Борис БАРСЬКИЙ: «Для мене вуса – не прикраса, а частина мого образу»

Коли на червоній доріжці ІV Одеського міжнародного кінофестивалю побачила відомого міма Бориса Барського, відразу вирішила домовитися про інтерв’ю. У призначену годину приходжу у театр “Дім клоунів”, де на мене у фойє уже чекав артист. Його щира усмішка заворожує. І хоча, можливо, у нього іноді на душі печаль і туга, а на очі набігає скупа чоловіча сльоза, на людях Борис Володимирович завжди усміхнений і у гарному настрої. Бо він прийшов у цей світ дарувати людям радість. Про дитинство, творчість і особисте життя Борис Барський розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Як сталося, що випускник факультету атомної енергетики Одеського політехнічного інституту раптом став відомим мімом?

— Як кажуть: “Від фізика до лірика — один крок”. Мабуть, я цей крок і зробив. Колись мріяв стати фізиком-ядерником, тоді це було дуже популярно, і я ним став. Навіть трохи попрацював у лабораторії. Поки навчався в інституті, паралельно займався самодіяльністю. Тоді й задумався: що для мене ближче? З’ясувалося, що на сцені мені комфортніше, тому і вибрав сцену.

- Коли вчилися в інституті, робили на когось пародії?

— Складно було когось там пародіювати, бо ми вивчали вісім фізик — ядерна, протонна, нейтронна... Там такі формули, що тягнуться на чотири-п’ять- шість сторінок. Це все треба вивчати і тримати в голові. Тому для пародій у голові не залишалося місця (сміється. — Г. Я.). А коли після роботи їхав займатися пантомімою, там вихлюпувалося творче начало.

- Виходить, “Маски-шоу” змінили вашу долю?

— Коли прийшов у “Маски”, на той час у мене була сім’я — дружина і двоє чарівних діток. Нас запросили у філармонію на роботу. Ми вже три роки працювали там клоунами, а моя мама усім на роботі розповідала, що я — інженер, бо, артист — не робота для чоловіка. А вже коли нас почали показувати по телевізору і її друзі із захопленням розповідали, що бачили мене у передачі “Маски-шоу”, тільки тоді вона зізналася, що у “Масках” таки справді виступає її син.

- Ви зіграли в усіх 80-ти серіях “Масок”. Розкажіть епізод, який вам найбільше запам’ятався під час зйомок.

— Щось цікаве було у кожній серії. От, наприклад, “Маски в Одесі”. Я у ній грав злодія: що “погано” лежало, підбирав. Мене відповідно до ролі загримували, навколо знімального майданчика стояла охорона. Варто мені було вийти за межі, назад не впускали, казали: “Вали звідси, алкаш кінчений!”. Ще була одна сцена, коли під’їжджав тролейбус, виходили люди, а я шукав — що би у кого потягнути. Або виходила Евеліна Бльоданс, я їй подавав руку і водночас моргав водієві. Він зачиняв двері, і я у неї знімав персні. А вона драматична акторка, тому попросила, щоб сцена не була німою, сказала, що буде при цьому кричати. Виходить Евеліна з тролейбуса, я їй подаю руку, знімаю перстені, вона у цей час кричить: “Люди! Рятуйте! Допоможіть! Грабують!”. Раптом якийсь чоловік проривається через охорону, вбігає у кадр, хапає мене за руку і замахується, щоб вдарити. Думаю: от зараз надає мені по обличчю. Сподіваюся, що режисери побачать і гукнуть: “Камера! Стоп!”. А вони з таким захопленням знімають, ніби так і має бути.

- Це був смішний курйоз. А небезпека вас підстерігала під час зйомок?

— Коли у 1995 році знімали “Кабаре”, і Каплан перетворювалася на Бабу-Ягу й відлітала на мітлі — це була комп’ютерна графіка, я грав роль дідуся, який мав бігти за нею і пробити стіну. Режисер каже: для чого брати каскадера? Стінка фанерна, її підріжуть. Кажуть мені: ти біжиш, дивишся — перед тобою хрестик, лупиш головою у той хрестик і пробиваєш стінку. Розганяюся, луплюся головою об ту фанеру і... відскакую від неї. Подумав: мабуть, не вцілив у той хрестик. Повторив ще раз — і знову та сама ситуація. Коли після шостого разу я головою стінку так і не пробив, режисер вирішив перевірити, у чому річ. З’ясувалося: забули підпиляти стінку (сміється. — Г. Я.).

- У “Масках” з вами усе життя відпрацювала ваша дружина Наталія. Як це — і вдома, і на роботі бути з дружиною разом?

— Поки діти були маленькі, вона не працювала. А коли діти підросли, ми разом їздили на гастролі і дітей брали зі собою.

- Ви дуже рано одружилися. І стільки років живете з однією дружиною! Це нетипово для акторського середовища...

— У мене не одна дружина, а дві. Перша — це моя Наталія, а друга дружина — це моя робота. І якщо мені набридає одна, то я йду до іншої (сміється. — Г. Я.). А крім них, мені більше нікого не треба! Коли мене запитують: у вас є хобі? Кажу: є. Це — мій театр. Навіть коли у мене вихідні, все одно щось придумую. Приходять у голову якісь ідеї, і їх треба негайно записати. Або пишу у вихідні сценарії, п’єси. І якщо у цьому всьому постійно варишся, то і зрадити можу дружині з... роботою (сміється. — Г. Я.).

- Ви сказали: придумую сценарії. Виходить, для “Масок” придумуєте самі?

— Весь репертуар театру “Дім клоунів” — це все оригінальні сценарії, жодну з цих п’єс не побачите у жодному театрі світу. Більшість з цих п’єс і сценарії до “Масок” написав особисто я.

- Це зараз ви — відомий актор, вас впізнають на вулиці, просять автографи... Але ж колись ви були звичайним учнем. Доводилося зривати уроки? Батьків викликали до школи?

— Моя мама була частим гостем у школі. Щонайменше два-три рази на тиждень її викликали. Вчився добре, а з поведінкою проблеми були. Мав багато енергії, і мені завжди хотілося її кудись подіти (сміється. — Г. Я.). Ми вчилися у другу зміну, і мені розповіли, що треба зробити, щоб у школі не було світла. Навіть сказали кілька варіантів. Мені ці експерименти добре вдавалися, вчителі не могли зрозуміти, у чому причина, але врешті-решт мене “вираховували”... Розкажу випадок, як я був у піонерському таборі. Знаєте, як мастили вночі зубною пастою? Ми теж так робили. Коли всіх перемазали і паста закінчилася, мені до рук потрапив флакончик зеленки. Нагрів зеленку до температури тіла і почав шукати “жертву”. Було відчинене вікно у директора табору. А він був зовсім лисий. Чогось мене туди потягнуло. Коли я зазирнув у прочинене вікно, побачив, що він спить головою до вікна. Трохи його змастив тою зеленкою. Наступного ранку на лінійці почали з’ясовувати, хто міг таке зробити. Ми були піонери виховані, ніхто нікого не видає. І так би зійшло, якби у мене не “засікли” зеленку на руках. Мене вирахували...

- Знаю, що пишете вірші. Видали сім книжок. Коли написали свій перший вірш? І кому його присвятили?

— Коли написав свій перший вірш, ще не розумів, що можу видавати книжки. Тоді у мене був перехідний вік, мені сподобалася дівчина, от їй я і присвятив свій перший твір. А потім мені здалося, що мені вдається писати вірші. Вирішив піти по газетах і запропонувати свої вірші. Тоді мені казали, що це не вірші, а дурниці. Відтоді минуло багато років. Випадково на якійсь вечірці зустрівся з головним редактором цього видання, який мені тоді так “оцінив” вірші. Каже мені: “Давай вірші. Я їх надрукую”. — “Але ж вони вам тоді не подобалися”, — кажу йому. — “Вони мені і зараз не подобаються, але люди їх читають і слухають”.

- Серед ваших робіт є ліричні вірші, присвячені жінкам. Знаю, що у вас є дружина і кохана жінка — це робота. Але ж, мабуть, є хтось, хто вас надихає на написання лірики.

— Є такий анекдот. У француза є дружина і коханка, але француз любить коханку. В англійця є дружина і коханка, але він любить дружину. В одесита є дружина і коханка, але одесит любить маму (сміється. — Г. Я.).

- Щороку берете участь в одеській “Гуморині”. Цього року цьому фестивалю виповнилося 40 років. Чим за ці роки змінилася “Гуморина”?

— “Гуморина” не змінюється. Змінюються люди. Коли ми були молодшими, більше “заводили” людей. А зараз відчуваємо: молоді талановиті кадри наступають нам на п’яти. Тому треба працювати ще з більшою віддачею, щоб не “пасти задніх”.

- Не можу не запитати про ваші вуса. Ніколи не виникало бажання їх зголити?

— Коли пропонували зіграти у якомусь фільмі, а з тими вусами у мене доволі впізнаване обличчя, режисери запитували: “А ти міг би зголити вуса?” — я відповідав: “А ви впевнені, що заради вашого фільму я маю зголити свої вуса?”. Але коли справді треба було їх “забрати”, мені їх закручували в інший бік, пригладжували, “прикручували” (сміється. — Г. Я.). Для мене вуса — не якась там прикраса. Це — частина мого тіла. А хіба можна комусь дозволити забрати хоч одну частинку на власному тілі?

Довідка «ВЗ»

Борис Барський народився 22 вересня 1959 р. в Одесі. У 1981 р. закінчив факультет атомної енергетики Одеського політехнічного інституту. У 1992 р. закінчив ГІТІС. З 1984 року і досі працює провідним актором комік-трупи “Маски-шоу”. Зіграв майже в усіх 80-ти серіях “Масок”. Пише вірші, видав сім збірок. Одружений. Дружина Наталія працює у театрі “Дім клоунів”.

Фото автора. Одеса.