Передплата 2024 ВЗ

Михайло БОЯРСЬКИЙ: «Я правильно вибрав маму для своїх дітей. Однак з роками почуття згасли. Мабуть, старію...»

Зовнішній вигляд улюбленця мільйонів жінок з роками майже не змінився.

Той самий капелюх, шалик футбольного клубу “Зеніт” на шиї, чорне пальто, сигарета у руці і вуса. Це — фірмовий стиль Михайла Боярського. А ще хриплий голос. Змінилися лише життєві цінності. За словами Михайла Боярського, улюблена професія стала для нього далеко не головною у житті справою. Про творчість, особисте життя, внуків Михайло Боярський розповів журналісту “ВЗ” під час запису програми “Таємниці зірок” на телеканалі “Україна”.

- У телесеріалі “Шерлок Холмс” (2013 р.) ви зіграли старшого інспектора Лестрейда. Мріяли про таку детективну роль?

— На початках був категорично проти. Для чого мені це потрібно? Її ж міг зіграти будь-який інший актор. Але все ж таки погодився, бо Конан Дойль — це безпрограшний варіант.

- Після цієї ролі ви заявили, що більше не будете зніматися у кіно.

— Так, мені давно хотілося покинути кінематограф. Закінчити кар’єру, як це роблять добрі спортсмени. Якби це все згоріло — був би щасливою людиною. Думаю, моя старість — це відлюдькуватість. Я би хотів закритися, як свого часу це зробив В’ячеслав Тихонов. До нього лізли кореспонденти, але він мало реагував на це. А я передаю естафету дітям: Єлизаветі Боярській, Сергію Боярському.

- Якби вам запропонували взяти участь у якомусь грандіозному проекті — погодилися б?

— Ніколи не братиму участі у жодних проектах. Працювати погодився б, а ось брати участь — ні. Хіба що запропонували би мені космічні гроші. Тоді би витримав той кількагодинний сором. А от у рекламі ніколи не буду зніматися, хоча зараз це нормальне явище. Не уявляю собі Висоцького, скажімо, у рекламі памперсів чи смачнющих хрустиків.

- Ви зіграли у стрічці “Тарас Бульба”. Як непрості відносини між Україною і Росією вплинули на зйомки цього фільму?

— Картина не має жодного відношення до політики — ні до України, ні до Росії, ні до Грузії. Гоголь стоїть над усіма політичними подіями. “Тарас Бульба” — величний твір у літературі, і я щасливий, що знявся нехай і у невеликій, але значущій для мене ролі.

- Ви неодноразово казали, що ваш брат — значно талановитіший артист, ніж ви (актор Олександр Боярський трагічно загинув у 1980 році. — Г. Я.).

— Він був настільки талановитим, що мені складно його порівнювати з будь-ким. Я — жалюгідна подоба свого брата. Любив його понад життя. Складалося враження, що у нас одна душа на двох. Він сам навчився гри на фортепіано, самостійно вивчив французьку мову. З опівночі до ранку читав мені. Був дуже працездатним. Від “Трьох мушкетерів” і “Чорного і червоного” — до поезії, яку знав напам’ять повністю всю. Одного разу, пригадую, повернувся я з гастролів — весь обвішаний друзями. З квітами. Сповнений мрій. Пляшка у руці. Мама каже: “Саша помер”. А мене ніби струмом... У мене все випало з рук, мене до стіни кинуло. Він був у Болгарії на гастролях. Вийшли з автобуса купатися. Спекотно було. А купатися якраз не можна було, бо там висів чорний прапор — попередження про шторм. Йому стало погано у воді, а доплисти до нього не встигли...

- Кажуть, у молодості ви серйозно дружили із “зеленим змієм”?

— Це тепер молоді артисти займаю­ться фітнесом і проголошують себе прихильниками здорового способу життя — не п’ють і не курять. А ми у їхні роки нічим таким похвалитися не мог­ли. Пили по-чорному! Мій рекорд був 14 пляшок коньяку за... день. Я особисто цього не рахував, але мій адміністратор називав мені цю цифру. Тоді мені було байдуже, що пити, — горілку, коньяк, пиво чи якусь бормотуху. Я практично не п’янів. Років до тридцяти міг дозволити собі таку розкіш. Це як у потужне авто: скільки бензину не залий, все одно поїде. А зараз машина стала такою, що який би бензин не заливав, вона все одно глохне.

- Часто кажете дружині Ларисі, що кохаєте її? Коли востаннє казали такі слова?

— Давно. Вона мене схопила за горло і запитує: “Ти мене кохаєш?”. “Дай мені спокій, я ж цього не можу терпіти!” — відповідаю. “Але ж ти не відповів, чи кохаєш мене?”. А я не можу сказати ось таких простих слів. Для цього, мабуть, потрібна енна кількість вина. Я ж зовсім не мав наміру одружуватися. Боявся втратити волю. Лара — жінка сильна. Поставила умову: або ми з тобою зустрічаємося, або ти до мене більше не приходиш. Кажу: “Ну і добре — більше не прийду”. І пішов. А куди я ще піду? Прийшов. Вона мені каже: “Чого прийшов? Тоді умова: завтра йдемо у загс”. “Спочатку впусти мене, — кажу їй. — Давай поговоримо”. От ми з нею говорили-говорили, а вона мене й запитує: “То ти обіцяєш?”. — “Обіцяю! Заспокойся. Все буде добре”. Вранці прокинулися і пішли до загсу. Я ж дав слово.

- Ваша дружина не шкодує, що постійно була у вашій тіні?

— Лариса реалізує себе у театрі. Грає антрепризи в інших театрах. Вона — щаслива мама, і добре розуміє: якби вона працювала на розрив, — не мала би ані Сергія, ані Лізи. Справді, вона працює за копійки, але ж так не буває, щоб було все і відразу. Іноді ми сваримося через її “втрачений талант”, але частіше просто мовчимо. З роками нам не особливо є про що говорити.

- У вас є така пісня “Спасибо за сына, спасибо за дочь”. Коли її співаєте — у вас перед очима ваша Лариса?

— Ні. Я правильно вибрав маму для своїх дітей, однак з роками колишні почуття згасли. Мабуть, старію. Зате які почуття я переживаю, коли бачу своїх онуків! Особливо Сашульку. Раніше вона страшенно боялася моїх вусів. Ховалася від мене, як від якогось страшка. І не давала себе поцілувати. А тепер кокетує і каже: “Ну, добре. Хоч ти і колючий — на, цілуй!”.

- А якби Сашенька попросила вас зголити вуса?

— (Сміється. — Г. Я.). На щастя, вона ще не просила. Мабуть, думає, що я з вусами народився.

- У вас ще є внук — син Лізи і Максима (актор Максим Матвєєв. — Г. Я.). Часто його бачите?

— Від самого народження з Андрюшкою ми — нерозлийвода. Ліза багато знімається, а у мене тим часом з’явилася поважна причина відмовлятися від зйомок. Як тільки мені щось не підходить, кажу: гуляю з внуком, купаю внука, годую внука (сміється. — Г. Я.).

- Ліза — акторка, а чим займається син Сергій?

— На відміну від сестри, Сергій має аналітичний склад розуму. Він — прагматик. Лід і полум’я в одному флаконі. Він — успішний бізнесмен, директор телеканалу, а тепер ще й вирішив зай­нятися політикою.

- Наскільки успішною вважаєте кар’єру Єлизавети?

— Дуже успішною. Я у її роки був щасливий від того, що у театрі міг сказати фразу “кушать подано”. А Ліза має величезний кінематографічний, театральний, гастрольний досвід. Досвід помилок, проб і навіть досвід 24-годинної роботи на добу. Річ тут не у спадковості. Часто я сам у неї прошу поради.

- Як ставитеся до пародій на себе?

— З великим задоволенням. Якщо це дотепно і тонко, то я — у захопленні. А якщо це заурядно і нецікаво — тоді ніяк. Але у будь-якому разі ніколи не був проти пародій на себе. Люди, які роблять пародії, — вони всі талановиті. Поганих пародій я не бачив.

Довідка «ВЗ»

Михайло Боярський народився у 1949 році у Ленінграді. Закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографа. У 1972 р. його прийняли у Театр ім. Лєнсовєта. У кіно дебютував у 1974 році у фільмах “Мости” і “Солом’яний капелюшок”. Cтав відомим після ролі у фільмі “Старший син”. Зіграв у понад 70-ти фільмах, серед яких найвідоміші — “Собака на сіні”, “Д’Артаньян і три мушкетери”, “В’язень замку Іф”, “Гардемарини, вперед!”, “Королева Марго”.