Кшиштоф Пендерецький: «Якщо грав на скрипці більше запланованого часу, дідусь давав мені кишенькові»

Кшиштоф Пендерецький — частий гість на міжнародному фестивалі “Віртуози”, який щороку проходить у Львові. Пан професор привозить на такі концерти молодих польських музикантів, бо з власного досвіду знає, як це важливо — брати участь у такого рівня фестивалях. Пендерецький став знаменитим після перемоги на конкурсі польських композиторів у 1959 році, а світова слава прийшла через рік після створення авангардного “Плачу за жертвами Хіросіми”. Твори композитора Пендерецького звучать на різних світових сценах. А все почалося з маленької скрипочки, яку йому подарував батько... Про фестиваль, творчість, власний дендропарк і сім’ю маестро розповів журналісту “ВЗ” в ексклюзивному інтерв’ю.

— Під час фестивалю “Віртуози”, що відбувся у Львівській філармонії, ви диригували оркестром. Чи на концерті звучали лише ваші твори?

— Намагаюся завжди поєднувати. Цього разу звучали три мої твори і Чайковський.

— Світ вас знає не лише як диригента, а й композитора. Що цікавіше — диригувати свою музику чи твори інших композиторів?

— Як кожна мама любить свою дитину, так і я — своє творіння. Для мене дуже важливо, щоб світ ознайомився з моїм мистецтвом і серед інших симфоній могли впізнати, що це робота Пендерецького. Але люблю диригувати усю класику, тож для мене нема різниці.

— Зараз ви віддаєте перевагу класиці. А у 50-х роках минулого століття захоплювалися електронною музикою, однак швидко від неї відмовилися. Чому?

— Була тоді така мода (сміється. — Г.Я.). Коли з’явилася електронна музика, у Польщі був один з трьох вищих навчальних закладів, де навчалися такої музики. Я, молодий композитор, став студентом цього вишу, де навчався писати музику для театрів і фільмів. Однак пізніше зрозумів, що то не моє, бо можу писати кращу музику. І відмовився застосовувати у своїх творах електроніку.

— Музику яких композиторів найбільше шануєте?

— Є композитори, творчістю яких захоплюєшся, а потім розумієш, що є твори набагато сильніші. Але є такі, які назавжди залишаться зразком для усіх наступних поколінь — Бах, Верді.

— Ви — син адвоката. Але не пішли батьковою стежкою. Як він поставився до вашого вибору?

— Попри те, що тато був адвокатом, чудово грав на скрипці. Повертався з роботи і протягом двох-трьох годин імпровізував. Мав талант до музики. У подарунок від свого батька я отримав не якусь там іграшку, а скрипку. Тоді мені було шість років. Коли вперше взяв до рук свій подарунок, почав відразу щось награвати.

— То вас відразу віддали до музичної школи?

— У нашому містечку Дембіца не було музичної школи. Але мене віддали до приватного вчителя. А потім створили музичний осередок у тому будинку, де ми жили. Як прийшли німці, нас з того будинку вигнали, а після війни ми повернулися знову додому. Але нас знову вигнали. Цього разу комуністи, назвавши нас буржуями.

— Ви були ректором Краківської консерваторії. Знаю, що йшли на цю посаду не з великим задоволенням...

— Мої колеги-професори змусили мене це зробити. Ситуація була така, що секретар партії, який грав на гітарі і акордеоні, мав стати ректором консерваторії. Цього хотіло міністерство. Мої друзі написали відповідного листа і поїхали у міністерство з проханням призначити ректором мене. Таким чином хотіли висловити протест цьому секретареві партії. Мене вибирали на короткий термін, але я був на цій посаді 14 років. Зізнаюся, що не був добрим ректором, бо не мав на це часу (сміється. — Г. Я.). У мене було два проректори, які власне і займалися керівною роботою у консерваторії. Я був у ролі охоронної парасолі.

— Окрім класичних творів, написали музику до кількох кінофільмів: “Екзорцист”, “Сіяння”, “Катинь”, “Острів проклятих”...

— Я не писав спеціально музику до фільмів. Це режисери самі брали мої твори до своїх стрічок. Не хотів спеціально для картин писати музику, бо це вже інший бік творчості. Це непоганий спосіб заробляння грошей. Я творив зовсім іншу музику. Зате хотів, щоб у фільм “Катинь” взяли саме мою музику, оскільки у Катині були замордовані мій дядько і батько режисера Анджея Вайди.

— Однак, попри те, що не пишете спеціально музику до кінофільмів, у 2000 році отримали нагороду у Канні у номінації “Найкращий композитор”.

— Та то вони щороку дають комусь таку нагороду. А у 2000 році вирішили дати мені (сміється. — Г. Я.).

— А що скажете про шість нагород “Греммі”?

— То правда. Мені у різні роки їх вручили. За один мій скрипковий концерт вручили одночасно навіть дві статуетки “Греммі”.

— Кажуть, ви не любите ходити на концерти інших композиторів і диригентів?

— Хіба художник ходить у музеї щодня дивитися на картини інших художників? Кожен митець має шукати щось у себе, а не в інших. Моя музика завжди була незалежна. Ну і, окрім всього іншого, мені більше подобається писати музику, аніж слухати.

— Коли вам найкраще твориться?

— Прокидаюся о шостій і підходжу до інструмента. Не снідаю. Це — найкращий для мене час. Голова світла, ніхто не нав’язує своїх проблем...

— Ви пережили багато періодів творчості: неокласицизм, авангард, захоплювалися сакральною музикою. Однак класика для вас, мабуть, найважливіша?

— Моя музика не дуже змінилася за роки творчості. Наприклад, два роки тому писав твір, приурочений до 200-ліття від дня народження Шопена — “Цикл пісні”. До нього додав три пісні, які написав у 50-х роках минулого століття, коли ще був студентом. Стилістично вони не відрізняються від того, що я пишу зараз.

— Вас можна назвати і досвідченим садівником? Це любов з дитинства?

— О... ви про мій парк? Так, у мене на 30 гектарах зібрана дендрологічна колекція. Мій дідусь цікавився ботанікою, його батько був лісником, тому й не дивно, що я у школі збирав гербарій. Завдяки дідусеві з дитинства знав назви усіх дерев латиною. Він брав мене за руку, вів у ліс і проводив справжні уроки ботаніки. А парк свій я заклав у 1974 році, коли придбав три гектари землі. Постійно купував і висаджував все нові й нові дерева, тому довелося докупити землі. І тепер маю 30-гектарний парк з рідкісними видами дерев. З кожної поїздки з-за кордону контрабандою (сміється. —

Г. Я.) перевозив саджанці у валізці. Це тепер все можна замовити, аби тільки були гроші, а тоді — ви ж знаєте, який то був час...

— Часто там буваєте, щось робите?

— Це моє найулюбленіше місце на землі. Але, щоб його утримувати, мушу працювати. Тому не можу собі дозволити жити там постійно, хоча б дуже цього хотів. Парк за 100 кілометрів від мого дому, за ним доглядають семеро осіб. А я можу собі час від часу зробити свято.

— Ваші діти такі ж талановиті музиканти, як і тато?

— Природа стосовно музики на моїх дітях відпочиває. І син Лукаш, і донька Домініка займалися музикою, але дуже мало. Не хотіли. Маю дві внучки. Одна з них, Марися, має талант і займалася музикою. Навіть у п’ятирічному віці писала власні музичні твори. Але я її до цього примушував. Пригадую, у дитинстві мій дідусь також мене примушував займатися на скрипці щодня по 30 хвилин, хоча я волів бавитися з друзями. Дідусь вирішив схитрувати: якщо я грав на 15 хвилин більше, то він мені за це платив. Це була чудова метода! Я, як кожна дитина, хотів мати кишенькові, то міг займатися навіть дві години (сміється. — Г.Я.). Батько був категорично проти такого виховного моменту, але, як бачите, це пішло мені на користь. Хотів такий самий експеримент провести зі своєю внучкою Марисею, але вона не піддалася (сміється. — Г. Я.). Вирішила танцювати. А тепер Марися має ще одну мрію — хоче стати акторкою. Сподіваюся, вона повернеться до музики. Я би дуже цього хотів.

— То кому маєте намір передати свої знання?

— У травні ми відкрили Європейський центр музики, навпроти мого парку. Це така велика інституція, де будуть вчитися здібні музиканти з усього світу. Вони отримуватимуть стипендію і навчатимуться у відомих професорів. Житимуть у готельному комплексі, там є величезний концертний зал на 600 місць.

— Як відбиратимуть на навчання студентів?

— Проводитимемо прослуховування. Українську талановиту молодь також запрошуємо.

— Якось ви сказали, що між музикою і математикою є схожість. У чому, на вашу думку, вона полягає?

— Композитори мають математичний склад розуму. Але це не означає, що кожен музикант може стати добрим математиком. Ейнштейн також грав на скрипці, щось навіть пробував писати... Однак композитора з нього не вийшло. Зате який був математичний геній!

— За час вашої творчості траплялися різні курйозні випадки. Пригадайте щось.

— Якось мав концерт, диригував Шостаковича — П’яту симфонію. У портфелі мав дві партитури — П’яту і Шосту. Помилково взяв Шосту. Коли побачив, було пізно, бо оркестр вже грав. То довелося диригувати з пам’яті, хоча цього ніколи не роблю. Це був такий шок, що й тепер, коли це згадую, у мене піднімається тиск.

Довідка «ВЗ»

Польський композитор і диригент Кшиштоф Пендерецький народився 23 листопада 1933 року у Дембіці. Його батько був адвокатом, але мав музичні здібності і грав на скрипці. Першу скрипку шестирічному Пендерецькому подарував батько. У 1959 р. переміг у Всепольському композиторському конкурсі, а через рік його визнали всесвітньо відомим композитором за “Плач за жертвами Хіросіми”. У 1972-1987 рр. Пендерецький був ректором Краківської консерваторії. Маестро за свою творчу кар’єру написав п’ять опер, двадцять вокально-симфонічних творів, дев’ять симфоній, тринадцять “оркестровок”, п’ятнадцять концертних і понад двадцять камерних творів, двадцять творів для творів a cappella. Одружений. Має двох дітей і двох внучок.