Людмила КОРОЛЕНКО: «Арбітрів нагороджують подякою за бездоганне суддівство, а за два тижні надсилають «червону картку»

У спортивній гімнастиці ім’я Людмили Короленко пов’язане з різними континентами, різними збірними (спочатку України, згодом Словенії, Канади, Росії і тепер знову Словенії) та завжди неодмінно харизматичними і технічно якісними гімнастками. Сьогодні візитівкою львівської наставниці є Саша Голоб та Івана Камнікар, які на змаганнях найвищого рівня успішно захищають кольори прапора Словенії. А коли спортивна еліта завершує тренування, Людмила Павлівна з головою занурюється у роботу з найменшими. Хіба можна роботу тренера називати невдячною, дивується Людмила Короленко, коли сотні (!) пар очей ловлять кожен твій рух?

— Любляна чимось нагадує рідний Львів, — усміхається Людмила Короленко. — Коли прогулююся вечорами містом, почуваюся так, наче нікуди зі Львова і не виїжд­жала. Разом зі мною — мій чоловік. Попри розбіжності у менталітеті й життєвому укладі, мені внутрішньо комфортно на чужині.

— Вас як тренера що найбільше здивувало у життєвому укладі жителів Любляни?

— У словенців є непохитне правило: узимку сім’ями на кілька тижнів їхати у гори кататися на лижах. І тренери змушені миритися з тим, що їхні спортсмени на ці два тижні зникають зі спортивного залу. Таким же непорушним уставом є літні виїзди до моря. Навіть якщо у цей час проходять відповідальні змагання, спортсмени зазвичай обирають відпочинок. Та навіть якщо підопічні трапляться відповідальні, у них все одно не буде шансу відвідувати усі тренування. Так, у Івани Камнікар в університеті є обов’язкові курси з гірськолижного спуску та бігу на лижах. Якщо вона не пройде збір разом з однокурсниками, її просто не допустять до сесії. У нас на носі був Кубок світу у Досі, а дівчина змушена була їхати на лижний збір! Інший університетський збір збігся з кубковим етапом у Баку. Тож ми змушені були пропустити ці відповідальні змагання. Ще тиждень ми відновлювалися після лижної практики. А значить, на наступних змаганнях нам так і не вдалося зібрати докупи нову комбінацію. Лише на домашньому етапі Кубка світу ми прийшли до тями: у Любляні Івана перемогла у вправах на брусах. Перенести університетські збори чи іспити на інший термін, як це можливо в Україні, у Словенії нереально навіть для олімпійських чемпіонів. Там зовсім інший погляд на життя.

— Завдяки шкільній і університетській системі освіти усі словенці їздять на велосипеді та лижах і добре вміють плавати. А наскільки популярною там є спортивна гімнастика?

— У Любляні є кілька серйозних гімнастичних клубів («Шишка» та «Зелена яма», де на високому рівні тренуються дівчата, і «Народний Дом», де культивують чоловічу гімнастику) і величезна кількість менших, любительських. Але професійні тренери у Словенії на вагу золота. У клубах зазвичай працюють студенти, які, отримавши диплом, шукають собі іншу роботу. Тому кадри у клубах змінюються з космічною швидкістю. У міністерстві спорту Словенії існує лише шість ставок для гімнастичних тренерів на всю країну (які, окрім чоловічої та жіночої спортивної гімнастики, включають і гімнастику художню). Та з минулого року спортивне міністерство почало на клуб «Шишка» перераховувати додаткові гроші, 9 тис. євро на рік, аби оплатити мою роботу як тренера-консультанта збірної.

Криза у країні відобразилася і на гімнастиці. Батьки змушені тепер більше платити за тренування своїх дітей: ще не так давно місячний абонемент для дітей, які тренуються чотири рази на тиждень і більше, коштував 60 євро, а тепер батькам доводиться викладати по 82 євро. Платити змушені не лише початківці, а й дівчата, які здобувають медалі престижних змагань у лаві збірної Словенії. Хоча для останніх і є певні пільги.

— Вас визнали одним із найкращих гімнастичних арбітрів світу. Та тепер вас неможливо побачити за суддівським столиком. Чому?

— 2014 року мені і ще двом моїм колегам присвоїли пожиттєве звання почесного судді. Ми маємо право судити будь-які змагання. Та мені не хочеться повертатися за суддівський столик. Зміни, яких зазнали правила, мені не до душі. Незалежно від того, як ти відсудив «у полі», після змагань суддівські оцінки підлягають додатковому контролю. І ось за цим показником навіть дуже хороший арбітр може виглядати просто жалюгідно. Суддям на кожному кроці дають відчути: їм не довіряють. На чемпіонаті світу-2015 у Глазго суддів посадили в окремі кабінки — аби вони не підглядали оцінки своїх колег та не могли спілкуватися.

Після змагань члени технічного комітету та судді бригади D, яка оцінює складність гімнастичних програм, збираються в одній кімнаті, переглядають відео змагань і повторно оцінюють кожну вправу тих змагань. Потім вони виводять середню, еталонну, оцінку за вправу. І потім ось із цим еталоном порівнюють оцінки усіх польових суддів. Усе начебто правильно і логічно. Але чомусь так стається, що внаслідок цієї «інспекції» направду кваліфіковані і добросовісні арбітри отримують червоні картки. Не так давно одна досвідчена й авторитетна суддя разом з адвокатом у спортивному арбітражному суді Лозанни відстоювала честь свого імені, а також заслужене право судити Олімпійські ігри. Ця жінка опинилася в абсурдній ситуації: відразу після чемпіонату її нагородили подякою за кваліфіковане і неупереджене суддівство. А через два тижні вона читає листа: ваше суддівство визнане незадовільним, і ви отримуєте червону картку.

— Хто, на вашу думку, через недосконалі правила, є найбільш недооціненою гімнасткою сучасності?

— На чемпіонаті світу у Глазго найбільше через це постраждала румунка Лариса Йордаке. У першому виді багатоборства, вільних вправах, вона отримала незрозуміло низьку оцінку. Ніколи в житті, виконавши повністю всю комбінацію, вона не отримувала такої низької оцінки за вільні — на цілих два бали менше, ніж зазвичай! Це настільки вибило її з рівноваги, що до кінця змагань ця талановита гімнастка так і не зуміла прийти до тями.

Українки також мають всі підстави скаржитися. На етапі Кубка світу в Люб­ляні наша Анастасія Беляєва доволі солідно виконала складні вільні з чотирма акробатичними діагоналями. І стала восьмою. А словачка з простенькими стрибочками піднялася на два місця вище. Моя українська колега-тренер Оксана Першина була шокована, морально розчавлена, а я не знала, як пояснити їй усе, що відбувається. Це не було упередженим суддівством щодо Украї­ни: за столиком працювала доволі різнорідна бригада арбітрів. Те, що відбувається сьогодні у гімнастиці, — радше тенденція у розвитку цього виду спорту. Раніше у пошані були ризик і віртуозність, тепер правила гри зазнали змін.

— Хто є вашою фавориткою на Іграх у Ріо-де-Жанейро?

— Гадаю, у багатоборстві ніхто не зуміє обійти американку Сімоне Байлз. На п’яти своїй подрузі по команді наступатиме дворазова олімпійська чемпіонка Габбі Дуглас. Це дві явні фаворитки. Втрутитися за розподіл місць на п’єдесталі пошани спробує господиня Олімпіади Ребекка Андранде, якщо, звичайно, встигне відновитися до Ігор після травми. Чи її колега у лаві збірної Бразилії Флавія Савараї. Якщо російські тренери повезуть на Ігри молодь, можливо, зуміє здивувати Ангеліна Мельнікова.

— Чого можна чекати у Ріо від єдиної представниці України у жіночих гімнастичних змаганнях Ангеліни Кислої?

— Ангеліні бракує стабільності. У неї є школа, вона володіє доволі-таки сучасною програмою. Але практично завжди їй не вистачає чогось, аби пройти весь старт без зривів. Сама участь в Олімпійських іграх для Аліни — уже досягнення. Поки що про медалі українкам можна лише мріяти. Якщо свою програму Кисла виконає без падінь, вона зможе набрати суму у межах 54 балів. Для порівняння, американка Байлз крутиться на зовсім інших, 60-бальних висотах. У тренера Ангеліни, Юлії Каюкової, сьогодні тренується надзвичайно перспективна юніорка — Діа­на Валінська. Та чи допоможуть українські наставники Діані досягти свого часу світових висот? З кожним днем в Україні стає все менше і менше тренерів, здатних працювати на високий результат...

— Ви продовжуєте спілкуватися зі своїми українськими та канадськими ученицями?

— Скайп і соціальні мережі дозволяють спілкуватися без обмежень. Ребекка та Дженіфер Сімбудас, мої найкращі канадські вихованки, отримали стипендію на навчання в американському університеті. Здобувши освіту, Ребекка почала працювати в одному з найкращих американських гімнастичних клубів, де свого часу тренувалася Габбі Дуглас. Вона є успішним тренером. Найтепліші стосунки у мене з львівською ученицею Галею Тирик. Дружимо сім’ями. Галя і мій син росли разом, їздили у спортивні табори, ходили одне до одного у гості і досі зберігають приязні стосунки. До того ж дружина мого сина минулого літа хрестила Галиного сина Михайлика. Тривалий час Галя працювала у найвідомішому цирку світу — Цирку Дю Солей. А сьогодні живе в Іспанії. Юля Куть також працює в Іспанії, тренує діток. Любця Шеремета мешкає у Пустомитах, у неї коханий чоловік, двоє діток і невеличкий сімейний бізнес. Олю Галайко доля занесла до Колумбії. Ось уже 20 років вона там працює тренером.