Богдан Бенюк: «На двох стільцях сидіти не можна. А на п’ятьох можна!»

Його потужна енергетика захоплює і дивує, а декого навіть обурює (нещодавно Бенюка закидали помідорами), але нікого не залишає байдужим. Успішно почавши свою акторську кар’єру у сімнадцятирічному віці невеличкою роллю у безсмертному фільмі геніального Леоніда Бикова «Ати-бати, йшли солдати», Богдан Бенюк і нині грає ролі на театральній сцені і в кіно. Проте якоїсь миті стало затісно в амплуа лише актора, і він подався у народні депутати.

Розмова наша точилася довкола скандалу з екс-керівником Першого національного телеканалу Олександром Пантелеймоновим, діяльності пана Богдана як народного депутата і ситуації в Україні у зв’язку з подіями Майдану та анексією Криму Росією.

— Сезон у Театрі ім. І. Франка розпочався з резонансної постановки Станіслава Мойсеєва «Квітка Будяк», де ви виконуєте одну з головних ролей. Вистава нетипова для театру Франка: сцена зґвалтування, суржик, насиченість гостросоціальними проблемами. Ви відмовились від суржику на сцені. Чи означає це, що не підтримуєте експериментів пана Мойсеєва?

— Суржику у мене в ролі немає. А те, що вистава незвична, — то правда, вона зроблена в іншій естетиці, але ця естетика досить цікава. Бо одні люди, які приходять на виставу, кажуть, що не хочуть дивитися про сьогодення, воно і так непросте, навіщо про це ще й розказувати? А інших глядачів це потрясає, їм подобається… Тобто деякі речі повинні пройти певний період адаптації, тоді тільки можна зрозуміти, чи ми стоїмо на порозі нових відкриттів у Театрі ім. І. Франка, чи це просто експеримент.

— Ви зіграли багато ролей у російському кіно. Це поширена практика і добрий підзаробіток для українських акторів. Як, на вашу думку, виглядатиме тепер мистецька співпраця з РФ?

— Ця співпраця ніколи не складалась. З розкритими обіймами нас не чекали. Російський кінематограф, якщо й брав українських акторів у фільми, то лише певних акторів на певні ролі і в певних дозах — «дозиметр» у них працює дуже добре. Якщо хтось думає, що на кіно можна заробити гроші, то він глибоко помиляється, так само як не можна зробити існування театру бізнесом. Заробляють лише актори, які грають головні ролі, причому із фільму у фільм, тоді можна говорити про те, що вони мають змогу себе прогодувати. А той, хто потрапляє на невеликі ролі, заробітку великого не має. Є лише можливість підтримувати свої професійні навички, які пов’язані з кіно.

Думаю, після усіх конфліктів, які сталися, ми тепер розуміємо, хто насправді нам друг, а хто ворог. Прийшло усвідомлення того, що лад треба наводити у своїх власних головах, у своїй родині, в своїй країні, і займатися роботою з налагодження ситуації у своєму ремеслі. По-перше, це дасть роботу усім, хто пов’язаний з мистецтвом, а по-друге, і це найважливіше, дасть нам можливість працювати на ідеологію, бо кожна країна сповідує певну ідеологію. Відбувалася вакханалія в нашій державі, з огляду на те, чим був заповнений наш ефір, хто складав «сітку» телепередач і хто наглядав за «годуванням» тим «меню», яке нам готували. Бачимо це на прикладі багатьох телеканалів та радіостудій — що вони показували і як трактували події під час нашої тримісячної революції. На жаль, спостерігаємо таке до сьогодні...

— Вибиваючи заяву про звільнення з Пантелеймонова, ви розуміли, що ситуація може обернутися проти вас?

— Перший національний канал — це єдиний канал, що існує за наші з вами податки. А “прихватизація” його командою Януковича привела до подання викривленої ідеології. Рештою наших каналів керують інші «дядьки», що мають гроші. І ці «дядьки» купують право показу новин на власне уподобання. Українці ніколи не мали правдивої інформації, бо тим, хто працює на цих каналах, доводиться торгувати новинами — треба ж заробляти гроші.

Більшість каналів були абсолютно не налаштовані на українське. Навіть «дядько» Пантелеймонов, що залишився на Першому каналі «в.о.», входив у неймовірно «гарну» команду, яка щотижня приходила у президентський палац до Януковича і займалася так званими «темниками», складаючи спосіб подачі інформації. А Перший канал, який належить українцям і існує на їхні податки, виявився вороже настроєним проти власного народу. В цьому ми ще раз переконалися 18 березня, коли цей канал фактично вчинив зраду Батьківщини. У той день сталася «радісна» подія — було приєднано частину української землі до «братньої» Росії, був проведений великий концерт на Красній площі...

Його бачили глядачі всієї України, бо Перший національний транслював це у прямому ефірі. Для мене, як для громадянина, це був факт зради Батьківщини. Такі люди, які це роблять, повинні відповідати перед зовсім іншими органами. Тому я з’явився в тому кабінеті, я був серед тих людей, які вимагали, аби Пантелеймонов написав заяву, і ми теж будемо відповідати за те, що ми зробили. У мирний час в такий спосіб усувати керівників не можна. Але де-факто почалась війна з РФ і білими рукавичками вона не робиться.

— Пантелеймонов після цієї історії постає у ролі жертви, чи не усі “гріхи” йому зійшли з рук...

— У нього стільки гріхів, що, коли їх апостол Петро перевірятиме, то отримає такий заряд «іміджу»! Повірте, це дуже добре, що його зняли через два дні після цього. Таких Пантелеймонових у нас зараз в керівництві різних рівнів сидить величезна кількість, і до них руки не доходять. Але повинні дійти. Закон про люстрацію дуже потрібний, але його не надто поспішають приймати. Знаходять різні способи, адже ніхто ще не виробив внутрішньої тактики, як саме ця люстрація має проходити. Знаходять багато критичних моментів, аби цей закон не набував чинності і не можна було б провести своєрідне очищення.

— Богдан Ступка казав, що грає роль міністра. А ви граєте роль народного депутата?

— Світлої пам’яті Богдан Ступка, коли був міністром культури, казав, що «хай ця посада буде моєю черговою роллю». Чи я граю роль депутата? Ні. Бо неймовірно цікава робота — навіть у тому комітеті, де я зараз є, з прав людини і співпраці з українцями за кордоном. А я зараз долучаюся до створення певних законів, які покращуватимуть ту чи іншу ситуацію, і мене ця робота дуже захоплює, я роблю це з великим задоволенням. Якщо тобі в «кайф» робота, ти почуваєшся як риба у воді. Кажуть, на двох стільцях сидіти не можна. А на п’ятьох можна! Тому займаюся законотворчою роботою, працюю в Театрі ім. І. Франка, граю у виставах театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», викладаю у Театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого — веду акторський курс, у Поплавського веду заочний режисерський курс, маю родину, і ще попутно роблю багато всіляких справ!

— То вам вдається не пропускати ні вистав, ні засідань у Верховній Раді? Яким чином поєднуєте?

— Все дуже просто можна організувати, якщо планувати роботу. Коли ти складаєш правильно план-графік на майбутнє, ніколи не вийде так, що засідання і вистава зійдуться в один день. Звісно, бувають форс-мажорні обставини, але здебільшого відомо наперед, коли і скільки ітиме сесія Верховної Ради. Репертуар театру складається так, щоб не було накладок.

— Стосовно випробувань. Як реагуєте на крики «Ганьба» на своїх виставах? Чи не виникає бажання скласти депутатський мандат?

— Не тим людям, які висловлюють свою позицію таким чином, і не мені вирішувати ці питання... Вирішує глядач, який є в залі в цей момент. Тому тривають творчі зустрічі, вистави, і театр перемагає, і мистецтво перемагає, а політичні перипетії відходять на задній план. Те, що ми переживаємо ці моменти, для мене це, звісно, стрес. Розумію тепер Олега Тягнибока, який у 2004 році пережив колосальний стрес, коли його усунули від команди «Наша Україна» за «Яворину». Тоді ЗМІ України і Росії таке йому витворяли! Пережив цей момент дуже просто: тижнів через три він поїхав на першу зустріч в Коломию, де його зустрічали з хлібом і сіллю... Виходиш з таких ситуацій більш зібраним і сильним, розумієш, що історія робить тебе іншою людиною — міцною, внутрішньо сильнішою.

— Існує думка, що український театр страждає від російських гастролерів, які «збивають касу». Хотіли написати закон, який би давав дозвіл нашим гастрольним підприємствам на знижки. Тепер необхідність такого закону зникла сама собою?

— Важко зараз сказати. На мою думку, все те, що було виготовлено поза межами держави, повинно обкладатися податками. А те, що у нас виробляється, — від вистав до випуску книжок — повинно мати пільги. Хай приїжджають на гастролі театри інших країн, і якщо на їхні вистави люди ідуть — нехай платять податки. Інша річ, якщо вони вестимуть якусь підривну діяльність проти України, тоді СБУ — Служба Божа України (сміється. — Авт.) — має вплинути на це.

Усе залежить від того, як у нас розвивається громадянська позиція людей. Її виробила наша революція, яка народила Небесну сотню, скинула цього каліку Януковича. Революція важко запускалася, але коли уже закрутилося, то зупинити її також уже було дуже складно... Зупинило вторгнення Росії, мобілізувало нас. Ми зрозуміли, що це тільки початок великих речей, навіть не середина. Все, що робиться, робиться під всевидячим оком і рукою Божою. Мені здається, що Господь Бог нам дає випробування, але водночас нас дуже оберігає. Що дав Майдан? Він дав політичну переоцінку подіям в Україні. Бо до того часу світове співтовариство говорило, що у нас існує демократично обраний президент з демократично обраним урядом, що у нас є дивна така опозиція, яка не може знайти шляхів співпраці з урядом... Майдан все перевернув. Тому весь світ почав ставитися до нашої опозиції як до легітимної демократичної маси України. Завдяки тому, що у нас відбулося, маємо віру в краще, а керівництво Росії показало своє справжнє обличчя…

Довідка «ВЗ»

Богдан Бенюк — народний артист України, народний депутат України VII скликання (ВО «Свобода»). Народився 26 травня 1957 року у с. Биткові Надвірнянського району Івано-Франківської області. У 1978 році закінчив Київський інститут театру та кіно ім. І. Карпенка-Карого. У 1999 році разом з Анатолієм Хостікоєвим створив театральну компанію «Бенюк і Хостікоєв». У творчому доробку актора понад сто ролей у театрі та кіно. Одружений, має трьох дітей і трьох онуків.