Передплатити

Лариса Денисенко: «Я не відпочиваю, я  змінюю тип роботи»

Лариса Денисенко — відома українська письменниця, адвокат, телеведуча та двічі мама. Має литовсько-грецьке походження з домішками угорської, польської, ромської та української крові.


Українську мову опанувала в 23 роки, коли почала працювати у Міністерстві юстиції України. Літературну кар’єру розпочала перемогою в конкурсі “Коронація слова”. В  інтерв’ю для “ВЗ” вона розповіла про те, як з легкістю поєднує три різні покликання та перед ким почувається винною.

— Письменниця, ведуча ток-шоу на радіо, адвокат, активний користувач Facebook. Як вдається поєднувати ці зовсім не схожі сфери діяльності?

— Люди чомусь вважають, що ці сфери діяльності не схожі, але це не зовсім так. Вони пов’язані зі словом. Юридична освіта - чудова база для будь-якої гуманітарної професії. У моєму житті все це поєднується гармонійно, у мене є можливість збагачуватися та розвиватися, змінювати фокус та перебувати в стані активності та ефективності. Адвокатка, котра не тільки розуміється на процесі, а й цілком у потоці правових новин, може дати фору колегам. Письменниця, що розуміється на праві, також має переваги. Медійниця, котра може компетентно говорити з правниками, також у плюсах. Як і, сподіваюся,  слухачі та читачі.

— Як у випускниці юридичного факультету КНУ та Центрально-Європейського Університету у Будапешті виникла ідея займатися літературною творчістю?

— Ти або пишеш, або ні. Важливо, наскільки тебе чіпляє мова, слово, історії. У світі вистачає письменників та письменниць з юридичною освітою, деякі з них успішно поєднують обидві професії. Наприклад, шанований мною Бернгард Шлінк.

— Якими справами займаєтесь як адвокат?

— Веду переважно цивільні справи.  Навряд чи  можу вразити читачів. Але  завжди відчуваю  правильність, коли спромоглася відстояти інтереси дитини під час розлучення батьків. Коли допомогла людям з усиновленням. Коли не допустила родинної гризотні за спадок. Коли примусила державу виплачувати компенсацію людям, котрі внаслідок недбалості були заражені СНІДом або ж вчасно не отримали медичну допомогу.

— Ви маєте ліцензію здійснювати практику в Торонто та Оттаві. З чим пов’язана ваша діяльність там?

— Це консультаційна діяльність, спрямована на роз’яснення українського цивільного, конституційного та кримінального законодавства. А також можливість допомогти біженцям та мігрантам.

— Як з’явилася ідея зробити проект на правозахисну тему в гламурному виданні «L`Officiel»?

- Хотіла, щоб більше людей дізнавалися, що можна займатися правами людини і бути успішною, соціально реалізованою жінкою, при цьому абсолютно не обов’язково мати юридичну освіту. Це прекрасний «соціальний ліфт» для людей, які мають в собі «ген справедливості». Запропонувала тему про жінок-правозахисниць у кілька видань, зокрема L’Officiel, які запровадили кілька соціальних проектів, наприклад, про жінок-волонтерок, які розповідали про те, чому цим зайнялися, ким вони є по життю. Звернулася до головної редакторки, і вона відповіла, що їм це цікаво.

— Як відбирали героїнь для інтерв’ю?

— Це — моє  середовище, я знала, про кого хочу розповісти. Найяскравіші постаті правозахисного руху - саме жінки. Мої героїні - жінки, якими захоплююсь. Це Олександра Матвійчук, Тетяна Печончик, Тетяна Мазур, Ліза Кузьменко, Ольга Жмурко.  

— Розкажіть про ваші юридичні журнали для підлітків та малечі. Наскільки важлива юридична грамотність у цьому віці?

— Важлива  не юридична грамотність, а знання про права людини. Змалечку  треба знати про те, що таке право на гідне ставлення, в чому цінність життя,  що таке право на життя, чому важливо поважати свою власність та власність іншої людини. «Правобукварик» розказує про права людини за допомогою «диварликів» та казок. «Абетка права» також пропонує неординарні шляхи вивчення права, зокрема, на прикладах сучасного кіно, музики, літератури.

— Маєте  незвичайне захоплення — збираєте равликів…

— Равлики — неквапливі і дуже мистецькі, вони виразні, кумедні, подібні на жирафів, на французьких бульдогів. Мій перший равлик знайшов мене у Львові. Він був подібний на сумного привида. Інших  почала збирати, щоб йому не було настільки самотньо. Зараз у мене понад 200 равликів.

— Ваші професійні здобутки шокують, складається враження, що у вас не 24 години на добу, а набагато більше.  Вистачає часу на сім’ю, господарство, вечерю?

— Часу не вистачає, і мені завжди є перед ким почуватися винною та вибачатися: перед родиною, читачами, друзями, навіть перед собакою. Комусь обов’язково бракує уваги, комусь бракує мене, комусь бракує мене у веселому та легкому стані, бо  справді багато працюю. І коли бачать такий режим, часто люди думають: вона, певне, з тих - «господарці краще за все вдалися шпроти». Але готую я легко і часто із задоволенням. Приходжу з робіт, вмикаю комп, перевіряю пошту, відповідаю на питання, тим часом запікається камбала з овочами. Дуже люблю салати; перці, фаршировані сиром та часником; запечену індичку, кольорову капусту із сиром та яйцем; квасолевий суп. Хоча я не настільки схиблена на їжі, щоб постійно про це думати. Зрештою, є хліб, сир, йогурт, яблука, а також, цілодобова доставка піци (усміхається).

— Напружений робочий графік вимагає і повноцінного відпочинку.

— Я не відпочиваю, я змінюю тип роботи. Інколи бувають такі стани, що хочеться або вже вкластися до лікарні, або податися у повноцінний відпочинок, ніж працювати 16 годин на добу із температурою та кашлем. Але це швидко минається. Бо насправді я люблю роботу та свій темп. Один з моїх чоловіків говорив: «Що поробиш, мене зробили в ларго. А тебе — в алегро». Він мене навчив поважати ритми та темпи інших людей, усвідомити це і сприйняти, але це все одно подекуди дратує. Коли стоїш повністю готова до вечірки, а інші сидять у ванній, курять на балконі, смакують каву - ларгують собі, не квапляться.

— Ви взяли участь у проекті Мар’яни Савки  “12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину”. Якими є ваші найголовніші цінності?

— Гідність, повага до гідності іншого, незалежність, рівність, справедливість, толерантність, доброзичливість, саморозвиток, любов, делікатність, приватність, співчутливість.

— А що, на вашу думку, псує сучасних людей?

— Людей псують вони самі, суспільні штампи, невміння або лінь вчитися, критично мислити, розвиватися, невміння слухати себе та інших, злидні, обмеженість, неправильно скеровані агресія та заздрість. Якщо вмиватися жовчю, пити жовч, висловлювати жовч — воно й не дивно, що світ,  людей та й себе сприйматимеш у кольорах сечі.