«Дівчата пишуть на меседжер і освідчуються у коханні. Богу дякувати, вночі не турбують»

Розмова з «головним красунчиком» «Дизель Шоу» Євгеном Гашенком


Фото прес-служби “Дизель Шоу”.

Не перший рік актори «Дизель Шоу» дарують поціновувачам якісного гумору сміх і чудовий настрій. «Дизель Шоу» — це постійні жарти від акторів Євгена Сморигіна, Олега Іваниці, Євгена Гашенка, Єгора Крутоголова, Вікторії Булітко, Яни Глущенко, Марини Поплавської. Зараз у «дизелів» — творче турне Україною, у рамках якого вони незабаром відвідають і місто Лева. Усі вони вміють бути і поліцейськими, і хакерами, і вчителями, і суддями… А одного з них — Євгена Гашенка — називають «головним красунчиком «дизелів». Про творчість, кумівство і дружбу актор розповів журналісту «ВЗ».

— Євгене, ви актор одного з найпопулярніших комедійних проектів країни — «Дизель Шоу». Як почуваєтеся у цьому статусі?

— Мене все більше і більше людей впізнають, залишають позитивні відгуки. Люди дякують за те, що ми даруємо їм гарний настрій, незважаючи на всі події в країні. Трапляється, у супермаркеті, коли до каси великі черги, впізнає касирка і відкриває сусідню, порожню касу, підморгуючи. Або впізнають поліцейські, образи яких я неодноразово зіграв на сцені. Одного разу я ненавмисно підрізав їхнє авто. «Що ж ви нас копіюєте, критикуєте, а самі повороти не вмикаєте?!» — посварили мене поліцейські й відпустили.

Цікаво спостерігати за дітьми — буквально відкривають роти і завмирають на кілька секунд. Я у відповідь усміхаюсь, махаю «привіт». А вони біжать до батьків, смикають їх. Ну й справді, хіба може актор стояти у черзі, аби зважити цибулю (сміється. — Г. Я.).

— Вас називають головним красунчиком «дизелів»…

— Дівчатка ще не створили мого фан-клубу, але пишуть на меседжер і освідчуються у коханні. Мої прихильниці дуже скромні. Свої симпатії виражають у плакатах, які самі малюють і приносять на концерти. Але вночі, Богу дякувати, не докучають, за що я їм безмежно вдячний! Дорослі дівчата, які вже мають паспорт, так не реагують. Я ж не Монатік.

— Розпочався третій великий тур «Дизель Шоу», який триватиме три місяці. Що зазвичай берете у дорогу?

— Окрім засобів гігієни, блютуз-колонку, яка грає 24 години на добу, створюючи мені і всій команді потрібний настрій. Коли бачу, що друзі стомлюються, сумують, знаходжу такі пісні, які змушують збадьоритися і навіть пританцьовувати. Так легше пережити переїзди між містами. Ще беру з собою міні-проектор. Після концерту ми часто збираємося в одному з номерів, виводимо зображення на будь-яку стіну й дивимося фільми. Обов’язково зі мною їде й спортивнее знаряддя: еспандер і знаряддя для TRX, який дружина подарувала мені на день народження. Люди, які не розуміють, як цим користуватися, дивуються: нащо він то з собою возить?!

Це розробка для американських військових, яка пішла в маси, й причепити її можна будь-де: хоч на дверях у номері, хоч на якийсь гачок за кулісами, що я зазвичай і роблю. До речі, колеги дуже дякують мені за це: в зал не маємо часу ходити, то хоч трохи позаймаємось. За годинку до концерту так збадьорюємо себе.

— Тобто ви відповідаєте у «Дизель Шоу» за спорт?

— Спортивним ініціатором у нас ще є Олег Петрович (Іваниця. — Г. Я.). Ми з ним змагаємося в триманні «планки». Раніше і Яна Глущенко буквально заганяла нас на вправи, але зараз тимчасово віддала перше місце мені з поважних причин (акторка народила сина у жовтні 2017 року. — Г. Я.). Навіть в офісі у нас з’явилося спортивне знаряддя: дошка, турнікет, спеціальне колесо для вправ для всіх групп м’язів.

— Яких традицій дотримується команда?

— Перед концертом обов’язково робимо «ринду» — стаємо в коло, обіймаємося і наспівуємо мелодію зі старого мультфільму «Падав минулорічний сніг». Таким чином ми налаштовуємося, розслабляємося, вдаряємо один одного по руках і… на сцену. А перед тим я знаходжу час, щоб побути на самоті, абстрагуватися.

— Який момент у роботі подобається найбільше?

— Концерти у турі подобаються більше, ніж телевізійний запис. Ми просто відриваємося на сцені, можемо імпровізувати, знаходити щось нове в образах. На кожному концерті вдосконалюємо номери, вони просто від зубів відскакують. А коли знімаємо нову програму — це шалений темп, шок і стрес. Всі номери нові, ще не відпрацьовані технічні моменти, і ти не маєш права на помилку. Переодягнутися потрібно за кулісами за кілька секунд. Буває таке, що не той костюм одягнеш, а там кишеня не з того боку, і ти не можеш витягнути з неї потрібну річ. І тут починаються додаткові вправи для мозку. До того ж на тебе дивляться 4 тисячі глядачів у залі, а ще 10 мільйонів це потім побачать по телевізору. Тому відповідальність на таких концертах дуже велика.

— Історія «дизелів» насправді почалася давно, ви з хлопцями знайомі ще з інституту, є друзями. Не набридаєте один одному, і як це впливає на роботу?

— Ми стільки пережили, переїли, пожили разом на зйомних квартирах… У нас дуже міцний зв’язок. Мабуть, це доля. Як правило, люди збираються в команду, щоб заробити грошей. У нас на початку такого й близько не було, заробляли копійки. Але багато працювали разом, створювали ідеї, допомагали один одному. Так відбувається й зараз.

— У команді процвітає кумівство. Ви — хрещений батько сина Єгора Крутоголова, Лева, а хто хрестив вашого сина Івана?

— Женя Сморигін. Він у нас в команді божа людина, дуже глибока і духовна. Багато спілкується з Богом, дякує Йому, вміє пояснити такі речі, що нам часом не під силу.

— Ким треба бути по натурі, щоб обрати гумор своєю професією?

— Є таке слово, але я не хотів би його озвучувати (сміється. — Г. Я.). Так називають людей, які обирають творчі професії. Спочатку навіть мої рідні ставилися до такого вибору скептично. Крутіше ж звучить: мій син банкір чи юрист. Але, коли побачили, що в нас виходить краще, ніж в інших, свою думку змінили.

— Коли батьки сказали, що пишаються вами?

— Коли нас вже почали показувати на центральних каналах телебачення, коли ми потрапили до Вищої Ліги КВК, Прем’єр-Ліги, коли наша команда почала здобувати кубки. Тоді навіть деякі вчителі, які раніше мені погрожували жовтим квитком у школі, почали казати: «От бачите, я завжди в ньому бачила творчі здібності». Мама зараз, коли телефонує, каже, що люди приходять до неї і дякують за сина, за те, «що вони там показують і нам піднімають настрій».

— Якби не акторство, чим би ви займалися?

— Швидше за все, музикою, відчуваю в цьому потребу. Це таке хобі, яке з’явилося з першим касетним магнітофоном. Я бігав на ринок, щоб купити альбом Доктора Албана, а потім заслуховував ті касети до дірок. Збирав альбоми улюблених груп. Коли з’явився дротовий Інтернет, на скачування однієї пісні йшло майже півночі. Тоді формувався мій смак. Думаю, міг би стати хорошим діджеєм чи саунд-продюсером.

— Який останній фільм чи книга змусили вас плакати? Чи це взагалі вам притаманно?

— Я — сентиментальний. Це був фільм «У пошуках щастя» з Вілом Смітом. Дуже зачепив мене фільм «Життя та мета собаки». Особливо рекомендую для тих, хто має домашніх тварин. Витримайте перші 15 хвилин — буде важко, а потім не зможете відірватися.

— Що вас може розсмішити?

— Син Іван! Своєю безпосередністю чи новими словами, які він дуже смішно вимовляє. А ще моя дружина — у неї чудове почуття гумору! Іноді дивуюся своїй незграбності, але сміюся з того. Коли творимо командою «Дизель Студіо», постійно сміємося, щось вигадуємо. На репетиціях нових концертів часто плачемо від сміху, читаючи номери або під час акторського пошуку цього образу.

— Яку найкращу пораду ви почули останнім часом?

— Життя потрібно прожитии так, «чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы». Недавно почав читати книгу Іцхака Пінтосевича, намагаюсь розібратися у заповідях успіху.

— Яку суперсилу ви би собі обрали?

— Раніше, мабуть, обрав би можливість читати думки. А зараз достатньо просто розуміти людей. Мудрість — це суперсила чи наживне? Хотів би мати відповіді на будь-які свої запитання. Так би було легше досягати мети, отримувати нові знання й вміння.