«Мені більше хочеться, щоб мене пригорнули, обняли, аніж щось дарували...»

Коли я сказала заступниці голови Львівської ОДА Ірині Гримак, що хочу зробити з нею «легке, жіноче, весняне» інтерв’ю, пані Ірина здивувала мене відповіддю: «Ви не до тієї жінки звернулися». Справді, пані Ірина  завоювала репутацію «залізної леді». Вона — трудоголік, принципова, вимоглива. Та й прізвище у неї відповідне - кажуть, за погану роботу може і нагримати. Але від цього вона не стає менш чарівною жінкою, ніжною мамою і турботливою дружиною. Про те, як встигає приділяти увагу сім’ї, чи образився на неї Андрій Садовий, яку отримує зарплату, де купує одяг і  відпочиває, Ірина Гримак (на фото) розповіла у відвертому інтерв’ю журналісту «ВЗ». 

- Пані Ірино, голова ЛОДА вам довіряє такі складні «нежіночі» питання, як будівництво фортифікаційних споруд на сході України, поїздки в зону АТО. Чому саме вам це доручили?

- Мабуть, через те, що цей напрям мені близький за освітою. Адже я спеціа­ліст із землевпорядкування, у міськраді працювала в департаменті містобудування. Ми справилися добре, збудували одинадцять фортифікаційних споруд - найбільше серед областей України. Це своєрідні фортеці, точки, на яких наша армія несе оборону. Будівництво цих об’єктів зайняло близько півроку, і мені довелося там кілька разів побувати. 

Звичайно, мені тоді було не зовсім комфортно. Бо це  війна, а не поїздка на семінар.  Раніше далі Харкова не заїжджала. Трохи боялася, не знала, що мене там чекає. Але вдалося налагодити хорошу співпрацю і з військовими, і з Луганською обласною адміністрацією. Не шкодую про цей період свого життя.  

- Чи міський голова Андрій Садовий образився на вас, коли ви з мерії пішли в ЛОДА разом із Олегом Синюткою? 

- Сподіваюся,  не образився. Ми з Анд­рієм Івановичем часто спілкуємося, із робочих питань у нас конструктивна співпраця.

- Знаю, ваш чоловік теж працював у мерії, але коли ви пішли звідти, ви і його «забрали». Побоялися, що йому там буде некомфортно?

- «Забрали» - некоректний вислів. Мій чоловік - самодостатня людина. Це його рішення, яке не було пов’язано з моїм переходом в обласну адміністрацію. Він довго пропрацював на керівній посаді у департаменті містобудування, тому хотів спробувати себе в якійсь новій іпостасі. Він за фахом - інженер-проектувальник доріг, зараз очолює приватне підприємство, яке надає послуги проектування і архітектури.

- Ви відомі як безкомпромісний керівник, навіть жорсткий. Кажуть,  і з головою ЛОДА можете проявити непоступливість… 

- Може, й жорстка, вам з боку видніше… Те, що я категорична у прийнятті своїх рішень, - на цьому є відбиток спів­праці з Олегом Михайловичем (Синюткою. - Авт.). Він також категорична людина і, як правило, своїх рішень не змінює. Вдячна йому як керівнику за те, що наша співпраця базується на взає­морозумінні і взаємоповазі. Знаю, якщо Олег Михайлович захоче прийняти якесь рішення, він завжди порадиться зі мною, як своїм профільним заступником.

- Олег Синютка працює “24 години на добу”. А ви?

- Я не 24, звичайно. Годин десь 16-18. Дякую, що голова з розумінням до цього ставиться. Бо я повинна бути і вдома, знати, як вчиться моя дитина, розуміти, що вона відчуває. Тому що в Яреми зараз такий вік (13 років),  коли він ще потребує мене. Мине кілька років, і він матиме інші інтереси, в нього з’являться дорослі друзі. Зараз він ще хоче ділитися зі мною емоціями, розповідати про свій день. Тому сьогодні, поки мама ще на першому місці, важливо приділяти увагу своїй дитині і сім’ї.   

- Ви керівник, ваш чоловік - керівник. Як у сім’ї уживаються два керівники? Чи немає якогось «перетягування каната»?

- У когось в сім’ї таке буває. А ми з чоловіком  у першу чергу - друзі, розуміємо одне одного з півслова.  Мій чоловік багато допомагає мені, навіть у прийнятті того чи іншого рішення. Завжди можу порадитися з ним, він переймається моїми проблемами. Він також звертається до мене за порадою. У нас немає нездорових амбіцій, щоб показати, хто більший керівник. Ця підтримка дає багато енергії до роботи. Бо працюю з великими колективами людей, до яких треба йти з позитивом. Але все-таки стараюся свою посаду «залишати» в робочому  кабінеті, а вдома бути жінкою і мамою. Це настільки дає позитиву, коли  розумієш, що ти реалізовуєш свою основну функцію (а в сім’ї це основна функція - дружина, мама і жінка). Звичайно, не завжди це вдається, бо є багато проблем. Іноді я з поганим настроєм приходжу з роботи. Але стараюся, щоб це не відображалося на сім’ї. 

- Хатньою роботою самі займаєтеся?

- Звичайно, сама. Не маю хатньої робітниці, сама прибираю, готую,  роблю закупи. У нас вся хатня робота доведена до автоматизму,  вироблений «план-графік» на тиждень. Субота - день, коли ми повин­ні зробити хатні справи, закупити продукти, зварити їсти. Чоловік, як правило, не готує, готую я. Ми усі - “м’ясні” люди, не ласуни. У цьому наші інтереси збігаються. А неділя - сімейний день, коли намагаємося максимально бути разом, піти до церкви, відвідати батьків, зайнятися спортом, якщо є час. 

- Ким хоче бути ваш син?

- Ярема хотів бути  геймером (створювати комп’ютерні ігри), юристом, кухарем, лікарем... Бачу,  він схильний до точних наук, має математичний склад розуму. Наше сімейне захоплення — читати книжки і дивитися фільми, побудовані на історичних фактах. Мені подобається, що син також цим захоплюється. Любить енциклопедії, цікаві факти. Часто заглядає на пізнавальні сайти, які розповідають цікаві речі про тварин, країни, культуру. Мої колеги жартують, мовляв, із твоїм сином цікаво поспілкуватися, бо він у такому молодому віці коментує такі речі, про які ми самі не знали. Чесно кажучи, я сама дізнаюся від сина багато нового.

 - Чула, і ви, і чоловік займаєтеся спортом?

- На жаль, я спортом вже не займаюся. Колись займалася баскетболом, волейболом, лижним спортом. Але маю спортивні травми ноги, та й, чесно кажучи, стала трішечки лінивою. Виснажуюся на роботі і вдома зайву хвилину хочеться відпочити на дивані (усміхається. - Авт.). Тішуся, що чоловік досі займається футболом, щонайменше раз на тиждень вони з друзями грають. Для нього футбол - це святе. Крім того, він — уболівальник біатлону. Колись ми, відпочиваючи на Тисовці, де тренуються наші спортсмени, побачили біатлон «наживо», і нас це захопило. Особливо чоловіка, бо він у нас азартний. 

- Кажуть, ваша сім’я любить подорожувати Європою машиною?

- Так. Але це саме подорожі, а не відпочинок. Бо дорога виснажує. Любимо побувати у тих місцях, які бачили лише на фотографіях. Заходиш в якийсь храм чи музей - і по-іншому сприймаєш життя, культуру, побут цієї країни. Спілкуєшся з місцевими людьми і розумієш, що таке Європа. Багато довідуєшся такого, чого не прочитаєш у книжках. Маємо таку  дружну компанію, декілька сімей, наші діти вже повиростали разом і стали друзями. Машиною подорожувати дешевше і зручніше, можна розпланувати відпочинок, не залежати від квитка і  туркомпанії. Авіапереліт - дороге задоволення. Тішуся, що наші давні друзі - це щирі друзі, вони з нами не через наші з чоловіком високі посади. 

- А якби хтось із друзів попросив вас у чомусь посприяти “по дружбі”?

-  Не використовую свою посаду, аби задовольнити потреби друзів, колег чи родичів. Коли ми з чоловіком одружилися (а вже тоді працювали на певних посадах), то визначили для себе: він не втручається в мою роботу, а я — в його. Бо розуміли, що до нас завтра прийде багато прохачів. І це дуже спростило наші стосунки з людьми. Тепер ніхто з такими проханнями до нас не ходить. Навіть до моєї мами не ходять. Раніше були якісь знайомі, які казали: «У тебе дитина начальник, допоможи вирішити питання». То мама казала: «Моя дитина начальник на роботі, а вдома вона просто моя дитина».

- Чоловік часто вам дарує квіти, подарунки?

- Ми проявляємо свою любов  і повагу одне до одного не в подарунках, а у підтримці, спілкуванні. 8 березня не святкує­мо, вважаємо це радянським святом. Мені більше хочеться, щоб мене обняли, пригорнули, ніж подарували якісь квіти. Хоча, звичайно, кожна жінка завжди чекає на квіти, бо це перший прояв жіночності. Чоловік не часто, звичайно, дарує квіти. Як правило, на день народження, на іменини. 

- Де купуєте одяг, косметику?

- Наші чиновницькі зарплати (близько 7 тисяч грн. — Авт.) не дають можливості одягатися у брендових магазинах. Купую і на ринках, і в магазинах. За кордоном купую рідко, хіба випадково потраплю на якийсь розпродаж. Річ може бути і дешева, але тобі пасуватиме і ти в ній будеш виглядати, як з дорогого магазину. 

Дотримуюся ділового стилю, але іноді хочеться і вільніше одягнутися. Бо моя робота - це не тільки сидіння в кабінетах, а й поїздки по районах. Треба й подивитися на ремонтні роботи на дорогах. Одяг має бути комфортний. Не ношу каблуків - я висока, і мені підкреслювати свій зріст не потрібно. Я людина динамічна, у мене дуже швидкий темп роботи і мені зручно на низьких підборах. Звичайно, для урочистих подій одягаю підбори, але не дуже високі, - аби, біжучи з наради на нараду, не поламати собі ноги (сміється. - Авт.). 

Косметики у мене мінімум. Майже не користуюся помадою - вона мені заважає. Вже й не пам’ятаю, коли купувала косметику. Останній раз (це було минулого дня народження) косметичний набір для макіяжу очей подарував мені чоловік.  Не знаю, де він його купував. Але це звичайна косметика, недорога. 

- Але прикраси, бачу, маєте дорогі…

- Прикраси люблю. Їх у мене є небагато, вони завжди стриманого стилю. Єдине  - не люблю біжутерії. На мені завжди мінімум прикрас (класичний набір - обручка, перстень, сережки, ланцюжок на шию). Дуже рідко, коли це зобов’язує певна сукня чи костюм, вдягаю більше прикрас.   

- А політикою  ніколи не думали зай­нятися?

- Мені не дуже подобається політика. Я занадто сильний правдолюб. Політик - це людина, яка більше маневрує, шукає компроміси. А я не готова до компромісів там, де їх не може бути. Політика і виконавча влада - різні речі. Можливо, я би і була політиком. Але політика - це говоріння про те, який у нас буде завтрашній день. А я звикла працювати над створенням цього  завтрашнього дня. 

Довідка «ВЗ»

Ірина Гримак народилася у Львові 20 березня 1981 року. У 2003 р. закінчила Львівську комерційну академію («торгівля»), у 2004-му - той же вуз за спеціальністю «товарознавство та комерційна діяльність», у 2009-му — Львівський національний аграрний університет («землевпорядкування і кадастр»), у 2010-му - Львівський регіональний інститут держав­ного управління НАДУ при Президентові Украї­ни («державне управління»). Від 2000-го до 2015-го працювала у Львівській міській раді на різних посадах, зокрема в управлінні земельних ресурсів, заступником голови у декількох райадміністраціях,  два роки - головою Залізничної райадміністрації. Від 9 лютого 2015 року працює заступником голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки. Разом із чоловіком Олегом Гримаком виховують сина Ярему.