Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Олег Скрипка: «Новітня Європа буде побудована довкола України»

Лідер гурту «Воплі Відоплясова» завершив всеукраїнський тур на підтримку сольної програми «Джаз-кабаре»

Готуючись до закордонних гастролей із «ВВ», музикант встиг дати концерти на сході країни та взяти участь у благодійному проекті «Народжені в сорочці» — для забезпечення потреб 9-го полку оперативного призначення Національної гвардії України. Із цією ж метою минулого тижня Олег Скрипка запустив новий концептуальний благодійний проект Сelebrity-driven crowdfunding (спільне фінансування, реалізоване за участі відомих людей).

Кампанія зі збору коштів стартувала на українському ресурсі Priceless.ly. Ті, хто підтримає цю кампанію, отримають раритетні речі з кліпів «ВВ», диск або квиток на концерт та можливість потрапити на бекстейдж і побачити на власні очі, як команда готується до виступу. Кореспондентові «ВЗ» Олег Скрипка розповів про свою сольну програму, про те, як концерти допомагають бійцям на сході і чому Європа нам... заздрить.

— Олеже, як ви від року прийшли до джазу?

— Зі мною сталася цікава історія. У Львові відкрив для себе український джаз. Львівський художник запропонував послухати диск із нарізкою з пісень. Це була розкішна джазова лірика й вокал. Після цього ми випустили альбом «Жоржина». Я зібрав джаз-бенд «Забава», разом їздили на гастролі за кордон, в тому числі у Росію. Вперше з цією програмою приїхали до Львова, повернувши йому галицьку джазову довоєнну музику. Хочу відроджувати цей рух — українське кабаре, що існувало у Львові до війни, шансон, що грав у купі кафешок із батярами. Для сходу країни це нова музика. Дивна, але цікава. Значна частина нашої програми складається із пісень відомого львів’янина Богдана Весоловського. Це джазові композиції 30-40-х років минулого століття, які колись гриміли на всю Європу.

— Український джаз може бути цікавим світові?

— Колись давно я захопився роботою в етнічному напрямі. Це перетворилось на громадську діяльність. Зараз спостерігаємо феномен — моду на етнічний рух: вишиванки, зацікавлення фольклором… У Радянському Союзі ми одні з перших починали український рок. Минуло кількадесят років — і маємо потужну плеяду рок-музикантів.

У плані джазової музики українці багато дали світові. Коли я жив у Франції, дізнався, що французи вважають батьком кабаре Олександра Вертинського, який родом з Києва. Він став популярним у всьому світі, створивши стиль шансону і кабаре. Ще одна визначна людина — одесит Петро Лещенко. Спершу він переїхав до Києва, потім у Москву, звідти — в Париж. У Бухаресті він створив кабаре, де дівчата танцювали канкан в українських строях. За його словами, Джордж Гершвін написав Summertime саме під впливом українських пісень. Дідусь легендарного Джо Дассена родом із Одеси, батько Сержа Гінзбурга — з Харкова. Коли джаз звучить українською мовою — це органічно.

— Наскільки для вас відчутна різниця у роботі з гуртом і з сольною програмою? Чи є час на «ВВ»? Колеги не ображаються?

— Група «ВВ» — це командна творчість, де за те чи інше рішення відповідають усі. У своїй джазовій програмі я сам вирішую, яких музикантів запрошувати, що грати. Будь-який артист рано чи пізно починає реалізовувати свої сольні проекти.

— Ви говорили про те, що джаз може усіх нас вилікувати...

— Історія пам’ятає, як джаз вилікував Америку від Великої депресії на початку ХХ століття. Були створені кабаре, які теж вивели Європу з руїн після Першої світової війни. Ліричні пісні, пісні про кохання необхідні зараз на фронтах. Я давав на сході концерти і запитував бійців, які пісні вони б хотіли чути. Більшість відповідей — оптимістичні, про кохання... Багато людей вважають, мовляв, у час війни робити концерти недоречно. Але я з цим не згоден. Колись німці бомбардували Лондон. У той час Черчіллю запропонували зупинити роботу лондонських театрів на час війни. Він сказав: «Якщо зупинимо лондонські театри — нам не буде кого захищати. Це вже буде не той Лондон». Вважаю, саму Україну ми сприймаємо через пісню, через романтику, через вишиванку, через мистецтво. Забрати це — означає забрати Батьківщину. Тож треба зберегти наше мистецтво, зробити так, аби пісня жила, аби бійці знали, що їм є куди повертатися.

— Ви джазуєте уже майже сім років. Чому ваша програма так довго йшла до масового слухача?

— У мене були проблеми із головною залою України — палацом «Україна». За майже тридцять років своєї діяльності я не міг там виступити з сольним концертом. Зараз наш культурний простір зайнятий іноземною музикою. А для того, щоб інтегруватися в Європу, нам потрібно спочатку стати Україною. Щоб стати Україною, нам треба захищати свою культуру, плекати свою пісню. Не просто на словах чи гаслами. Українські пісні мають бути в ефірах не лише на львівських радіостанціях, а й на київських. Нам необхідна програма підтримки вітчизняної пісні. Досі існувало негласне правило: не пускати вітчизняного виконавця на сцени, на радіо.

— Ваші французькі колеги висловлюють вам, як українцеві, підтримку?

— Дивлячись на Майдан, французи нам заздрять. Коли бачать наші барикади — відчувають з нами єдність. Адже це народ, народжений на барикадах. Крім того, французи переконані, що Європа перейшла у стан стагнації і їй потрібні зміни. А українці можуть надати їй динаміки, своєю жертовністю дати поштовх. Хтозна, можливо, новітня Європа і буде побудована довкола України.

— Чи багато потрібно, щоб стати європейцем?

— Я давно живу по-європейськи. Сміття сортую по контейнерах, прибираю біля свого дому. Мої діти володіють кількома іноземними мовами.

— Ви брали участь у проекті «Народжені в сорочці», де відомі українські артисти, спортсмени і громадські діячі віддавали для благодійного аукціону свої вишиванки...

— Віддав на аукціон вишиванку, яку мені подарувала майстриня зі Львова (сорочку придбала львів’янка за 4600 грн. — Ю. Т.-Ч.). Це полтавський «стиль», вишита білим по білому. Вона була у мене років з десять, я у ній виступав. Для мене важливо було дати саме свою сорочку, а не зумисне придбану. Загалом у мене небагато — п’ять вишиванок. Для виступів у різних стилях — рок, джаз, кабаре.

Довідка «ВЗ» Олег Скрипка народився 24 трав­ня 1964 року в Таджикистані в сім’ї переселенців з України. Виріс у Мурманській області Росії. У 1987 році закінчив Київ­ський політехнічний інститут. Створив групу «Воп­лі Відоплясова» та отримав першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад».

У 1991-1996 роках жив у Франції. 1996 року повертається до Києва. З 2000-го по 2002 рік «ВВ» гастролювали у Ризі, Лондоні, Ізраїлі, Португалії, Нью-Йорку, Торонто, Москві, по містах Сибіру. У 2005 році Скрипка відмовився від звання народного артиста України. Був тренером вокального конкурсу «Голос країни» на телеканалі «1+1». Живе у Києві з дружиною Наталією Сидь. Подружжя виховує чотирьох дітей.

Схожі новини