Сергій ЖАДАН: «Завдання тих, хто «в тилу», – зберегти обличчя країни, не втратити людяності»

Отримав престижні німецьку та польську премії, відсвяткував 40-ийдень народження, з групою “Собаки у космосі” записав войовничий альбом “Бийся за неї”, створив однойменну книгу патріотичної лірики. З першими осінніми днями Сергій вирушив у концертний тур Україною, Польщею, Австрією та Німеччиною. Грошей за концерти у Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську та Львові письменник не збирав, зате організував благодійні пожертви для поранених в зоні АТО. Під час виступу “Собак...” у Львові розмовляли з письменником про музи та гармати, ситуацію на сході й ціну людяності в умовах війни.

— Сергію, 23 серпня ви відсвяткували 40-річчя. Що вам подарували на День прапора?

— З Днем прапора мене не вітали, але зустрівся з друзями, відсвяткував день народ-

ження. Що подарували, не пам’ятаю, для мене набагато важливіше спілкування.

— Нещодавно ви отримали нагороду з рук Леха Валенси. Які враження?

— Цікаво було побути з ним поруч. Це непересічна людина. Щоправда, нагороду вручали не мені, а всьому народу Украї­ни. Тепер думаю, як її народу передати.

— Але при цьому отримали звання “Нова культура нової Європи”. Не надто пафосно для вас?

— Для мене ця нагорода є можливістю опинитися в хорошій компанії: Анджей Стасюк, Мартін Поллак, Томас Венцлова... Це письменники, яких читаю і які авторитетні для мене.

— Про ваш із “Собаками в космосі” новий альбом говорили вже давно. Не наважувалися на концертний тур?

— Тексти пісень писались ще минулого року і взимку. Зробили альбом ще в березні цього року, але тоді було не до презентацій. Стосовно туру ми з хлопцями теж вагалися, обговорювали, чи доречно зараз організовувати презентацію альбому-книги, чи краще відкласти концерти до мирних часів. Врешті-решт вирішили: якщо поети-музиканти-художники зараз замовкнуть, то це буде свідченням поразки. Поки у нас є можливість говорити — будемо це робити. Максимально долучаємося до тих подій, що відбуваються на сході: на українських концертах збираємо кошти для поранених бійців АТО, на жовтень плануємо виступи перед солдатами.

— У піснях робиться великий акцент на зміст. Чи зрозуміють в Німеччині чи Австрії, де гастролюватимете, суть того, про що співаєте?

— По-різному буває: хтось сприймає нас як музичне тло, але є люди які цікавляться, шукають тексти в Інтернеті, перекладають їх.

— Не страшно співати зі сцени “Бийся за неї, вмирай за неї...”?

— Нам зі “Собаками...” нема чого боятися. Якщо прийде повістка — ніхто ховатися не буде.

— Під час Євромайдану ви не засуджували “глибокої стурбованості” Європи, бо вважали, що Захід не повинен втручатись у справи України. Чому цього місяця, на Економічному форумі у Кракові, ви закликали Європу не спостерігати байдуже за війною?

— Тому що взимку на території України не було російських танків. Зараз вони є, і цю ситуацію Україна вже не здатна змінити самостійно.

— Якщо вирішиться проблема з танками, як складатимуться надалі взаємини сходу і заходу України?

— У сходу і заходу немає вибору, окрім як жити разом. Це не та ситуація, коли моделюємо: захочемо, залишимо Донбас, не захочемо — віддамо. Інше питання як нам далі перебувати разом? Це величезна проблема. Можна побачити, наскільки змінилось ставлення східняків до заходу і західняків до сходу. Взаємини й раніше не були сонячними, а після того, що сталося (і ще певний час відбуватиметься), важко змоделювати ці стосунки. Але якраз оце все ще залежить від нас. Бо рівень людяності закладаємо в собі самі, і втрата цієї людяності — річ персональна. Тому взаємини між сходом і заходом можна зберігати на особистому рівні. У мене, скажімо, є друзі, що залишаються по той бік кордону, — в Луганській, Донецькій областях — і я до останнього намагаюся тримати з ними зв’язок. На багато речей у нас не збігаються погляди, але доки вони не взяли до рук зброї — з ними потрібно говорити. Зрозумійте, війна закінчиться, а нам потрібно буде жити далі і дивитися одне одному у вічі. Сьогодні є багато спокус зробити так, що завтра нам буде соромно одне перед одним.

— Війнам часто вигадують “імена-характеристики”. Як би ви охарактеризували те, що відбувається зараз в Україні?

— Це цинічна війна, бо вона неоголошена. Є влучне визначення — гібридна війна. Це справді гібрид, покруч, який витягує найгірші наші риси. Я бачу безліч моментів, націлених на нацьковування, розпалювання ворожнечі між сходом і заходом. Розумію, що важко контролювати емоції, коли поруч тіла померлих, кров, цинізм, брехня. Але це є нашим випробуванням зараз, маю на увазі тих людей, які зараз не на фронті, — зберегти обличчя країни, не втратити людяності.

— Мистецтво може впливати на людей в такій ситуа­ції?

— В умовах війни?! Це лише штамп, який використовують митці для самозаспокоєння. Неможливо за допомогою “Вінка сонетів” зупинити танкову колону. Мені не імпонує, коли письменники займають позу месій, здатних впливати і вирішувати. Бо в спокусі вершити долю суспільства є великий ризик втратити межу адекватності і забути про відповідальність за свої слова. Тому я завжди скептично ставився до можливостей впливу мистецтва у цьому світі. Війни починають політики, і вони ж їх завершують.

Але тут річ в іншому: мистецтво повинно існувати, бо, зникаючи, воно породжує порожнечу. І, як доводить історія, буває, що таку порожнечу заповнюють дуже нехорошими речами. Тож краще нехай під час війни звучить поезія, аніж ксенофобські скандування.

— Говорячи про ситуацію в Донбасі, ви дотримуєтесь позиції, що люди не винні?

— Як це невинні? А хто ж тоді винен, Путін? Просто не варто звинувачувати усіх, цілий регіон. Ви ж бачите, що деякі ЗМІ розпалюють хвилю істерії навколо Донбасу. Так, є жителі Донецька, Луганська, які зупиняли наші танки, зривали українські прапори, здавали позиції наших військових. Але на Донбасі живе кілька мільйонів людей, і далеко не всі зривали прапори... Сьогодні ніхто не згадує про те, що на початку травня в Донецьку збирались кількатисячні мітинги під українськими прапорами. Не згадують і про те, що на Донбасі цілу зиму відбувалися Євромайдани: у Донецьку, Луганську, Краматорську чи в моєму Старобільську.

Я далекий від того, щоб виправдовувати людину, котра перейшла межу закону і моралі. Просто не треба робити узагальнень “в кілька мільйонів” і не треба підживлювати ненависть.

— А які настрої зараз у Харкові, особливо після чудесного зцілення Геннадія Кернеса?

— Настрої прифронтові. Усі добре розуміють, що наступним об’єктом нападу може стати Харків. Частина людей готується, хтось записується в добровольчі батальйони, хтось — у нові загони реа­гування, люди почали копати укріплення... Але більшість спостерігає за цим “збоку”. Зрештою, так було й взимку, коли частина людей підтримала революцію, а більшість пасивно дивилася, чим все закінчиться.

— Куди подівся “Оплот”?

— Частина його, мабуть, ще навесні поїхала на Донбас і стріляє зараз у наших солдатів. “Оплотівець” Захарченко, наприклад, тепер голова так званої ДНР. У Харкові “Оплоту” офіційно немає. Але з власних висновків можу сказати, що існує сепаратистське підпілля, яке час від часу здійснює диверсії.

— З якими ще труднощами в майбутньому нам доведеться зіткнутись?

— Попереду нелегкі часи. Не варто боятися, не слід панікувати. Треба пам’ятати, що є правда, є справедливість, і їх варто обстоювати.

Довідка «ВЗ»

Сергій Жадан народився

23 серпня 1974 року у місті Старобільську Луганської області. Живе і працює у Харкові. 1991 року був одним з організаторів харківського неофутуристського літературного угруповання «Червона Фіра». У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. З 2000-го по 2004 р. — викладач кафедри української та світової літератури університету, віце-президент Асоціації українських письменників. На рахунку письменника — десять поетичних збірок, зокрема “Цитатник”, “Пепсі”, “Історія культури початку століття”, “Марадона”, “Ефіопія”, “Бийся за неї”. А також проза — “Біґ Мак”, “Депеш Мод”, “Anarchy in the UKR”, “Гімн демократичної молоді”, “Месопотамія”. Сергій Жадан також відомий своїми гостросоціальними висловлюваннями і публікаціями, зокрема проти цензури.