Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Центр ділової активності зміщується на Західну Україну»

Начальник управління інвестицій Львівської ОДА Роман Матис – про нові робочі місця, про те, чому війна не заважає інвестиціям, та як долають корупцію спільно з бізнесом

Нещодавно поблизу Львова, у Яворівському районі, японська компанія «Фуджікура» відкрила своє виробництво, завдяки чому на ринку праці з’явилися нові робочі місця. Представники влади на Львівщині обіцяють, що це лише початок. Запевняють, на область чекає економічний успіх, зокрема завдяки залученню інвесторів.

Про інвестиційні перспективи говоримо з керівником відповідного управління обласної державної адміністрації Романом Матисом (на фото).

— Інвестиції під час війни — це реа­льно?

— Як свідчить світова практика, війна — найкращий час для інвестицій, як би це «дико» не звучало. Західна Україна якраз є хорошим майданчиком для інвестування. Багато бізнесів територіально перемістилося сюди. Наприклад, один із ділових журналів зараз почав виходити українською мовою. Коли головного редактора запитали, чому так, він сказав: «Центр ділової активності змістився на Захід. Нові правила гри».

— Говорите про внутрішні інвестиції?

— Не тільки. Є відчутний інтерес компаній із західних країн. Проекти, які планувалися реалізовувати десь у Херсонській, Миколаївській областях, дорогі проекти з європейськими грошима, заморожені і чекають кращих часів. У Західній Україні таких проблем не відчувається.

Звичайно, Україна не стабільна, і завжди будуть компанії, які категорично не будуть інвестувати у країни, де ведеться війна. Але справжній бізнес той, який ризикує, він розуміє, що зараз хороший час для інвестування.

— Є думки, що в час війни, особливо в Україні, треба надавати перевагу внутрішнім інвесторам, бо таким чином підтримуємо українську економіку…

— Обороти українського бізнесу суттєво зменшилися. Напрями, які давали багато експорту, які були цікаві для інвестування, або зовсім не доступні, або під сумнівним доступом. Говорю про руду, вугілля, те, що або на окупованій території, або в зоні обстрілу. Насправді, українські олігархи продовжують інвестувати, бо для них це зрозуміла ситуація. Але жоден європейський інвестор на межі зони конфлікту, де проводяться артилерійські обстріли, добувати якісь корисні копалини не буде. Ми ж собі завдання поставили працювати більше з зовнішніми інвесторами. Тому що механізм «Львівщина — фабрика Європи» простий, зрозумілий і зі швидким результатом. Якщо вже хтось почав розглядати Україну як потенційний майданчик для інвестування, то з ними працювати не є складно.

— Ви у Львівській обласній державній адміністрації інвестиціями зай­має­теся кілька місяців. Розкажіть про концепцію вашої роботи.

— У мене одразу було розуміння, що довгострокові стратегії нам не підходять. Нам треба інвестиції швидко. Якщо ми не забезпечимо зараз достатньої кількості робочих місць і нормальної оплати праці, то розраховувати, що фінансові результати області будуть мінятися, не доводиться. Якщо люди заробляють добре і витрачають ці гроші, відповідно, активізуються сфери послуг, продажу продуктів харчування, побутових речей тощо.

Такі швидкі рішення — це якраз звернення до компаній, які 15, 20, 25 років тому зайшли на східноєвропейські ринки виробництва. Вони йшли туди за доступною робочою силою, дешевою сировиною та енергетичними ресурсами. На той час Польща була мегадоступною країною, Словаччина, Румунія, Угорщина аналогічно. З того часу на східноєвропейських ринках все кардинально змінилося: для того, щоб говорити про роботу з некваліфікованим працівником, треба розуміти, що така робота коштує 500-600 євро. У нас внаслідок війни, внаслідок інфляції, якщо компанія буде платити некваліфікованому працівникові 200 євро уже оподаткованих на руки, то у неї буде черга з охочих працювати.

— Але лунають думки, що насправді нічого доброго у цьому немає…

— Лише скептики і фанати «зради» можуть таке говорити. Так само 20-25 років тому ті ж компанії, німецькі чи австрійські, розглядали так Польщу. Де зараз Польща? Це сходинка, на яку маємо наступити, щоб рухатись далі, і через яку не можемо наразі переступити. Краще менше отримувати тут, але жити у своїй хаті, зі своєю сім’єю, бачити своїй дітей. Це менший заробіток, але достатній для наших умов.

— Корупційні скандали на загальноукраїнському рівні ледь не щодня виникають. На Львівщині, щоправда, не було таких гучних корупційних викриттів, але відчуваєте в інвесторів застереження?

— Коли такі скандали вилазять у інформаційний простір, нічого доброго у цьому немає. Такі речі шкодять. Мене особисто це дратує. Я розумію, що у нас є корупція. З іншого боку, бачу приклад Львівської області. Ми за останні півроку провели 5 чи 6 «круглих столів» з імпортерами, виробниками, асоціаціями, щоб вони розповіли, де у них є проблеми. На тих зустрічах були присутні представники різних гілок влади. Ми говорили про те, що бізнес — це розвиток, це робочі місця, це податки, це те, за рахунок чого ми можемо розвивати культуру, медицину і т. д. Тому давайте не будемо їм заважати працювати, будемо допомагати.

У нас, коли виникає проблема, бо якийсь митник вимагає 300 доларів хабара, то його просто ловлять, заводять справу, садять і на тому крапка.

— Ви хочете сказати, що повідом­лення про затримання, які час від часу виникають у львівському просторі, це завдяки співпраці з бізнесом?

— Так. Ми їм про це постійно на зустрічах говоримо: якщо від вас намагаються отримати якусь неправомірну вигоду, телефонуйте нам. І ми допоможемо вам ці гроші їм передати, а відповідні служби їх за це закриють. На тому питання буде вирішено.

— А як компанії відчувають, що тут менші корупційні ризики?

— Завдяки спілкуванню з іншими компаніями. Тому ми велику увагу приділяємо роботі з уже працюючими бізнесами.

Насправді, іноземець не має найменшого поняття, який рівень корупції в Україні, які форми, які масштаби. Але завдяки інформаційному простору в іноземців складається враження, що Украї­на — найкорумпованіша країна у світі. Щоб переконати їх у зворотному, треба докласти зусиль. І в тому допомагають інші компанії, які розповідають: справді, у нас там щось вимагали, ми звернулися в обласну адміністрацію, чи в державну фіскальну службу, і питання було знято. Так, це погано, що це робиться у ручному режимі, цього взагалі не мало би існувати, але наївний той, хто думає, що у світі не існує корупції. Питання лише, де вона є, в яких обсягах і що лобіюється за допомогою корупційних схем.

— Що ще заважає веденню бізнесу?

— Валютна політика, перешкоджання вільному переміщенню капіталів. Змушувати продавати 75 відсотків валютних надходжень, незалежно від їх розміру, у той же ж день за існуючим курсом — це дратує бізнес. Але це вони ще можуть пережити. А от заборона виведення дивідендів за кордон зупиняє бізнес від інвестування в Україну. Якщо вони заробляють тут гроші, вони повинні або витрачати їх усі, або інвестувати тут у розвиток бізнесу. Але ж інвестувати без кінця неможливо. Люди хочуть заробляти гроші, або погашати кредити, взяті у Європі. Не маючи можливості вивести дивіденди, не погасять ці кредити.

У нас був приклад, коли компанія почала тут розширюватися, вони були активні, аж поки не настав час погашати кредит за кордоном. Коли зрозуміли, що заробленими тут грошима не можуть погасити кредит, питання розширення бізнесу зависло.

Також заважає зарегульованість багатьох процесів. Наприклад, обов’язкова реєстрація інвестицій для отримання митної пільги. Це процедура, яка не має жодної логіки. Хоча деякі чиновники мені опонували, що так інвестори до нас хоч чогось приходять. Нема сенсу людей, які вже прийняли рішення про інвестицію і починають працювати, заморочувати нашою бюрократією. Є проект закону про скасування цієї реєстрації, перше читання він пройшов.

— Жителям яких районів Львівщини варто цього або наступного року очікувати на появу нових робочих місць завдяки інвестиціям?

— Усім районам, які подалі від кордону. У компаній, які мають уже досвід Польщі чи інших сусідніх з Україною країн, є розуміння, що у прикордонних районах населення або уже поїхало на роботу за кордон, або займається «човникуванням», або контрабандою. Розраховувати, що ці люди будуть працювати на підприємствах, не варто. Тому іноземні компанії, страхуючись, просять показувати їм райони, віддалені від кордону.

Важливе для інвесторів питання наявності хороших готелів. Не супердорогих, але чистих, сучасних. Менеджмент має потребу приїжджати на виробництво, і їм треба десь зупинятися. Ймовірність, що інвестор обере Дрогобич чи Стебник, звідки недалеко до Трускавця, є значно вища, ніж, скажімо, Старий Самбір. Готелі важливі не лише для туризму, а й для бізнесу.

— А гірські райони?

— Є інвестор, який готовий вкладати кошти у Сколе. Але процес загальмувався через питання з вільним обігом валюти. Рада директорів прийняла рішення вкладати гроші у комплекс, але наразі очікують.

— Судячи з нашої розмови, ви оптимістично дивитеся у майбутнє…

— Усіх переконати інвестувати в Україну неможливо, але і тих, які готові інвестувати, вистачає. Треба їх шукати, пропонувати, спілкуватися, показувати інші підходи, активність з боку органів влади, до якої бізнес не звик і сприймає це з великим подивуванням. Якщо це робити,то результати так чи інакше будуть.

Схожі новини