«До сповіді може приступити кожен, хто розкаюється у своїх гріхах»

Про Великий піст і підготовку до Великодніх свят розповів ієромонах Макарій (Дутка) зі Свято-Успенської Унівської лаври

Ієромонах Макарій (Дутка)

Побувати у цьому величному та аскетичному місці у селі Уневі Перемишлянського району на Львівщині — велика насолода і блаженство. У цю пору засніжена Свято-Успенська Унівська лавра дихає намоленим спокоєм.

Саме у ці весняно-зимові дні завітала сюди, аби почерпнути сили і наснаги, а також поспілкуватися з настоятелем — отцем Макарієм Дуткою. Він розповів про Великий піст, про підготовку до Великодніх свят і про те, чим живе монастир зараз.

— Отче Макарію, насамперед розкажіть, чим є Великий піст? Що повинен робити у цей час кожен християнин?

— Великий піст є часом особливої покути і покаяння. Він передує одному з найбільших християнських свят — Воскресінню Господньому. Цей період триває сорок днів. Число сорок символічне, тому що так наслідуємо нашого Господа, який сорок днів і сорок ночей усамітнювався в пустелі. Разом із Ним переживаємо і розділяємо ті страждання, які Він прийняв. Найголовнішим у тому періоді є те, щоб людина задумалася над своїм життям, обміркувала, як живе, чим захоплюється, — щоб поєднати своє життя з Божими думками, з тим, як думає Христос, щоб Йому уподібнитися.

Для того, щоб цей період глибоко пережити, є сповідь. Ми йдемо до сповіді не тільки традиційно, бо батьки у дитинстві нас навчали, що треба раз на рік висповідатися. Ми йдемо до сповіді, тому що відчуваємо, що Господь може наші рани лікувати. Галичани часто приходять до сповіді. Уже років двадцять, як наша Церква вийшла з підпілля, тому вже є свобода віри, люди навчилися частіше сповідатися. Але залишилася ще достатня кількість людей, які приступають до сповіді за два-три тижні до Великодня, думаючи, що сповідатися достатньо раз на рік. Однак це мінімум, і кожен з нас усвідомлює, що у духовному житті це мало. Якщо, для прикладу, кожен проаналізує свій день з ранку до вечора, то може зауважити, скільки гріхів, скільки зла діється з нами. А що говорити про цілий рік? На мою думку, у такій короткій сповіді раз на рік навіть у загальних рисах не можна пригадати все те, що ми зробили за цей час.

Наша Церква заохочує людей сповідатися частіше. Особливо, коли людина відчуває потребу скинути тягар гріха. Найважливіше, щоб людина розкаялася щиросердно у своїх гріхах.

— Чи кожна людина може приступити до сповіді? Чи немає обмежень?

— Кожна людина може приступити до святих Тайн Покаяння, якщо виконає три елементи. Перший — це щирий жаль за свої гріхи, за втрату спілкування з Богом. Другий — це відверте сердечне і глибинне визнання своїх гріхів у присутності священика. Третій елемент покаяння — це розрішенна молитва, через яку каяник через священнослужителя отримує Христове прощення.

Часто люди, які вчинили якісь злі вчинки, впадають у розпуку. Не потрібно доходити до відчаю. Кожна людина у своїй сповіді може отримати прощення.

Почуття своєї ницості має бути в кожній людині. Це почуття не повинно нас пригнічувати, а стимулювати до кращого і досконалого духовного життя.

— У чому полягає підготовка до Великодня?

— Катехизм нашої Церкви гласить, що у період Великого посту важливими є три речі: наша молитва, тілесний піст і милостиня. Тілесне стримання потрібне духовній людині, щоб підсилити свою молитву. Часто люди говорять: «Я пощу за здоров’я моєї доньки, за успіхи у навчанні» тощо. Але насамперед постимо для того, щоб підсилити свою молитву. Коли людина дотримується посту, молитва стає більш зосередженою і сконцентрованою.

Цьогоріч Блаженнійший Святослав Шевчук наголосив на надзвичайно важливій речі: у Великий піст ми повинні думати про наших близьких, які потребують нашої допомоги, — фінансової чи моральної підтримки.

— Отже, піст. Яким він має бути?

— Наша Церква має загальні правила посту. Згідно з цими правилами, у середу та п’ятницю люди мають утримуватися від м’ясних страв. Раніше був суворіший піст. Але наша Церква більш милосердна щодо посту. Та й люди наші тепер слабші, ніж колись. Це все від екології, повітря. Однак той, хто краще чується, може запровадити суворіший піст (з дозволу священика).

Крім того, кожен монастир має свої особливості. Ми відмовляємося від м’ясних страв від м’ясопусної неділі (за два тижні до початку Великого посту) аж до Великодня, навіть у суботу і неділю, які не вважають пісними. Ми також не споживаємо у піст молочних продуктів (набілу), крім суботи та неділі. У понеділок маємо піст за Україну. У нашому монастирі монахи мають свою трапезу, а гості — свою. У середу і п’ятницю вони не їдять м’ясних страв, як каже Церква. У Великодню п’ятницю піст ще суворіший.

— Як багато людей відвідує Унівський монастир?

— Один наш брат-екскурсовод пробував зафіксувати, скільки за рік було екскурсій і скільки людей їх відвідало. Нарахував до 60 тисяч. Але це було раніше. Тепер уже до 100 тисяч відвідувачів. Серед них розрізняємо туристів і паломників. Турист — це той, хто приїжджає, може, раз на все своє життя, щоб дізнатися про те, що таке Унівський монастир. Паломники приїжджають частіше, бо мають духовну потребу. Тут відвідують Святу Літургію, сповідаються, причащаються. Найчастіше приїжджають люди з Львівської,

Волинської, Рівненської областей. Бувають паломники із Закарпаття. За нашим церковним правилом, приїжджають о шостій годині вранці на Богослужіння, на Утреню. З-за кордону найчастіше приїжджають поляки і німці. Маємо гостей із Франції, Англії, Америки, Італії, Канади. Такі туристичні поїздки у нас розпочинаються з травня і тривають до осені. Приїжджають переважно дорослі люди.

При нашому монастирі є гостьовий дім, де може переночувати до 70 осіб. Люди, які поселяються у гостьовому монастирському домі, як правило, приїжджають із духовних потреб. Організовуємо трирічну школу духовності, курси іконографії, зі Святого Письма та інші. У нас відбуваються реколекції для монахів і монахинь з інших монастирів.

— Хотілося б ще запитати вас про господарку, але погодні умови, як бачимо, ще не дозволяють провадити жодних господарських робіт. А хто у вас прибирає сніг?

— Території, де ходимо ми і люди, які до нас приходять, прибираємо самі. Ті ж дороги, якими проїжджає транспорт до монастиря, прибирає наш брат на монастирському тракторі. За допомогою нашої техніки допомагаємо очищати дороги від снігу й у селі, аж до траси.

Фото автора