Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Я вже 26 років суддею працюю, але ще всього не осягнув...»

Голова Апеляційного суду у Львівській області Петро Каблак розповів про судові реформи і свій досвід у... кіно

Ставлення людей до судової системи в Україні, м’яко кажучи, недоброзичливе. Суддів неодноразово затримували на хабарах. А деякі служителі Феміди вже давно перетворились на «рішал». Їхні декларації, з дорожезними маєтками і парком автомобілів, вражають. А люди тим часом оббивають пороги судів у пошуках справедливості. Після Революції гідності влада задекларувала інші цінності. А боротьба з корупцією стала топ-темою у ЗМІ. У країні запрацювали антикорупційні структури. Чи з’явиться у нас Антикорупційний суд, що потрібно робити для очищення суддівських лав від недоброчесних суддів? Про це журналіст «ВЗ» розпитувала голову Апеляційного суду у Львівській області Петра Каблака (на фото).

— Пане голово, деякі представники силових структур заявляють, що в Україні — колапс судової системи.

— Останнім часом судова реформа почала інтенсивно рухатися. Тому навряд чи можна говорити про колапс. В Україні діє понад 600 судів. Вони працюють у складних умовах. Є з десяток районних судів, у яких взагалі немає суддів. У Львівській області такий суд один — Жидачівський районний. Там є три вакантні посади. (Ще один суддя з цього суду, якого зловили на хабарі, 1,5 року був на лікарняному. Вища рада правосуддя задовольнила його заяву про відставку за власним бажанням. — Авт.). Немає кому йти і гребти... У людей сформована уява, що суд — місце, де суддя не працює, а мітлою гроші змітає. Тому справи складаються на купку. Якщо кримінальні справи можна передати до інших судів, то адміністративні, справи про адміністративні порушення і цивільні — ні. Вища рада правосуддя прийняла тимчасове рішення відрядити на півроку до Жидачівського райсуду діючих суддів з інших судів. Наразі це питання не вирішене.

— У багатьох районних судах працюють судді без повноважень. Тому на інших суддів лягає уся робота. Скільки справ у нинішніх умовах розглядає один суддя?

— Сотні справ. У Бориславі, наприклад, один суддя, у Мостиськах теж. Судді, у яких закінчився п’ятирічний термін, мають пройти певну процедуру. Вона довготривала і тягнеться місяцями. Тоді їх допускають до роботи або не допускають. У Львівській області суддів без повноважень близько сорока.

— Як би мала виглядати структура судів? Дехто заявляє про новостворені Спеціалізовані палати.

— Хочемо зробити великий крок, але до нього ще не готові. Зате роздаємо обіцянки різним західним партнерам, які допомагають нам ці реформи штовхати. В Україні має бути створений Антикорупційний суд (для цього у Верховній Раді прийняли закон). До речі, у Європі таких судів майже немає. Мабуть, тому, що у них немає потреби. Такі суди працюють у 20 країнах третього світу. У нас же з подоланням корупції ще не все у порядку. Але тепер деякі політики заявляють, для чого, мовляв, створювати окремий суд, достатньо створити у діючих судах окремі палати. Але тоді треба змінювати законодавство. Інакше ці розмови не мають сенсу.

— Ви подавали заяву на участь у конкурсі на посаду судді Верховного суду. Чому не з’явилися на тестування?

— Усього було подано 1300 заявок. Потім почалися конкурсні відбори. Потихеньку кандидати відсіювалися. У результаті залишилось понад 300 осіб. Останнім часом здоров’я підводить. Подумав, на один конкурс поїду, на інший не зможу поїхати. Навіщо ж буду це починати? Тому й відмовився від участі.

— Поки нагорі заявляють про реформи, люди не перестають критикувати суди. Їх називають «прохідним двором». Поліція ловить злочинців, а суди їх відпускають... Наприклад, як було з квартирними грабіжниками-«гастролерами».

— Треба розбиратися у кожній конкретній справі. Усі судові засідання відкриті. Треба прийти до суду і послухати. Ознайомитись з матеріалами справи. Кримінально-процесуальний кодекс має низку запобіжних заходів. Тримання під вартою — один з них. Однак тримання під вартою застосовується до тяжких злочинів. Такою є і європейська практика.

— За рішенням суддів укладаються угоди про визнання невинуватості за корупційні злочини. Або накладається штраф, у рази менший від неправомірної вигоди, або злочинцеві дають умовний строк. Чи сприяє це боротьбі з корупцією?

— А що робити? Відрізати голову? Є напрацьована судова практика. Людина, яка вперше притягується до відповідальності, не отримує покарання у вигляді в’язниці. Крім вбивства, розбою з тяжкими наслідками тощо. Законодавство дає можливість людині виправитися. Ми людину нібито скеровуємо у в’язницю на виправлення... Є інші статті, які кажуть, що можна виправитися і без того. Недарма у законі будь-яка стаття передбачає три види покарань. Наприклад, штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі тощо. У кожній ситуації суд дає оцінку.

— Чи збільшується з року в рік кількість важких кримінальних злочинів? Як довго їх розглядає суд?

— Працівники правоохоронних органів визнають, що кількість злочинів збільшилася. А новий Кримінально-процесуальний кодекс дає право оскаржувати різні рішення слідчих органів чи їхню бездіяльність стільки, скільки треба. Минає доволі багато часу, поки справа дійде до розгляду по суті. Раніше тільки у цивільному законодавстві діяв принцип змагальності. Наприклад, колишнє подружжя ділить майно. Кожна сторона подає до суду свої докази, свідків. Сьогодні цей принцип змагальності діє і у кримінальному процесі. Слідство збирає докази. А захист їх одразу спростовує. Адвокати знають, з чим слідчі йдуть до суду (раніше захист мав обмежений доступ до такої інформації).

— Під час судових процесів відчувається, що адвокати сильніші, ніж сторона обвинувачення?

— Відчувається. В адвокатів більше мотивації. Вони працюють на свою репутацію. Репутація працює на заробіток. А людина завжди хоче заробити більше. Залежно від того, за якою статтею відкрите провадження, — встановлюється і вартість послуг. А слідчий працює на державній роботі. Отримує заробітну плату. Має, як і ми, сотні проваджень. Гонить з тими провадженнями. Мусить хоч щось зробити. Вже не кажучи про необхідну кількість і якість. А адвокат хоче — бере клієнта, хоче — не бере.

— Коли судова реформа дійде до місцевих судів?

— Спочатку треба завершити процедуру зі створенням Верховного суду. Планується на вересень. Це буде неостаточний варіант. Верховний суд мав би налічувати не більше ніж 200 суддів. А оцей перший набір буде коливатися у межах від 65 до 125. Потім треба буде оголошувати другий тур і добирати людей. Другий тур буде вже наступного року. Тоді справа дійде і до місцевих судів...

— Що потрібно робити для очищення суддівських лав від недоброчесних суддів?

— Позбуватися їх. Кожен суддя має пройти оцінювання. Скласти теорію, практику, психологічні тести. Вища кваліфікаційна комісія має оцінити суддівське досьє. У ньому — уся його діяльність. Ці матеріали формувала Вища кваліфікаційна комісія. Також кожен суд подавав інформацію, яка є у суді. Решта — це скарги, які надходили на суддю. Кваліфкомісія мусить дати усьому цьому оцінку.

— Якщо є інформація, що суддя хабарник, не зможе пройти «чистилище»?

— Якщо є такі факти, має бути справа, і суддя має бути засуджений. Йому немає місця у системі. На жаль, такі недоброчесні люди є, і не лише у судовій системі. Якщо таких фактів немає, говорити, що суддя бере хабарі, неправильно. У 2014 році прийнято закон, за яким автоматично було позбавлено посад голів судів та їхніх заступників. І введено новий принцип обрання суддів на загальних зборах судів. Тоді лунали заяви деяких політиків, щоб звільнити усіх суддів і набрати нових. Але все-таки держава вирішила, що не всі судді у нас погані. Мусимо перевірити, і хто поганий — відсіяти.

— Чимало суддів, які ще не досягли 65-річного пенсійного віку, звільнилися з роботи. Отримали повне державне утримання. Очевидно, зробили це, щоб не проходити перевірку.

— Не завжди. Працювати у суді складно в принципі, а останніми роками все складніше. Комусь це вже набридло. У когось не витримує здоров’я. Можливо, є і такі підстави, про які ви говорите... У нашому суді таких олігархів-суддів я не бачив (усміхається. — Авт.). Але, може, хтось і переживає за щось. З Апеляційного суду звільнилося 26 суддів (з них троє після досягнення 65 років). Решта — молодші. У процесі судової реформи законодавство стає до суддів все жорсткішим. Зараз ще «обріжуть» пенсії... Тому я не знаю, як будуть заповнюватися посади суддів у судах.

— Яка офіційна зарплата у судді?

— Залежить від стажу роботи. Оклад судді районного суду — 10 прожиткових мінімумів (прожитковий мінімум — 1600 грн.). Середня зарплата — 20 тисяч грн.

— То тепер, щоб стати суддею, треба сім кіл пекла пройти?

— Однозначно! Вища кваліфікаційна комісія оголосила черговий добір. На 600 вакантних місць — у першу інстанцію. Треба спочатку скласти тести. Набрати не менш ніж 75 балів, щоб бути зарахованим на навчання у Національну школу суддів (заняття там проводять діючі судді з досвідом). Після цього — рік навчання. Єдине, що зробили полегшення для помічників суддів. Їм зробили скорочене навчання — 3 місяці. Екзамен. Далі свій вердикт виносять Вища кваліфікаційна комісія, Вища рада правосуддя, президент, присяга. І аж потім до роботи.

— Які якості має мати професійний суддя? Наскільки судді підковані у законодавчих питаннях?

— Честь і совість! Хоча ці риси мають бути притаманні кожній людині. Я вже 26 років суддею працюю, але ще всього не осягнув. І йдучи на пенсію, не осягну. Ще одна риса характеру, яка має бути притаманна судді, — працьовитість. Потрібно постійно працювати над собою. Дехто помилково вважає, що судова діяльність — це найвищий ступінь юриспруденції. Такий самий ступінь має нотаріус, слідчий, прокурор, адвокат.

— Важко працювати суддям, бо закони заплутані, читаються як справа, так і зліва?

— Верховна Рада ухвалює закони. Ясна річ, хтось попередньо їх пише. Потім обговорення, комісії. Ніби все погоджено, але встає депутат і просить внести зміни. Поставили на голосування. Проголосували. А потім виходить, що одне другому суперечить. Виникають конфлікти. І потім у цьому всьому суд розбирається і має ухвалити мудре законне рішення.

— Як ви ставитеся до суду присяжних?

— У всьому світі існує принцип участі у судових процесах народу. У нас присяжні лише «приживаються». Важливо, щоб вони хоча б чули суддю. У законодавстві прописано, що присяжних під час засідання більше, ніж професійних суддів. Але ситуація може вийти з-під контролю. Згадайте справу марокканця, який убив лікаря. Присяжні його виправдали. А Апеляційний суд цей вирок скасував. У серйозних справах беруть участь серйозні адвокати. А вони так уміють все подати, що усі їм вірять. Уже можна не слухати ні свідків, ні потерпілих. А слідчий чи прокурор не буде на собі сорочку дерти, він встає і говорить те, що має сказати. Як державний службовець.

— Апеляційний суд — це конвеєр. У залі одночасно розглядається декілька справ. Може, ця система уже віджила?

— У першій інстанції справи розглядає один суддя (за винятком важких злочинів, тоді справу слухають троє суддів). Одному судді легше спланувати свій робочий час. Трьом — складніше. Тому ми зводимо декілька справ в один день. Справ багато. Навантаження збільшилося, адже багато суддів звільнилося. Тому розгляд справ затягується у часі.

— Часто люди скаржаться на суддів? Наприклад, суддя занадто довго розглядає справу.

— Вища кваліфікаційна комісія — єдиний орган, який розглядає питання притягнення суддів до відповідальності (першої і другої інстанції). Суддя мусить писати пояснення: коли справа надійшла, скільки було засідань, чому відкладав справу. У нас ще не було випадку, щоб покарали суддю за те, що довго слухає справи. Та люди приходять зі скаргами і до суду. От нещодавно чоловік скаржився (він уже років 20 судиться), що йому дали технічний запис на диску, а він не відтворюється. Коли прошу показати диск, не хоче показувати...

— Ви нещодавно знялися у кіно. Зіграли роль судді...

— Кіностудія ім. О.Довженка знімає фільм про Симона Петлюру. У фільмі є епізод, у якому судять вбивцю Петлюри. Директор кіностудії і режисер-постановник фільму Олесь Янчук шукав місце, де можна було б зняти картину суду. Сказав, що об’їздив кілька судів. У нас є один ретро-зал. І він цей зал обрав. Там є старовинні дерев’яні колони, лавки, столи. Вони пофарбували одну стіну у бордовий колір (знайшли старі фото із зали суду). Але самою процедурою судового процесу ніхто не займався. Сіли і не знають, що робити. Два судді є, а третього немає. І тут я прийшов (усміхається. — Авт.). Я слів не мав... Але сидів за столом і коли бачив, що щось робилося не так, допомагав. Іноді текст виправляв. У знімальної групи виникало море питань — де має сидіти підсудний, прокурор, адвокат, секретар, присяжні. Зізнаюсь, для мене ця процедура була нуднуватою. Я як суддя послухав усі сторони судового процесу. Пішов приймати рішення. А там те саме кілька разів — дубль перший, дубль другий. То з такого ракурсу, то з іншого. Хтось забув текст, слово не те сказав. Все спочатку... (усміхається. — Авт.).