Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Різав вени та живіт, щоб уникнути катувань. Зашивали потім без наркозу»

  • 07.02.2017, 14:09
  • 5 547

Колишній політв’язень Юрій Яценко – про тортури у російській в’язниці.

Студент зі Львова Юрій Яценко рік провів в ув’язненні у Росії. Спецслужби РФ піддавали хлопця катуванням та психологічному тиску, аби змусити співпрацювати проти України. Юрій був першим політв’язнем, звільненим з російської в’язниці.

Його затримали у травні 2014-го, коли зі своїм другом Богданом Яричевським перебував у РФ у бізнесових справах. Правоохоронці повідомили Федеральну службу безпеки Росії, що Україна, мовляв, «надіслала контррозвідника». Юрія звинуватили у незаконному перетині російського кордону. Звинувачення у порушенні міграційного законодавства через три місяці переросло у сфабриковану кримінальну справу за зберігання та контра­банду вибухової речовини (40 г мисливського пороху). Зараз хлопець є радником міністра закордонних справ і спеціальним представником відомства на громадських засадах. Допомагає звільненню політв’язнів. Про рік у російських казематах, знущання спецслужб та несподіване звільнення Юрій Яценко розповів у редакції “ВЗ”. 

— Як львівський студент опинився у Курській області? 

— Це був не перший мій візит у Росію. На той час я займався продажем телефонів, а саме iPhone. Купував в Європі і продавав в Україні та Росії. 5 травня 2014 року їхав з другом домовлятися з покупцями. Ні техніки, ні великої суми грошей зі собою не мав, тільки паспорт. На нього зняв номер у невеличкому готелі у місті Обоянь Курської області. Вранці у номер прийшли працівники поліції та забрали у райвідділ. Причина затримання — перевірка документів. Та коли поліція Курська дізналась, що я з товаришем зі Львова, повідомили ФСБ. Ті направили людей з відділу контррозвідки. 

— Чому затримали саме вас? Ви ж не вперше у Росії… 

— Просто вирішили зробити інформацію для новин про те, що зловили шпигуна. Мені говорили: «Скажи, що тебе змусили цим займатися, а Росія тебе захищає». 

— Але ж є рішення суду, у якому вас з Богданом звинувачують у неправильному заповненні міграційної картки... 

— Так, є таке рішення суду від 8 травня, в якому нас із товаришем звинуватили у неправильному заповненні міграційної картки. Зазначили, що у нас був «приватний візит» замість вказаного «туризму». Втім, як вони вирішували, що є «туризм», а що ні — загадка. Того ж дня нас доставили до спецзакладу для іноземців. З товаришем тримали окремо. Час від часу приходили, говорили, що мій друг почав «співпрацювати». Втім, зрозуміло, жодної «співпраці» не було. Богдан тримався. 

— У чому звинувачували ще? 

— Звинуватили у незаконному перетині кордону, потім у незаконному зберіганні вибухових речовин. 

— Які умови перебування у спецзакладі для іноземців? 

— Гірші, ніж у СІЗО. Камера — 30 кв. м, там 15 людей, переповнена, між двоповерховими ліжками пройти неможливо. Сиділи у камері з українцями, вірменами, азербайджанцями, молдаванами. За процедурою, таких затриманих упродовж 15 днів мали видворити за межі держави. Нас із Богданом тримали три місяці. 

— Агресії з боку сусідів по камері не було? 

— Люди розуміли, що це політика. 

— Після вашого звільнення минуло вже майже два роки. Як зараз почуваєтеся? Знаю, що у в’язниці різали собі вени та живіт... 

— Дякувати Богу, зі здоров’ям все добре, як із фізичним, так і з моральним. Коли порізав вени, мені не надали належної медичної допомоги. Зашили тільки шкіру, а самі вени — ні. Сказали, що немає судинного хірурга. Через кровотечу утворилась велика гематома і рука не “працювала” три місяці. Зашивали без наркозу, мовляв, вмів різатись — вмій терпіти. 

— Це була спроба суїциду? 

— Його імітація. Чекав, поки стече достатньо крові, щоб на випадок катувань втрачати свідомість. Порізати вени та стікати кров’ю набагато легше, ніж терпіти знущання. Моя мета — налякати своїми неадекватними діями та змусити працівників в’язниці дати мені телефон, щоб подзвонити додому. Це спрацювало. Сказав, не дам себе зашити, а кров б’є фонтаном, поки не дадуть телефону. Мене на той час утримували у спецзакладі для іноземців, і працівники не передбачували, що студент може піти на такі радикальні дії, тому перелякалися і дали зробити один дзвінок. 

— Кому подзвонили? 

— Другові Остапові Куманському. А він розповів про мене журналістам, правозахисникам, батькам. Мамі дзвонити не хотів, бо переживав, щоб не було паніки. 

 — А звідки у в’язниці лезо?

— Згідно з законом, кожній людині, яка утримується у спецзакладі, видають шість лез на місяць. Леза ховав скрізь — у швах одягу, взутті і навіть у роті під язиком. 

— Ризикували життям, щоб уникнути катувань. Невже були такі жорстокі знущання? 

— Мене привозили в управління ФСБ. Розповідали, що владу в Україні захопили американці, пропонували співпрацю з Росією. Потім вивозили у ліс з мішком на голові. Викручували руки, били по голові та в пах, душили. Коли у тебе мішок на голові, ти не можеш знати, куди буде наступний удар. По голові били чимось важким, схожим, за відчуттями, на мішок з піском. Це тривало дві-три години. Називали терористом, фашистом. 

— Яку ж інформацію “вибивали”? 

— У перші дні, коли ФСБ дізналася, що я був на Майдані, до мене прийшов працівник, який сказав, що єдина можливість залишитись живим, це співпраця, яка полягала в тому, що мав у телекамери розповідати, що я український диверсант. А я замість того, щоб виконувати українські накази, звернувся у ФСБ по допомогу. Взамін пропонували гроші та російське громадянство. 

— Що допомогло вистояти у в’язниці? 

— Молитва і безконечна надія. Ніколи не опускав рук, завжди сподівався, що вистою. І підтримка з боку моїх друзів, родичів, громадських організацій. 

— Ваше звільнення було несподіванкою для всіх… Скільки б загрожувало, якби залишили “мотать срок”? 

— За статтею, за якою мене звинувачували, дають до 4-х років позбавлення волі. Там незаконна передача, перевезення мисливського пороху вагою 40 грамів. Самому дивно, чому порох, чому 40 грамів. Ситуація така, що зберігання мисливського пороху в РФ є винятком, за це немає відповідальності. З тим же успіхом можна судити за зберігання прального порошку. Це була їхня груба помилка. Це і оскаржили в апеляції. Обласний суд Бєлгорода скоротив покарання до 9 місяців, які я вже на момент рішення відсидів. Виправдати мене не могли, інакше б, думаю, ФСБ суддів з’їла. 

— Що можете сказати про алгоритм дій МЗС у звільненні політв’язнів? 

— Немає узгодженої політики щодо звільнення українських політичних в’язнів. Немає однієї відповідальної людини, органи влади перекидають це питання один на одного. Є неузгодженість у діях Адміністрації президента, прокуратури, МЗС, бракує грошей на адвокатів, щоб відправити людину на місце утримання в’язня. Вважаю, що потрібно на законодавчому рівні закріпити статус незаконно утримуваних громадян за кордоном (політв’язнів) та надати їм і членам їхніх сімей соціальний захист. 

— Українці і досі продовжують їздити на заробітки в Росію, незважаючи на війну… 

— Люди шукають можливості прогодувати родини. Це жертва заради сім’ї. Я їх не засуджую, але попереджаю, що кожна така поїздка може бути останньою. Поїздкою в Росію наражає­те себе на небезпеку. Треба обов’язково знати номер консульства і адвоката. І не забувайте повідомляти рідним, де ви перебуваєте.

Фото автора.

Схожі новини