ФАГОТ: «У музичній школі і консерваторії грав на фаготі. Звідси псевдонім»

У перший репетиційний день Фагот перевтілився у Миколу Мозгового. Коли підтягнутий Михайлюта важко ступав у “тілі” Миколи Мозгового, здавалося, що це не правдиві зйомки, а запис програми десятирічної давнини. Я бачила, як під час пісні “Минає день, минає ніч...” члени журі витирали сльози... Фагот настільки майстерно перевтілився, що того дня набрав найбільше оцінок. Про шоу “Як дві краплі”, інші телевізійні проекти, особисте життя Фагот (Олег Михайлюта) розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Як ви потрапили у шоу “Як дві краплі”?

— Запропонували продюсери взяти участь. Подумав і зважився. Хотів себе випробувати ще у такому жанрі.

- Витрачаєте багато часу на репетиції і записи програм, але ж за це не отримує­те гонорару. То для чого вам це потрібно?

— Хіба річ лише у грошах? Гроші ж можна заробити й в іншому місці. Коли йдеш у якийсь проект, мрієш перемогти. Щоб з цього була максимальна користь. Тут найголовніше, щоб сам процес був цікавим. Бо є такі проекти, у яких навіть не хочеться світитися. А “Як дві крап­лі” — що не програма, то стає все більш цікавішою. Для мене це шоу — як великий “капусник”. Знаєте, як колись у школі робили: намагалися копіювати вчителів, однокласників.

- Ну і є можливість ще раз “засвітитися” перед публікою...

— Не те щоб “засвітитися”. Бо “засвітитися” є багато варіантів, тому не обов’язково витрачати стільки часу. А шоу, у якому я беру участь, для мене ніби розширення рамок свого комфорту.

- Крім того, що співаєте, вашим голосом ще й розмовляють актори. Вам довірили дублювати самого Джонні Деппа у “Піратах Карибського моря”. Самі зіграти у кіно не пробували?

— Та я маю акторський досвід (сміється. — Г. Я.). Ми зіграли разом із Фоззі у фільмі Руслана Бальцера “Ненаситні”. Це ніби калька на таких нарваних псевдо-хіп-хоп-зірок. Правда, це був півторахвилинний епізод, але ж він був! Мені пропонували неодноразово зіграти в кіно, але я постійно відмовлявся з різних причин: то часу бракувало, то сценарій був ніякий. Цікаво би було, але таких пропозицій, які б зачепили за душу, — не було.

- Свого часу ви танцювали у проекті “Танцюю для тебе-3”. Любите себе випробовувати всюди?

— Коли як. Завжди раджуся зі своїм внутрішнім голосом: чи буде мені це цікаво. Танцювати мені сподобалося, та й користі було чимало. За три місяці тренувань — мінус 15 кілограмів. Це було тоді необхідно моєму “кругленькому” тілу (сміється. — Г. Я.). Довелося змінити весь гардероб меншим на два розміри.

- В одній із телепрограм ви були гостем кулінарного шоу. Вмієте готувати?

— Під настрій. Можу щось приготувати смачненьке, навіть маю свій фірмовий медівник. Навчився його робити у школі. У мене нема культу їжі. Є вдома що їсти — буду їсти, а нема... То й не буду (сміється. — Г. Я.).

- Знаю, що любите швидкість і екстрим, бо катаєтеся на мотоциклі. Які ще маєте екстремальні хобі?

— Я не лише катаюся, а й брав участь у чемпіонаті України з ралі. Але це не той екстрим. От влітку ми пішли в гори у Криму. Великою компанією — з 16 осіб. Це був день народження одного з моїх друзів. Потрапили у сильний дощ, і річка, якою ми мали перейти, стала потужною та бурхливою. Близько восьми годин у крижаній воді ми проходили через неї. Оце був реальний екстрим, бо всі дійшли, хоч і побиті, але не поламані! Наші янголи працювали, бо охороняли нас кожну секунду, ми всі залишилися живі, але адреналіну дістали на місяць наперед! Але це було не навмисно придумано. А спеціально ми лазимо по скалах. Вибираємо не особливо важкі маршрути, щоб і приємно було, і кров застигала у жилах (сміється. — Г. Я.).

- Один проект, другий, репетиції, концерти, гастролі... Якщо випадає вільна хвилина, де любите відпочивати?

— Люблю подорожувати, але як тільки маю хоч день-два вільного часу, намагаю­ся поїхати до сина. Зараз у Микити такий вік, що хочеться бути постійно біля нього.

- Читала, що ви були поруч під час пологів.

— Був. І не шкодую. Якби мені випала нагода ще раз пережити те, що я пережив тоді, був би щасливим. Але це не від мене залежить, а від жінки, чи вона цього захоче. Цей процес навіть описати неможливо. Це — як магія. Дитинка, коли народжує­ться, така спресована, а потім розкривається як бутон.

- Балуєте Микиту?

— У міру. Йому лише три рочки. Намагаюся якусь виховну роботу проводити, але не пресую його.

- Чому вас називають Фаготом?

— Закінчив у Харкові музичну школу, а потім і консерваторію. Грав на фаготі. Тому мене й назвали Фаготом (сміється. — Г. Я.).

- Грали на фаготі, а стали співаком. Коли вперше заспівали?

— Це було, коли я вчився в консерваторії, а паралельно у мене була телевізійна програма на “Приват-TV”, на загальноукраїнському каналі. Писав музику до телепрограм, оскільки був композитором і вчився робити аранжування, писати пісні. Саме тоді й почав з хлопцями співати у гурті.

- А у дитинстві?

— (сміється. — Г. Я.). У дитинстві імітував, що я — барабанщик. Сидів на стільці, уявляв, що маю дві палички у руках і грав на уявних барабанах. А у дитячому садочку на святкових ранках, коли треба було розказувати віршик або заспівати пісеньку, співав Висоцького “Черное золото” (пісня про шахтарів. — Г. Я.). У нас вдома слухали Висоцького, часто ставили одну й ту ж платівку... От і запам’ятав. Але мріяв стати кінооператором.

- Попри те, що народилися і виросли у Харкові у російськомовній родині, розмовляєте чистою літературною українською мовою. Поставили собі за мету вивчити мову чи була якась інша причина?

— Моя мама — росіянка, а батько — українець. За радянських часів, коли отримував паспорт, там була графа — націо­нальність. Можна було самому собі обрати, яку національність туди вписати — по батьковій чи материнській лінії. На той час мої батьки були розлучені. Перед тим, коли я мав отримати паспорт, зустрівся з татом, і він, ніби між іншим, запитав: “Яку національність впишеш у паспорті?”. “Українець”, — сказав я і побачив, який щасливий від того був батько. Пам’ятаю, коли був ще малим і до нас приходили гості, батько за якимось там п’ятим келихом казав: “Ну, за вільну Україну!”. Та й коли вчився у школі, з вчителькою з україн­ської мови у мене були конфронтаційні стосунки (сміється. — Г. Я.). Хоча я й не був зразковим учнем і фанатично не вчився, та, попри все, мені було цікаво читати Котляревського, Лесю Українку. Ще зі школи хотів знати україн­ську. Як казав Омар Хайям, «чим більше мов ти знаєш, тим більше ти людина».

- Уроки часто зривали?

— Не часто, але бувало. Не можу сказати, що був вар’ятом, але, як всі нормальні хлопці, хуліганити любив. Пригадую, був урок біології, я знайшов формулу гідропіриту і фіксажу. Коли їх змішати, відбувається хімічна реакція — вибух гарячої сировини проявляється смородом і їдким димом. Перед початком уроку взяв два корки з-під шампанського, в один поклав таб­летку гідропіриту, в інший насипав фіксажу, і перед початком уроку два корки змішав та кинув вчительці під стіл. Вибух, дим, сморід... Нам усім весело, а вона — в сльози...

- Коли ви вперше закохалися?

— У дитячому садочку. Причому відразу у двох — у Юлю і Наташу. Писав їм однакові записки, тільки імена підставляв різні.

- Попри те, що у вас є син, ви й далі завидний холостяк.

— Чому завидний?

- Красивий, розумний, талановитий, забезпечений... Мрія будь-якої жінки.

— Мрія будь-якої жінки, щоб чоловік був поруч. А я постійно в дорозі.

- Як часто бачитеся з батьками?

— Батько відійшов у кращий світ, а з мамою не так часто, як би цього хотілося. Вона живе у Харкові, але постійно спілкуємося телефоном і бачимося по скайпу.

- Радитеся з мамою, коли приймаєте важливе рішення?

— Намагаюся не навантажувати її своїми проблемами. Іноді мама ображається, що я їй мало розповідаю. А радитися не завжди виходить, бо навіть якщо я не питаю у неї поради, вона все одно мені щось порадить (сміє­ться. — Г. Я.).

Довідка «ВЗ»

Олег Михайлюта, відомий як Фагот, — лідер-вокаліст хіп-хоп-гурту ТНМК. Народився 27 березня 1974 року у Харкові. Закінчив Харківську державну консерваторію, клас фагота. Неодружений. Має трирічного сина Микиту.