Віталій КОЗЛОВСЬКИЙ: «Мамина «заборона» одружуватися – це лише гучний заголовок, вигаданий журналістами»

Доля прихильна до цього співака. Першокурсник факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка якось взяв участь у “Караоке”, яке “прийшло” під стіни альма-матер. Відтоді його життя змінилося докорінно. Він став учасником “Шансу” і незабаром став його переможцем. Репетиції, концерти, гастролі, звання заслуженого і “титул” найзавиднішого нареченого України. Про усе це Віталій Козловський розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “Високого Замку”.

- Кілька днів тому відбувся ваш сольний концерт, приурочений до 30-ї річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС. Це сумний день, жалобний. А у вас музика танцювальна. Чому саме у цей день відбувся концерт?

- 26 квітня я виступив у столичному Caribbean Club. Це нова концертна програма під умовною назвою «Співаю своє життя». У ній у рівних частинах представлені як танцювальні пісні, так і лірика. Одну з пісень - «Небачене побачено» — я присвятив трагічним подіям на ЧАЕС. Це пісня на вірш Ліни Костенко. Під час неї на екрані було відео з покинутого міста — Прип’яті.  Мені неодноразово ставили запитання щодо доцільності виступу у День пам’яті, і моя думка незмінна: пам’ять не в байдужості і мовчанні, а в тому, щоб ми говорили про це, вшановували, співали, згадували і цінували те, що маємо сьогодні.

 - Під час концерту вас просили виконати ваші хіти «Шекспір» і «Пінаколада», але ви відмовилися через заборону. Минуло понад три роки від часу скандального розриву стосунків з продюсером Ігорем Кондратюком. У 2013 році ви відсудили права на свої пісні. Тоді чому на концерті їх не виконали?

- У перший рік після розриву з продюсером прохання виконати старі пісні лунали на концертах постійно. Адже в цей період нового, добре відомого людям, репертуару не існувало як такого. Зараз ці пісні  можуть попросити, швидше, жартома. Від мене у відповідь теж почують хіба що жарт: «Пінаколаду» можете замовити на барі». У мене новий репертуар, і об’єктивної потреби в старому я не відчуваю. Але морально це мій біль - не мати права на пісні, які я сам знаходив, фінансував, записував, але через свою довіру дозволяв документальне оформлення цих пісень повністю на продюсера. Судові засідання наразі тривають. Всі вони пов’язані з тим, що на концертах я виконував свої ж пісні.

- Нещодавно вибухнув скандал через квоти в радіо­ефірі для української пісні і українських виконавців. Багато співаків, не розібравшись у цьому, підписалися проти квотування української пісні. Як ви прокоментуєте законопроект про надання квот пісням українського виробництва?

 - Я підтримую українську пісню, українська мова для мене рідна. Вважаю, що її потрібно популяризувати і більш глибоко інтегрувати у творчість. Але артисти де в чому є залежними в цій ситуації. Залежними від попиту аудиторії на пісні, від форматів. Створюючи пісню, кожен артист зацікавлений у тому, щоб вона була максимально затребуваною, щоб її крутили на радіо, щоб існувала максимальна кількість майданчиків,  де цю пісню хотіли б почути люди. Тому різке встановлення квот і обмежень сьогодні я не вважаю вирішенням проблеми. Набагато правильніше, на мій погляд, створити умови для популяризації української пісні - інвестувати в неї, відроджувати українські фестивалі, сприяти гастрольній діяльності артистів на державному рівні - тоді впровадження українського продукту буде поступовим і органічним, не потребуючи різкого квотування.

 - В українській естраді є багато виконавців, які співають тільки українською. У вашому репертуарі є пісні російською…

- Я вважаю себе українським виконавцем, як за національною належністю, так і за свідомістю. Хоча в репертуарі, окрім українських, присутні пісні російською мовою. А ще - англійською, французькою. Це виключно результат творчого процесу. Якщо  автори пропонують мені гарну пісню, потенційний хіт - неправильно буде відмовлятися від неї за мовною ознакою. У мене є чіткі межі стосовно географії виступів, але творчий процес затискати у мовні рамки неможливо. 

- Коли ви взяли участь у «Караоке» перед Львівським університетом, були на той час студентом І курсу.  На вас впала тоді важка ноша — перемога у «Караоке», участь і перемога у «Шансі», репетицїї, концерти… Складно було закінчити навчання?

- Цей період був складний для мене тим, що повністю змінив звичний ритм: переїзд у столицю, зйомки, виступи...Було непросто, але я до цього прагнув все своє свідоме життя. Навчання на денному відділенні для мене на цьому скінчилося - я почав приїздити з Києва до Львова на сесії, брав завдання. Вдячний викладачам за те, що поставилися з розумінням і сприяли мені у всьому. Було трохи прикро, що не мав змоги відсвяткувати випуск разом зі своєю групою: отримав диплом і одразу полетів до Києва на виступ.

 - Не думали кинути університет і стати студентом музичної академії?

- Таких думок не було, тому що навчався за фахом, який був мені цікавий, - «Журналістика».  Коли обирав спеціальність після школи, зупинився на такій, яка стане мені в нагоді як артисту. Адже спілкування зі ЗМІ - це невід’ємний атрибут моєї діяльності. І те, що я закінчив профільний факультет, звичайно ж, дається взнаки.

 - Вам минулого року виповнилося 30 років, а ви і досі неодружені. У багатьох інтерв’ю кажете, що начебто мама забороняє вам до 35 років одружуватися. Це така відмовка чи, можливо, так кажете, щоб дівчата не зазіхали на вашу свободу?

- Моя мама живе у Римі і розповідає мені, що у них здебільшого одружуються, коли вже твердо стоять на ногах, після 35 років, ніхто з цим не поспішає. Мені теж мама радить не квапитися із доленосним рішенням. Але це лише поради. І вони повністю співпадають з моїм поглядом на життя. Так що ця «заборона» - лише гучний заголовок, вигаданий журналістами. У мене є приклади, коли гуляв на пишному весіллі друзів, а потім вони дуже некрасиво розлучалися, ділили все, що тільки можна було. А є такі, що живуть без офіційного шлюбу, але при цьому дуже люблять і поважають одне одного. Тому до штампа в паспорті ставлюся спокійно. Найближчим часом одружуватися не планую.

 - Вам приписували романи з різними знаменитостями. Серед них була навіть Ірина Білик. Потім в усіх на вустах була учасниця «Холостяка» Раміна. То хто?

- З Іриною Білик ми  добрі хороші друзі. Більше того, навіть рідні люди - адже у нас спільна похресниця. Я захоплююся нею як жінкою, як артисткою з великої літери. Але стосунки нас не пов’язували ніколи. Я колись навіть сказав їй жартома: «Іра, ти як Клеопатра! Провів одну ніч з тобою - а на ранок залишився без голови» (сміється. - Г.Я.). Щиро радію, що в Іри зараз все добре складається в особистому житті, що вона вдруге стала мамою. Про своє особисте не люблю говорити, адже ті, хто спостерігає за моїм життям, і так добре все знають - неможливо нічого приховати, хоча я не стараюся умисно цього робити. Скажу тільки, що розмови про мене і Раміну - небезпідставні. Все почалося наприкінці зими, коли я побачив її на обкладинці журналу. Одразу ж вирішив познайомитися і запросив знятися у своєму кліпі. А там ми якось затанцювалися, закуражилися - і відтоді практично не розлучалися. Як буде далі - покаже час. Зараз я дуже щасливий. 

- Зараз модно виконавцям  зніматися у кіно. Ви вже також спробували себе на знімальному майданчику — зіграли роль Валета у мюзиклі «Аліса у країні чудес».  Більше не плануєте зніматися, бо це забирає багато часу, чи є якісь інші на це причини?

- Цей мюзикл для мене - не перший досвід зйомки, але дуже цікавий. Це тривалий процес, тому було дуже непросто поєднувати зйомки з гастрольним графіком. Та при бажанні все можливо. Якщо будуть пропозиції зніматися - із задоволенням їх розгляну. 

 - Ви у чудовій спортивній формі. Багато часу проводите у спортзалі?

- Займаюся практично щодня, дозволяю собі максимум один вихідний на тиждень. Тренажерний зал - один з обов’язкових пунктів мого райдера, тому не пропускаю навіть на гастролях. Мені подобається сам процес тренувань, тим більше, що до цього додається ще результат у вигляді зовнішніх змін і гарного самопочуття.

 - Ви  - завидний холостяк. Мабуть, дівчата встановлюють варту під дверима вашого будинку? Часто доводиться змінювати номер мобільного?

- Номер мобільного не міняв давно. Мабуть, тому, що зараз основна увага припадає на соціальні мережі. Там я справді іноді спілкуюся зі своїми прихильницями. Повідомлень дуже багато, тому відповідаю здебільшого на ті, які мене зацікавили або торкнули за живе. Але є й такі дівчата, які пишуть з непристойними пропозиціями. Одна з таких вже декілька років поспіль регулярно надсилає мені свої інтимні фото. Звичайно ж, я не сприймаю цього серйозно. Навпаки, можу пожартувати. Одного разу написав їй у відповідь: «Молодець! Ти у хорошій формі!» (сміється. - Г.Я.).

Бувало й таке, що вартували під будинком. Але мене не турбували - у мене дуже сувора консьєржка, і оминути її «фейс-контроль» не вдавалося ще нікому (сміється. - Г.Я.). На одному з каналів у серіалі «Дамочки рулять» є ціла серія гумористичних мініатюр про «Консьєржку Віталія Козловського». Це, звичайно ж, жарт, але деякі ситуації насправді ніби взяті з життя.

- Ваш графік щільно завантажений. А як випадає вільний день чи кілька днів, де любите відпочивати?  Якому виду відпочинку надаєте перевагу?

- Я люблю свою справу, тому, навіть дуже втомившись, швидко відновлююся. Іноді мені достатньо півдня побути вдома, полежати з книжкою в руках, щоб я знову почав рватися до роботи, будувати нові плани. Але якщо у мене випадає кілька вільних днів поспіль, найкращий варіант відпочинку - сісти на літак і повністю змінити картинку перед очима. Люблю подорожувати. Під час такого відпочинку розслабляюся на всі сто відсотків, завжди повертаюся із купою нових ідей, вражень, планів.

 - А яке маєте хобі?

- Подорожі, спорт. Коли видається нагода - люблю читати хороші книги. Одна з останніх прочитаних мною - «Хижа» Вільяма Пола Янга. Дуже глибока книга, яка вчить очевидних істин. Передусім того, наскільки важливо вміти прощати. 

 - Під час ваших виступів траплялися курйозні випадки? 

- Курйозів було чимало, але найяскравіше пам’ятаю один з перших. Одного разу я виступав на великому концерті, який проходив на площі. Після того, як я заспівав кілька пісень, мені раптом вимкнули мікрофон. Виявилося, режисер концерту розпорядився помити сцену, оскільки йшов дощ і вона була дуже слизькою. І ось я стою, спілкуюся з глядачами, і в цей час на сцену виходить бабуся і починає прибирання. Для мене цей випадок став школою виживання. Я тоді і веселив народ, розповідав анекдоти, і співав акапельно разом з глядачами. А в паузах постійно запитував прибиральницю: «Ви закінчили?» У відповідь: «Ні, ще трошки». Коли вона витерла сцену, концерт продовжився.

Фото з особистого альбому Віталія Козловського.