«Це призначення сприйняла як вирок»

Новий голова ЛОДА Ірина Сех хоче освятити кабінет після свого попередника Cала і повісити тут портрети героїв Небесної сотні

Головний ньюзмейкер тижня у Львові — Ірина Сех, новий голова Львівської ОДА. Це кадрове призначення мало ефект бомби, що вибухнула. Губернаторська посада далеко не кожному чоловікові по плечу. А тут — тендітна жінка... Як то вона впорається? Перше ексклюзивне інтерв’ю на новій посаді Ірина Сех дала “Високому Замку”. Ми зустрілися вже надвечір. Пані Ірина, здавалося, була змучена і дещо приголомшена...

— Пані Ірино, як вам “драйв” першого робочого дня?

— Люблю насичений ритм життя, але в таких обставинах, як зараз, це — щось надзвичайне. Алярм. Треба увагу приділити всім — і людям, які були на Майдані, і нашим львівським “беркутівцям”, які першими відмовилися їхати у Київ, зробити кадрові призначення. Треба все швидко поєднати і нікого не скривдити.

— Як ви погодилися на цю посаду, тим більше — з посади народного депутата? Робота ж невдячна — усі тебе критикують. Та й зарплата нижча, ніж у нардепа...

— Звичайно, мені було б легше залишатися депутатом Верховної Ради. Маю певні законодавчі ініціативи, є напрацювання і можливість реалізації. Але є нагальна ситуація — треба Львівщину, не скажу так голосно — “ставити на ноги”, але стабілізувати. Львівщина завжди була складним регіоном для голів адміністрацій. Я для себе це призначення сприйняла як випробування, вирок. Спочатку мені стало зле, хоч я жінка неслабка... Але розумію, що хтось мусить це робити.

— Якими будуть перші кроки на посаді?

— Адміністрація не працює вже довший час, заступників нема. Райдержадміністрацій нема. Правоохоронна система розбалансована. Міліціянти хочуть — ходять на роботу, хочуть — не ходять. На руках у населення — близько 500 одиниць зброї, з них — 50 автоматів. Немає прокурора. Служба безпеки нібито є, але що це за Служба безпеки, якщо вона допустила, що роззброїли правоохоронну систему? Це першочергово потрібно налагодити. Друге — негайно треба призначати усіх голів РДА. Міняти усіх заступників. Маємо сьогодні коаліційний уряд. Не скажу, що треба зважати на їхні інтереси. Але треба робити так, щоб ця кандидатура була прийнятною і для громади, і для Майдану, щоб вона об’єднувала. Боронь Боже роз’єднувати суспільство, це буде біда. Треба все робити негайно, оперативно ухвалювати кадрові рішення. Можливо, це будуть непопулярні рішення, але вони потребують невідкладного втілення.

— Прем’єр-міністр дав губернаторам два тижні на усі кадрові призначення...

— Я собі поставила вищу планку — за тиждень впораюся. Уже маю кандидатури. Конкретних прізвищ не можу назвати. Ці люди мають розуміти ситуацію, розуміти економіку і не зрадити.

— Усі мають бути зі “Свободи”?

— У нас коаліційний уряд. Представники різних, не тільки політичних сил, а й бізнесових кіл взяли відповідальність за те, щоб врятувати Україну. Так само і тут мають бути представлені усі політичні сили, які є в коаліційному уряді. Союзниками нашими сьогодні є “Батьківщина” і УДАР. Обговорювати кандидатури будемо саме з ними.

— Група народних депутатів від опозиції пропонувала на посаду губернатора Ярослава Рущишина. Ви готові призначити його своїм заступником?

— Якщо Ярослав Рущишин готовий іти на цю посаду і прийде з такою пропозицією, то будемо розглядати. Думаю, депутати підписали таку заяву, бо хотіли зробити мені краще.

— Коли сформуєте команду, призначать силовиків, що буде далі на порядку денному?

— Треба корегувати обласний бюджет. Львівщина має низку проблемних питань. У нас затверджено майже 99% місцевих бюджетів, але в області останні два місяці року не вистачатиме коштів на бюджетну сферу. На селекторній нараді з головою уряду я озвучила, що Львівщина додатково потребує 230 мільйонів гривень. У нас розпочалася посівна. Маємо проблеми з неоплаченими платежами казначейської служби — по незахищених видатках загального та місцевого спецфондів держбюджету 54 мільйони гривень, місцевого бюджету — 48 млн. грн. Це паливно-мастильні матеріали, карети швидкої допомоги, шкільні автобуси тощо. Маємо гідно прийняти наших гостей з Криму — біженців. Уже розмістили першу партію — 78 осіб. Має бути більше ста осіб. Маємо хворих, постраждалих на Майдані.

— Коли ви вперше зайшли у свій робочий кабінет, про що подумали?

— Подумала, що тут чисто, і мені цього достатньо.

— Після Олега Сала освячували кабінет?

— Освячувати не маю часу. Хоча розумію, що це потрібно, але ще не встигла. Маю багато друзів і знайомих серед священиків. Приїжджали до нас на Майдан, ночували і в мене вдома, і в депутатів наших... Отець Михайло Нискогуз мені книжку подарував. Коли його онука, 17-річного Михайла, відпустили під домашній арешт, це була наша перша реальна перемога. До того усіх затриманих “за масові заворушення” утримували під вартою у СІЗО або у лікарні під арештом. Ми навіть не сподівалися тоді, що його випустять. Але Бог високо, він все бачить. Я плакала усе судове засідання. Мабуть, це вплинуло на суддю, і він його відпустив. Я того суддю запам’ятала, треба буде йому подякувати.

— Чий портрет повісите над своїм робочим столом — Тягнибока, Турчинова?

— Тут мають бути портрети хлопців, які загинули на Майдані. Не знаю, чи над столом, чи будуть стояти у рамці на столі. Але коли я щодня у Києві йшла з готелю “Україна” по вулиці колишній Інститутській, нині — Небесної сотні, то розуміла, що маю бути безкомпромісною. Тому, що була на Майдані з першої секунди. Ніколи не думала, що буду витирати поранених, накривати трупи застрелених, витягати у мертвих паспорти і мобільні телефони, дзвонити до родичів. Я раніше навіть на похорон боялася ходити. Але тоді, коли 20 лютого під стінами “України” почалася та бійня, наших хлопців почали просто розстрілювати, я не боялася. (20 лютого в готелі «Україна» медики надали допомогу 35-40 особам, пораненим на вул. Інститутській. У медпункті готелю не змогли врятувати тих, у кого були проникаючі вогнепальні поранення в серце, голову, черевну порожнину. Зафіксовано 12 смертей. — Авт.). Тоді у мене звідкись взялася сила. Мабуть, від Бога. Зараз іду по вулиці Небесної сотні і розумію: хто згрішить, його діти і онуки будуть до сьомого коліна покутувати. Такі смерті — жертовні. Хлопці йшли з дерев’яними щитами на автомати. Я просила їх — відступайте, ідіть до готелю. Навіть почала ними керувати. Хотіла зберегти їхні життя. А вони не слухали...

— Олег Тягнибок у 2015 році, очевидно, буде балотуватися на президента. Чи не буде у вас спокуси застосувати адмінресурс, аби допомогти лідеру партії?

— Про адмінресурс можна було говорити декілька років тому. Зараз про це смішно говорити. Якщо вірять політикові, то голосують і підтримують його. Якщо не вірять — жодні обіцянки, жодне фінансування не допоможуть. Усе має бути, як серце скаже.

— Як сприйняв чоловік ваше нове призначення?

— Я йому не розповідала до останнього. Поки сам у пресі не прочитав... Думала, він мене з хати вижене (сміється. — Авт.) А що зробить? Нема ради...

— У вас в сім’ї ви головна, командир?

— Ні, ми всі головні. Я вже давно присвятила себе громадській, партійній роботі. Він вже звик, вони мусять підлаштовуватися під мій розпорядок. І батьки мусять підлаштовуватися. У мами вчора руки трусилися, коли вона відчиняє двері, а перед нею — телеоператор з камерою...

— Ваша донька також хоче бути політиком?

— Дарині 17 років, вона навчається у Бродівській гімназії імені Івана Труша. Захоплюється фотографією. У політиці все розуміє. Коли їй було три рочки, вона сказала: “Мамо, Вітренчиха не пройшла” (у президенти. — Авт.). Ким вона хоче бути? Сама мусить вибрати собі дорогу.

— Де ви купуєте свої знамениті вишиванки?

— Не в Австрії, як дехто пише (сміється. — Авт.). Вишиванки — у львівському магазині “Скиба”, що на вулиці Богдана Хмельницького. А ось цю сукню, що зараз на мені, купила у магазині в Бродах. Писали про мою “норкову” шубу, але вона зі штучного хутра. Я колись мушу принести і показати її журналістам, хай самі перевірять (сміється. — Авт.). Не маю часу їздити по закордонах на шопінг. Відпочивати за кордон їжджу лише раз на рік, та й то туди, куди дозволяють кошти. Наприклад, у Туреччину.

З досьє «ВЗ»

Ірина Сех народилася 20 вересня 1970 року (село Вербівчик Бродівського району на Львівщині). 1990-1994 — Тернопільський педінститут (вчитель початкових класів). 2005 — 2009 — факультет правознавства ЛНУ ім. І. Франка (правознавець). 1998 — з посади заступника директора Бродівської гімназії перейшла працювати помічником народного депутата Олега Тягнибока (лідера ВО “Свобода”). Тоді ж вступила у партію. Упродовж двох каденцій була депутатом Львівської обласної ради. Очолювала фракцію ВО “Свобода” у Львівській обласній раді. На виборах 2012 року до Верховної Ради України перемогла в 119-му мажоритарному виборчому окрузі (65% виборців). У парламенті очолила Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Є автором або співавтором 17 законопроектів та низки постанов. Одружена, разом з чоловіком Андрієм виховують дочку Дарину. Андрій Сех — підприємець, директор МПП “Топаз” (оптова торгівля лісоматеріалами). Ірина Сех — рідна сестра екс-голови Львівської обласної ради, а нині нардепа-“свободівця” Олега Панькевича.