Наталія Погребняк: «Якщо у мене свербить ліва рука –це до призового місця»

Знакового для українського жіночого спринту 2010 року на чемпіонаті Європи у Барселоні Наталія Погребняк у складі естафетного квартету 4х100 м піднялася на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. А через рік у Дегу разом з подругами по команді приміряла «бронзу» чемпіонату світу. Наступний рік обіцяв харківській спринтерці нові перемоги: естафетна команда додавала з кожним стартом, і зарубіжні фахівці розглядали українську четвірку як одну з найімовірніших претенденток у боротьбі за олімпійську «бронзу». Та коли тренери оголосили склад збірної, яка у Лондоні захищатиме синьо-жовті кольори, прізвища Погребняк у ньому не виявилося. Сьогодні підопічна Марини Омельченко розповідає про той гіркий досвід як про хорошу школу життя. І запевняє, що за чотири роки стала лише сильнішою. В Україні поки що нікому не під силу наздогнати Наталку. Національний чемпіонат у Луцьку, який є головним  етапом олімпійського відбору до Ріо-де-Жанейро, 28-річна атлетка з величезною перевагою над суперницями виграла двічі — спочатку на 100, а згодом і на 200 метрів.

- Липневий чемпіонат Європи стане для вас додатковим тренуванням у змагальному режимі, чи в Амстердамі переслідуватимете більш амбітні цілі?

- Завжди хочеться показувати швидкі секунди і посідати високі місця, навіть на проміжних стартах. Я була б задоволена, якби в Амстердамі досягла свого максимуму, а на Олімпійських іграх підтвердила такий результат.

- Два роки ви тренувалися і на внутрішніх стартах змагалися без головних суперниць — Єлизавети Бризгіної та Марії Рємєнь, які відбували дискваліфікацію. Відсутність потужної конкуренції якось вплинула на вашу підготовку?

- Ми з тренером працювали на певний результат. Та готуватися без суперниць було справді складніше. За відсутності суперниць складалося враження, наче борешся сама з собою. Згадувала часи, коли ми з дівчатами підбадьорювали одна одну і щоразу змушували бігти швидше. Досягти високого результату за таких умов легше, ніж коли змагаєшся виключно з собою та секундоміром.

- Чотири роки тому ви не увійшли до складу олімпійської естафетної команди, хоча своїми виступами заслужили на це право. Як у подальшому вплинуло на вас те рішення тренерського штабу збірної?

- Після подій у Лондоні я стала трішечки розумнішою і психічно стійкою. А також сильнішою. За що сьогодні вдячна тим, хто чотири роки тому позбавив мене права змагатися на Олімпіаді. Мабуть, без глибокого переосмислення і тих болісних переживань у мене сьогодні не було б таких високих результатів.

- З ким із колег у збірній у вас найкраща сумісність?

- Коли змагаємося в індивідуальних дисциплінах, кожна з нас сама по собі і сама за себе. Та в естафеті ми — єдина і згуртована команда, яка на всіх вітрилах несеться до спільної мети. В естафетні дні усе спрямовується на результат. Я охоче спілкуюся з Олесею Повх і Машею Рємєнь, і Лізою Бризгіною та, зрештою, й усіма іншими. Декілька років ми відпрацьовували естафетну зв’язку з Лесею Повх: вона на першому етапі, я — на другому. Тому на доріжці ми відчуваємо одна одну із заплющеними очима.

- Існує думка, що для європейських атлетів, які обрали своєю спеціалізацією спринт, це шлях в нікуди…

- Кожен атлет сліпо вірить у свою зірку, у можливість власних перемог. Нам навіть і думати протипоказано, що спринт — це доля темношкірих атлетів. Більш того, тепер, після перемоги голландської блондинки Дафне Скіпперс на дистанції 200 м чемпіонату світу-2015, можна переконатися у протилежному. У неї чудові фізичні дані, та й підготовка, судячи з результатів, відповідна. І, що важливо, голландка психічно стійка. На чемпіонаті у Москві Дафне не стала темною конячкою. У легкоатлетичних змаганнях гол ландка виступає уже давно: окрім спринту, спеціалізується на багатоборстві та стрибках у довжину.

 Я обожнюю змагатися. На стартах мені вдається бігати значно швидше, аніж на тренуваннях. І чим відповідальніші змагання, тим краще вдається налаштуватися на боротьбу.

- Перед стартом спринтер ки з усіх сил наводять красу. Ямайські дівчата дивують зачісками, американки, окрім всього, демонструють цікавий манікюр. А в який спосіб намагаєтеся сподобатися ви?

- Я також роблю яскравий манікюр і зачіску. Косички, бантик вчепити — і настрій уже передсвятковий. Щоправда, на чемпіонаті України не встигла навести красу: у мене було багато стартів, я постійно кудись їздила, і часу на себе не залишалося зовсім. Із суперниць мені понад усе подобається Шеллі-Енн Фрейзер-Прайс, яка з легкістю змінює зачіски на кожен старт. Такий у неї імідж. І всім навколо цікаво: а що нового утне ямайчанка цього разу?

- Плавці якось розповідали, що напередодні важливих змагань їм сняться порвані плавки й купальники, запізнення на старт та усілякі інші спортивні біди…

- Мені нічого подібного не сниться (сміється). У нашій команді є власні передбачення: якщо у мене свербить ліва рука — це до призового місця. Ми з дівчатами перевіряли уже декілька разів — на першості Європи, а потім і на чемпіонаті світу. Діє безвідмовно.

Фото ФЛАВО.