«Кіндер-сюрприз» із Городка

Одним із найбільш резонансних кадрових рішень на Львівщині стало призначення головою Городоцької райдержадміністрації 23-річного (тепер йому вже 24) шкільного вчителя хімії Андрія Хамика. Чиновник — наймолодший голова РДА в Україні. Зрозуміло, таке призначення викликало шквал критики. Мовляв, новоспечений керівник району — занадто молодий, не має відповідної спеціальності, без досвіду управлінської роботи. Місцева преса Городоччини рясніє публікаціями про те, як “свободівці” просували на Городоцькому вічі кандидатуру Хамика, як не пускали опонентів. Журналіст “ВЗ” зустрілася з Андрієм Хамиком, аби почути з перших уст обставини його призначення і розпитати, як працюється на найвищій у районі посаді.

...На рінгтоні мобільного у нього — гімн України, у робочому кабінеті — портрети Небесної сотні, Бандери і Шухевича. Андрій Іванович, якого язик не повертається називати по батькові, справляє враження сумлінної людини. Любить цитувати афоризми класиків на тему політики, державності. Не цурається пафосних фраз. Його кредо: “Коли до влади приходить політик, він думає про майбутні вибори, а коли до влади приходить державник, він думає про майбутні покоління”. “Степан Бандера у 24 роки став провідником ОУН і, як бачимо з історії, зі своєю роботою справився прекрасно. Це — приклад для наслідування”, — каже Андрій Хамик. Що ж, молодість — недолік, який швидко минає...

— Пане Андрію, вам, мабуть, казали в очі, що, мовляв, дуже молодий, що вам не по зубах ця посада?

— Казали. А я відповідаю — дайте мені час попрацювати, а тоді будемо бачити результат. Безглуздо звинувачувати за молодий вік. Можна бути досвідченим, але нічого не робити і думати, де б схалявити. А можна бути молодим, без досвіду, але хотіти щось зробити і вчитися.

— Чому призначили саме вас, чим ви це заслужили?

— Я єдиний, хто не побоявся підтримати Революцію гідності, працюючи у структурі райадміністрації. Пішов проти свого керівництва. Мене могли звільнити в будь-який час. Але я не побоявся. Віче мене рекомендувало.

— Один із закидів — на вічі обрали вас недемократично, віче провели у будень, вас просували представники “Свободи”, нікому більше не давали слова...

— Це не так. Мене обрали люди, бо знали мене як активіста Майдану, ще з кінця листопада 2013 року. Мене тоді обрали головою Штабу спротиву. Все кинули на молодого хлопця, гарячого серцем, але без досвіду. Я це сприйняв відповідно. Відстояв усю революцію на Майдані в Городку, був ведучим віча, їздив у Київ на Майдан... Тому, коли зайшлося про призначення голови району, у громадськості виникла думка запропонувати мені цю посаду. Я вагався. Мене громадськість просила двічі. Нарешті погодився. Не подумайте, що я кар’єрист. Я дуже переживав, чи впораюся, досі переживаю. Бо люблю, щоб все було добре, правильно. Боявся цієї посади, але врешті-решт сприйняв її як громадянський обов’язок. Дав згоду — якщо віче обере мене, тоді починаю збирати документи. Якщо не обере — нічого не втрачаю. Я мав чудову роботу — вчителем у школі... На той час мої опоненти вже давно свої резюме повідправляли до Львова і Києва.

Віче провели в середу, бо завжди його проводили в середу або в неділю. У середу — базарний день, дуже багато людей із сіл приїжджає. А в неділю робили віче для тих, хто в середу не міг прийти. На тому вічі, де мене висували, людей було навіть більше, ніж завжди. Було 100-150 людей — можна подивитися відео в «Ютубі».

— Кажуть, ваше призначення — квотне, що “Свобода” вас пролобіювала...

— Ні, це не квота. У партійних колах всі квоти були розподілені, і на Городоччині мала бути зовсім інша квота. Просто люди почали збурюватися: чому ми не можемо обрати свого кандидата, на противагу квотам? Тому й було віче. Я ніколи не зациклювався на жодній політичній партії. Хоча прихильник ідей партії “Свобода”. Вважаю, тут нічого поганого нема. Ідеї хороші. Але я не є членом жодної партії. Був керівником громадської організації “Сокіл” (патріотичного спрямування. — Авт.). Мої два опоненти — Лупій і Лебединський. Перший колись був у “Свободі”, а другий — від “Батьківщини” (колишній член “Фронту Змін”).

— Кажуть, вас просунули олігархи районного масштабу, щоб ви прикривали їхні оборудки з землею...

— Мене дивують такі твердження. Переказували, ніби в одній телепередачі стверджували, що я пішов від олігархів і маю дати 16 гектарів якійсь людині. Я ту людину в житті не бачив. Мене це ображає. Ні з ким із підприємців я незнайомий. Навіть коли був у громадській організації, не ходив до них і не просив допомоги. Не хочу, щоб мене з ними асоціювали. На мене ніхто не тисне, нічого у мене не просить. Якщо б вони справді хотіли мені чимось допомогти, то хай роблять щось добре для Городка, а мені нічого не треба. Головне, щоб район почав розвиватися.

— А якщо вони скажуть — ми зробимо для Городка, а ви для нас щось зробіть? Наприклад, дайте землю…

— А то не в моїй компетенції. Адміністрація земельних питань не вирішує, не виділяє землю. Для цього є Держкомзем або органи місцевого самоврядування. Ми — виконавча влада, ми тільки погоджуємо документи, дивимося, чи є надходження у бюджет, чи гроші були вчасно сплачені. Ми землею не торгуємо. Тому до нас не ходять...

— Як іде співпраця з головою ЛОДА Іриною Сех?

— Доповідав їй про проблеми району. У нас найбільших проблем дві — добудова неврологічної лікарні і реконструкція моста. Я просив включити неврологію в програму регіонального розвитку. Щоб хоча б залити фундамент і вибудувати стіни. Є ще проблеми і з кримськими татарами, які живуть у санаторії “Великий Любінь”. Там великий борг за воду. Просив, щоб виділили на це кошти. Ніби виділили, але їх не пропускає казначейство...

— Як виглядає ваш робочий день? Яка зарплата?

— На 8-му ранку я вже на роботі, о 9-10-й, як правило, якийсь виїзд. Офіційно робота до 18.00, але закінчую її іноді о 20.00. До 21-ї спокою не маю. Так виходить, що на вихідні маю найбільше роботи. Я сам за кермом службового «Деу-Ланос» (вакантну посаду водія ми скоротили, щоб зберегти роботу “живій” людині). Машину заправляю за свій рахунок, ремонтувати також буду за свій. Трохи невигідно. Уже на місяць наперед витратив стільки, скільки б заробив на цій посаді. Зарплати ще не отримував, але, згідно з посадовим окладом, на руки матиму не більш як 2800 грн. Для голови адміністрації це маленька зарплата. На попередній роботі, у відділі освіти, плюс ще уроки у школі, зарплата приблизно така ж, що й зараз матиму. Але не в грошах щастя. Я не йшов працювати тільки за гроші. Просто трохи забагато йде моїх власних фінансів. Треба і то, і то. Наприклад, 24 травня провели в районі Свято героїв, закуповуємо за свій кошт книжки про Майдан — треба для конкурсів, фестивалів.

— Ну ви й альтруїст...

— (Сміється). На попередній посаді також часто витрачав власні гроші на громадські потреби. Я заснував громадську організацію “Сокіл” в районі, тож був її єдиним фінансистом. Ніколи ні в кого не просив грошей...

— Як відсвяткували 24-річчя на новій посаді?

— Був на роботі від 9.00 до 18.00, а потім у сімейному колі ввечері посиділи. Підлеглі в обідній час прийшли до мене в кабінет, привітали квітами, я їм щиро подякував. Усі привітання мають бути або в обідню перерву, або в позаробочий час. Я не п’ю і не палю, у приміщенні адміністрації забороняю вживати алкоголь і курити.

— Ваші друзі, мабуть, вже просяться до вас у команду?

— Родичів і друзів ніколи на роботу не візьму! Принциповий в цих питаннях. Хочеш зіпсувати роботу — візьми родичів і друзів. Мій брат без роботи, і я йому кажу: “Я тобі шукати роботу не буду”. У нас люди хочуть, щоб все було за правилами. Але щоб ці правила були для всіх, але не для них. Якщо ці правила загальні — то вони мають бути і для мене. Я в кабінеті повісив портрети Степана Бандери, Романа Шухевича і наших трьох загиблих Героїв Небесної сотні. Якщо до мене хтось приходить просити щось не дуже законне, я кажу — ви спершу подивіться туди, а потім будемо з вами говорити. Після цього у мене вже ніхто нічого не просить. Якщо ти, наприклад, вчасно дитину в садочок не записав — то це твоя проблема або ти час десь прогаяв.

— “Зіркової хвороби” ще не маєте?

— Не маю. До речі, про “зіркову хворобу” мене також питали. Просто тепер мало вільного часу, тож менше спілкуюся зі знайомими, друзями, не так часто ходжу пішки по місту. Але ввечері люблю прогулятися з друзями. Люди іноді до мене на вулиці підходять, щось пропонують. Вислухаю, потім намагаюся проаналізувати і, якщо слушне зауваження, впроваджую в життя. У нас проста багатодітна сім’я. Мати Оксана Іванівна — помічник експерта у Львівському бюро експертів-оцінювачів. Батько Іван Іванович — інженер на приватному підприємстві, яке займається сільськогосподарською технікою. Сестра вчиться в 7-му класі, брат якраз закінчив університет ветеринарної медицини. У нас будинок на 90 “квадратів”, це з кухнею, верандою, коридором і чотирма кімнатами. Живемо всі разом: баба-дідо, мама-тато і нас троє дітей. Автомобіля не маємо. Я до всього дороблявся сам. “Плечей” ніяких не маю. Ми колись бідніше жили, тяжкі часи були, мали субсидію. Жили бідно, але порядність була перш за все. Не до кінця вірю, що я на такій високій посаді. Був на виїзді в районі, де була акція з прибирання. То взяв гумовці з дому, рукавиці і допомагав прибирати. Мені кажуть: “Андрію Івановичу, та ви того не робіть, ви маєте керувати!”. Кажу, я керую, але при тому і допомагаю.

Коментарі для «ВЗ»

Ірина СЕХ, голова Львівської ОДА

Дуже вагалася щодо цього призначення, але було одностайне звернення Майдану Городоччини, дуже багатьох міських організацій, багатьох представників громади. Усі казали, що будуть допомагати. Як казав Вацлав Гавел, краще п’ять років помилок, ніж п’ятдесят саботажу. Це буде певний експеримент. Якщо не буде вдаватися, будемо звільняти. Але в Андрія Хамика є бажання працювати, він не вміє красти, не вміє казати неправду. У нього заступники будуть з досвідом. Може, їхній досвід та його ентузіазм — то щось буде добре...

Уляна ТЕРЛЕЦЬКА, психолог, керівник тренінгового департаменту Центру підтримки бізнесу NewBiznet

Призначувана на посаду людина має відповідати чітким критеріям. Наскільки я розумію, обласна адміністрація критеріїв ніколи не мала і не має. Молодий вік керівника для мене особисто, як для людини, яка працює в бізнесі, де є кадрові агенції, не має ні плюсів, ні мінусів. Головне, які особисті якості має ця людина. Бо і 20-річний, більш “потужний”, набагато більше може зробити, впровадити, організувати людей, ніж людина у 40-50 років. Успіх залежить від того, наскільки людина вміє переконувати опонентів, наскільки може повести за собою однодумців. Чи вона буде слухати, що каже “генеральна лінія партії”, чи буде працювати “по правді”. Мінусом Андрія Хамика є те, що він зовсім не має управлінського досвіду. Але якщо людина хоче, поставила собі це за мету, якщо розуміє, яка на ній лежить відповідальність, з неї може вийти хороший керівник. Плюс у тому, що він громадський активіст. Голова району мусить орієнтуватися в економіці. Тому йому потрібен сильний заступник з економічних питань. Добре, що пан Хамик почав вивчати економіку. Ще важливо, наскільки він знайде спільну мову з людьми, які там вже працювали. Чи зуміє їх повести за собою. Часто буває конфлікт поколінь, коли призначають молодого керівника, а в його підпорядкуванні — люди старші. Але це знову ж таки залежить від конкретної людини.

З досьє «ВЗ»

Андрій Іванович Хамик народився 15 травня 1990 р. у місті Городку Львівської області. Закінчив музичну школу і Дрогобицьке музичне училище за класом тромбона. У 2012 р. закінчив ЛНУ ім. І. Франка (хімія, магістр хімії. Викладач хімії). 09.2012 — 09.2013 р. — вчитель хімії Заверещицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів «Берегиня» (с. Заверещиця Городоцького району). Від 09.2013 р. і до 23 квітня 2014 р. — методист методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Городоцької РДА. Найближчим часом планує одружитися зі своєю дівчиною Юлею. Вона — студентка, живе в селі Заверещиці Городоцького району.