MONATIK: «Пісня – як дитина. Хочеться їй дати «правильне» життя»

12 листопада у київському клубі Bel`Etage відбудеться великий сольний концерт популярного співака, танцюриста, композитора Дмитра Монатіка, якого всі ми добре знаємо під сценічним ім’ям MONATIK. Про дитячі роки, перші пісні артист розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.- До того, як стати найпопулярнішим артистом України і відкриттям у світі поп-музики, ким був MONATIK?

- Отримав диплом юриста і зрозумів, що працювати у цій сфері не маю навіть крихти бажання. Моя душа рвалася до творчості, музики і сцени. Музика — це моє життя, моє покликання, моя віддушина. Тільки тепер я зрозумів сенс слів: “Обери собі роботу для душі, і не доведеться працювати жодного дня”. Я — щасливчик, бо саме так і живу: займаюся улюбленою справою.

- Яким ви були у школі?

- Страшенно непосидючим. З усіх предметів мені подобалася лише англійська, співи і фізкультура. Увесь решта час на уроках я малював комікси зі своїм товаришем. Це, звичайно, позначалося на моєму навчанні. Однак я навчався у найсуворішій гімназії міста, тому до кінця чверті доводилося добре попрацювати, щоб мене не виключили. Я був таким собі трієч­ником. Увесь свій вільний час присвячував танцям. Тоді це був брейк данс. Водночас я писав пісні й іноді малював комікси.

- У вашій родині були артисти?

- Бабуся розповідала, що дідусь гарно танцював і на баяні міг зіграти будь-яку мелодію. Перший акорд на гітарі мені показав тато. А як грати на фортепіано — друг дитинства. Музичної освіти у мене нема. Я — самоучка. Хтось колись назвав мене “татом пісень”. Погоджуюся з цією фразою, бо пісня — як дитина. Хочеться робити все для того, щоб дати їй “правильне” життя і класне звучання. Тому я від початку і до кінця у процесі “дорослішання” пісні, постійно з нею.

- В одній програмі ви допомогли дівчині з поганим слухом побороти страх співання і розповіли, що ваша бабуся і дідусь були людьми з обмеженими слуховими можливостями.

- Це правда. Батьки моєї мами були нечуючими, однак при цьому могли читати по губах. Люди з такими вадами справді сприймають якось по-іншому.

- Яка у дитинстві була ваша найзаповітніша мрія?

- “Осідлати” хвилю і навчитися кататися на серфінгу. Ця моя мрія, на жаль, досі не здійснилася. Я переламав мамі всі прасувальні дошки, тому що вчився виходити з живота в ноги (сміється. - Г. Я.).

- Зате здійснилася ваша мрія навчитися гарно танцювати.

- У тринадцять років я був таким собі грубасиком, відгодованим на бабусиних харчах. Щоб схуднути, почав займатися брейк дансом і полюбив цей танець. Та, попри це, хотів розвиватися і почав пробувати себе в інших стилях, щоб колись сміливо міг себе назвати танцівником.

- Ви народилися у Луцьку, але перебралися до Києва...

- У Луцьку минало моє дитинство і юність. До Києва я приїжджав на кастинги телевізійних проектів, хотів перевірити власні сили і можливості. Талант-шоу — це як трамплін, після якого треба працювати вп’ятеро більше, ніж раніше. Побачив сцену, прямі ефіри, з’явилися перші шанувальники... Одних людей це стимулює, інших, навпаки, розслабляє. Наприклад, “Фабрика-зірок-2” стала для мене доленосною. Після участі у ній мене запросила Наталія Могилевська попрацювати з нею. Я спакував речі і вже наступного дня був у Києві.

- Як приїхали до Києва, влаштувалися на роботу, чи батьки давали гроші на проживання?

- О... ким я тільки не працював. Адміністратором у школі танців. Мені просто пощастило, бо там репетирувалиу популярні “фабриканти”. А ще роздавав на вулиці листівки...

- Ваші дуетні композиції з різними артистами міцно закріпилися на перших місцях хіт-парадів. Підтримуєте стосунки з Анною Сєдоковою і хлопцями з групи Quest Pistols?

- Ці речі, які ми створили і з Анною, і з хлопцями, - кардинально різні. Внаслідок нашого співробітництва вийшли гарні пісні, ми їм дали путівку в життя. Щодо стосунків з колегами, у мене на першому місці завжди — дружба, порядність і взаєморозуміння.

- Маєте татуювання з цифрою “4” на безіменному пальці, яке ви привезли з Грузії недавно. Яке значення вкладене у цій четвірці?

- Окрім цього тату, у мене ще є інші. Кожне з них має певне, важливе для мене значення. Не люблю розповідати про особисті переживання і не розумію людей, які набивають собі на тілі щось беззмістовне і незрозуміле для них.

- Ви завжди такий у “тренді”. Це ваш власний стиль чи справа рук досвідченого стиліста?

- Зі стилістами не співпрацюємо досі. Ми знайшли таких людей, які не є ані стилістами, ані дизайнерами, але вони — надзвичайно талановиті. Це Mantis Religiosa. Ці молоді люди створюють гарний одяг. Вони нічого нікому не нав’язують, ми відчуваємо одне одного. Те, що ви бачите на мені на сцені, - їхня робота.

- Ви не лише чудово співаєте, а й самі пишете собі тексти. Як вони народжуються?

- З глибини душі. Коли почав писати, зрозумів, що це варте чиєїсь уваги. Писати я почав у 19 років. Це було викликано переїздом. Та й деякими іншими факторами. Захотілося, що відчував, перенести на папір. І... створити музику.

- Ваші пісні — реальні події чи вигадані історії?

- Для мене пісня — як застигла емоція, як картина художника. Виливаю свої почуття у текст, трохи фантазую, щось прикрашаю, щоб це було цікаво слухачеві. Коли пісня чесна, вона має успіх, бо, як правило, у більшості людей у житті відбувається те саме.

- Ви — успішний артист. Не плануєте стати продюсером молодих проектів?

- Це — моя мрія. Переконаний, що скоро зможу представити якийсь проект. Я вже й пісень своїх не продаю, оскільки для артиста важливим є репертуар, навколо якого працює все: знімаються кліпи, створюються нові образи, продумуються програми...

Довідка «ВЗ»

Дмитро Монатік народився 1 квітня 1986 року у Луцьку. Український співак, танцюрист, автор пісень, композитор, учасник шоу “Х-фактор”, “Танцюють всі” та  «Зірковий ринг». Випускник юридичного факультету Міжрегіональної академії управління персоналу.

З дитинства обожнював музику і мріяв стати артистом. У 2010 році став учасником шоу “Танцюють всі” і потрапив до тридцятки найкращих з усієї України.

Виступає під сценічним ім’ям MONATIK. Дав старт сольній кар’єрі Єви Бушміної, написавши для неї пісню “Собой”.