. Та й пи­тання про автокефалію для православ­них України тоді не ставили — зважаючи на непрості політичні обставини…

У нинішній ситуації Священний Си­нод Вселенського Патріархату скасував так звану синодальну грамоту 1686 року, яка дозволяла московським патріархам висвячувати київських митрополитів. Та грамота передбачала, що у церквах Ки­ївської митрополії мають поминати Все­ленського Патріарха — але це робили не завжди. Оскільки грамоту скасовано, ки­ївського митрополита повинен тепер ви­свячувати Вселенський Патріарх у Кон­стантинополі.

Нагадаю, свого часу, крім Київської митрополії, на теренах України, зокре­ма на півдні, існували інші митрополії Вселенського Патріархату, які теж були незаконно ліквідовані Російською пра­вославною церквою. Зараз у Константи­нопольському патріархаті порушують пи­тання і про цю анексію. З усіх ухвалених рішень випливає, що Україна — каноніч­на територія Вселенського Патріархату, і Москва не повинна втручатися у справи православних на цій території.

Виникає ще одне питання. В Україні є Православна церква, яка перебуває в єд­ності з Московським патріархатом. Вона має свого предстоятеля Онуфрія, який вважається київським митрополитом. Тож виходить, що Онуфрій, якщо хоче мати канонічне визнання, повинен поїхати на ви­свячення до Вселенського Патріарха. Інак­ше буде представником чужоземної церкви на неканонічній для нього території.

— У розвиток ваших думок — як сприйняли той факт, що під час Мо­лебню за автокефалію у Києві ми­трополит Онуфрій поїхав до Мінська на Синод РПЦ, брав активну участь у цьому антиукраїнському шабаші?

— Це мене не дивує. Онуфрій не раз де­монстрував свою проросійську позицію. Недаремно його обрали предстоятелем УПЦ, яку пов’язують з Московським па­тріархатом. І митрополит Онуфрій, і де­які інші ієрархи УПЦ (МП) не визнавати­муть рішень Вселенського Патріарха. Стоятимуть до кінця. Бо є заручниками. Ще в радянські часи церква була одним з елементів геополітики СРСР. Багато свя­щеників, особливо вищих ієрархів, щоб мати високе становище, змушені були співпрацювати з комуністичними орга­нами, у тому числі — зі спецслужбами. Тож на багатьох з них є відповідне досьє, компромат. Коли свого часу митрополит Філарет поставив питання про автокефа­лію, на нього відразу вилили потік бруду — у тому числі через українські ЗМІ. Фі­ларета скомпрометували, на нього РПЦ наклала анафему. Багато хто з нинішніх ієрархів УПЦ МП бояться того, що з ними можуть вчинити так само. Щоправда, на­гадаю, Вселенський Синод відмінив ана­фему Патріарха Філарета і Митрополи­та Макарія, поновив їх у священицькому і єпископському званнях. Тобто відновив справедливість.

— Як історичне рішення Священно­го Синоду позначиться на нашому ду­ховному, суспільному житті? Право­славні об’єднаються чи криза буде ще глибшою?

— Одне з рішень Вселенського Па­тріархату — про відновлення ставропігії у Києві. Тобто має бути створено став­ропігійний монастир, там і перебувати­муть екзархи Вселенського Патріархату. Це буде та основа, на якій створювати­меться Українська Помісна Православна Церква. Участь у цьому процесі, крім УПЦ КП і УАПЦ, можуть взяти ієрархи УПЦ МП, які готові іти до творення Помісної церк­ви. Деякі вже заявили про це.

Творення нової церкви буде непро­стим. Москва чинитиме всякі протидії, будуть провокації. Але цей шлях треба пройти. Сподіваюся, після утворення По­місної церкви чимало громад УПЦ Мос­ковського патріархату перейдуть до новоутвореної церкви. Але є одна про­блема. В Україні не врегульовано перехід релігійної громади із однієї юрисдикції в іншу. Якщо віряни хочуть з Московсько­го патріархату перейти у Київський, зро­бити це дуже і дуже складно. Наші пар­ламентарії мають ухвалити закон, який регулював би ці переходи. Наскільки я знаю, відповідний законопроект уже під­готовлено.

Процес інтеграції триватиме не один місяць, рік. Якщо наша влада виявляти­ме послідовність у цьому питанні, якщо нашим ієрархам, які хочуть незалежної Православної церкви, вистачить мудрос­ті, цей процес буде успішно завершено.

— Коли може відбутися Об’єднавчий собор? Дехто каже про листопад…

— Це буде не завтра і не післязавтра. Найперше треба провести належну під­готовку. Екзархи Вселенського Патріар­хату працюють в Україні лише з вересня. Вони виконали певну роботу, провели переговори. Але на творення Церкви по­трібен більший час. Думаю, протягом кількох місяців цей процес мав би завер­шитися.

— Напевно, зробити це слід до по­чатку виборів. Бо хто знає, хто при­йде до влади після них. Нові очільни­ки можуть змінити український курс і у питаннях духовних. У тому числі з до­помогою Москви…

— Справді, політичний чинник є дуже вагомим. Тому хотілося б, щоб питання автокефалії було вирішено до виборів. Багато залежить від церковних ієрархів, від того, наскільки вони діятимуть зва­жено, консолідовано. Далеко не завжди вони так діяли. Думаю, тепер у них виста­чить мудрості робити правильні кроки. І вчасно.

— Згадувані вами екзархи Вселен­ського Патріархату високо оцінили роль президента Петра Порошенка у процесі творення Єдиної Помісної Православної Церкви. Зокрема ми­трополит Іларіон сказав главі дер­жави: «Ваше ім’я золотими літерами вписане з іменами правителів Київ­ської Русі, Київської держави, ваши­ми попередниками — святим рівноа­постольним князем Володимиром, Ярославом Мудрим — в історію Укра­їни, які багато зробили для духовного розквіту свого народу»…

— Час покаже, наскільки президент Порошенко зуміє здійснити державот­ворчі процеси, побудувати справді укра­їнську Україну. Певні кроки у цьому на­прямі зроблено. Якщо вже зайшлося про Ярослава Мудрого, то не варто забува­ти, що і в його політиці були прорахунки. До речі, під час недавнього Книжкового Арсеналу у Києві Петро Порошенко при­дбав мою книгу «Ярослав Мудрий». Мож­ливо, глава нашої держави хоче брати за взірець діяльність цього державника. Хо­тілося б, щоб він ішов стопами цієї люди­ни. Саме завдяки Ярославу Мудрому, а не завдяки Рюрику чи князю Володими­ру, і постала Київська Русь. Якщо Поро­шенко зуміє стати сучасним Ярославом Мудрим — буде дуже добре. Якщо не ста­не ним — чекатимемо іншого «Вашингто­на», як писав Шевченко.

— Західні експерти з тривогою сприйняли останні «тілорухи» у Ро­сійській православній церкві. Є побо­ювання, щоб за цим не було силового продовження — уже з боку державних структур Росії…

— Не забуваймо: вселенське православ’я розколено давно. Є два його центри: Вселенський і Московський Па­тріархат. Між ними конкуренція. Коли у 2016 році відбувався Всеправославний собор на Криті, було сподівання, що на нього приїдуть предстоятелі всіх право­славних церков. Але Москва і деякі її са­теліти проігнорували це зібрання. Це був виклик. Тому не дивно, що Вселенський Патріарх не задоволений цією ситуацією, він шукає у православному світі союзни­ка. Ним могла би стати Україна. Тут досі була понад третина відсотків всіх парафій Російської православної церкви. Якщо значна частина цих парафій відійде від Москви, це стане ударом для РПЦ — і вод­ночас посилить Вселенський Патріархат.

Чи не перейде це релігійне проти­стояння у гарячу фазу? Вона була, але не завжди звертали увагу на нього. Ми пам’ятаємо, як під час подій на Донба­сі священики Московського патріархату, по суті, підтримували сепаратистів — за­раз все більше і більше з’являється фак­тів про це. Російський православний чин­ник у цій війні був далеко не останнім. Але не думаю, що непорозуміння між Все­ленським Патріархатом і Московським через українське питання призведе до якихось силових дій. Хоча, треба визна­ти, є релігійні фанатики, які підбурювати­муть до цього. У промосковської церкви є чималі грошові ресурси, на які можна наймати різних «козачків»… Влада має закликати до спокою, врівноваженості (і такі заклики вже прозвучали). До сло­ва, в одному з пунктів рішення Священ­ного Синоду Вселенського Патріархату звучав заклик утриматися від захоплення храмів, монастирів. Сподіваюся і на мудрість самих громадян.

Схожі новини