Володимир ЯМНЕНКО: «Для вступу в інститут отримав характеристику: «Активіст у поганих і хороших ділах»

Дехто вважає, що актор, який виступає у комендійних ролях, — легковажний. Коли я зустрілася з паном Володимиром на ХVІ Міжнародному кінофестивалі “Бригантина”, переконалася у протилежному: це серйозний, глибокий, харизматичний чоловік. Про шкільні роки, службу в армії, творчість і особисте життя Володимир Ямненко розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Ви закінчили театральний інститут імені Карпенка-Карого. А до того були школярем. Яким? Слухняним чи шибеником?

— Мій батько працював головним інженером заводу, і бачив у мені майбутнього інженера. Я був кращим математиком у школі, брав участь у математичних олімпіадах, виборював перші місця. Також добре малював, тому батько ще бачив у мені художника. Але ще у першому класі заявив, що стану клоуном, і тата це неабияк роздратувало. Як це — його син і раптом клоун?! Батько усі роки мого навчання намагався збити мене з цього “хибного” шляху. З усіх предметів мав високі оцінки, а от поведінка була незадовільна.

- А у чому це проявлялося? Зривали уроки?

— Скажу, яку мені характеристику дали після закінчення школи для вступу в інститут: “Активіст у поганих і хороших ділах”. Якщо треба було організувати якийсь захід — я організовував, зірвати якийсь урок — також “виступав у головній ролі”. Батьків часто викликали до школи і скаржилися на мене. Якось нова вчителька запропонувала нам дивитися діафільми. Я спалив розетку, засунувши туди цвяхи. Біля розетки обгоріло півстіни. Це все було перед уроком. Щоб вчителька не побачила, знайшов віник, швиденько це все позатирав. Викрутив розетку у коридорі, втиснув на місце спаленої. І тут з діафільмами заходить вчителька. Торкається розетки, вона падає... Знайшовся “стукач”, який мене здав. Викликали батька... От вчителька з математики вміла собі дати зі мною раду: давала мені сто прикладів, аби сидів тихо і розв’язував і не відволікав інших. Я завжди з математичкою сперечався. Вона напише на дошці задачу чи приклад, а я їй з місця вигукую: “Ви зробили помилку, цей приклад можна розв’язати по-іншому”. Якщо чесно, не люблю згадувати свої шкільні роки. Це моє “темне” минуле (сміється. — Г.Я.).

- Після школи була армія чи театральний інститут?

— Спочатку був технікум. Тато мене все ж таки “запхав” у технікум, і дев’ятий та десятий клас я закінчував у вечірній школі. У технікумі не довчився — було не моє. В армії мої здібності художника знадобилися, працював художником-оформлювачем. Служба у мене була “халявна”: не бігав з речовими мішками. Попри те, що в армії була “дідовщина”, до мене добре ставилися і діди, і офіцери. І хоча кажуть, що в армії гумору не розуміють, мушу заперечити. Були й тупуваті офіцери, але були розумні, з почуттям гумору. Мені багато чого сходило з рук, на багато речей закривали очі, іноді навіть і забагато. Хочу написати про свою армію сценарій.

- Ви зарекомендували себе не лише як актор, а й — режисер фільму “Катарсис”, і сценарист. Будете далі зніматися у кіно, чи писати сценарії?

— Актор — це моя перша і основна спеціальність. Про яку мріяв з дитинства. Актором залишуся назавжди. Ще є стільки незіграних ролей! Паралельно можу писати сценарії, ділитися своїми думками. Хочу, щоб люди побачили щось цікавіше, ніж “піф-паф-ой-йо-йой”. Не хочу робити аж занадто елітного кіно, як і не хочу робити чогось зовсім простого. Щоб люди це розуміли. Це, як у Леніна: “Мистецтво має належати народу”, але чомусь у цьому вислові забрали другу фразу: “И должно быть понято народом». Сьогодні ми бачимо таке мистецтво, його називають продюсерське кіно, на рівні “ж...”. Багато людей видають себе продюсерами, хоча такими не є насправді, бо бачать у цьому лише заробіток, і не більше. На творчості продюсер має знатися не менше, ніж режисер. Продюсерське кіно має не лише заробляти гроші, а й нести виховний момент.

- Відмовлялися від зйомок, прочитавши сценарій?

— Відмовлявся. Одного разу відмовився через те, що сценарій був ніякий. Ні про що. Пропонували головну роль. Я би погодився, якби пристали на дві умови: переписати сценарій і доплатити мені грошей (сміється. — Г.Я.). Не можу сказати, що з мого боку це була жадібність, бо я пропонував гарну послугу. Казав, щоб ми спільно переписали сценарій, підкажу на чому треба розставити акценти. Але вони на це не пристали, і запросили іншого актора на головну роль.

- І що з того вийшло?

— Нічого. Фільм зняли, а він так і нікуди не пішов. А ще я ніколи не знімуся у рекламі — за жодні гроші. Для мене це принципово, бо це дуже соромно. Свою професію треба цінувати більше, ніж робота у рекламі. Тільки не подумайте, що виводжу себе до рангу зірки. Ні! Йду на компроміси, поступаюся у багатьох випадках, але тільки не тут. Іноді свідомо розумію, що у проект, у який мене запросили, не варто йти, але погоджуюся, бо якось треба виживати.

- Ви казали, що батьки навіть чути не хотіли, що ви станете актором. Їхня думка пізніше змінилася?

— Покійна мама не заперечувала. Думаю, акторські здібності мені передалися від неї. У неї було почуття гумору, вона була душею кожної компанії. Батько — людина педантична, ніколи не пив і не курив, дуже правильний. Тато робить вигляд, що змирився з тим, що я актор. Але мені здається, що він з цим не змириться ніколи! Я татові одного разу сказав: “Тату, не треба проживати моє життя. Я його сам проживу. Я ж своєму синові не нав’язую свого життя...”.

- Ваш син пішов вашими стопами?

— Наразі не можу сказати. Хоча він — доросла людина. У його віці я вже закінчив інститут, жив окремо від батьків і самостійно приймав рішення. Мій син живе окремо і сам приймає рішення. Але з професією не визначився. Я його кілька разів “підтягував” в акторській майстерності, і він має для цього всі задатки.

- Не можу не запитати про одну з ваших найзірковіших ролей — участь у програмі “Золотий гусак”. Як ви туди потрапили? І чому досі у цій програмі, адже за неї не платять гонорару?

— Якось побачив таку програму, і подумав собі: а чому би й нам не створити щось подібне в Україні. Думка має властивість матеріалізуватися. Мабуть, одночасно зі мною про це думали ще кілька осіб. І коли побачив такий проект на каналі в Україні, подумав: у чому річ? А чому я ще не там? І Ноябрьова, і Дяченка... усіх знав давно, оскільки ми разом працювали у театрі. Просто у середині 80-х наші шляхи розійшлися у різні театри. Я ж у той час вирішив, що зможу сам на себе заробити, оскільки театр, у якому працював, припинив свою діяльність. Вирішив зайнятися бізнесом, заробити мільйони (сміється. — Г.Я.) і робити кіно. Але ілюзія так і залишилася ілюзією. Це було не моє. З бізнесу треба було знову повертатися на сцену. Зустрів покійного вже Анатолія Дяченка, він мені запропонував... повозити його, бо втомлюється за кермом. Я погодився. Відвіз його у Дніпропетровськ. Там зустрівся з Ноябрьовим, Чігляєвим — там у них був концерт. Ноябрьов сказав, що зараз їдуть писати “Гусака”, і чи я би не хотів взяти участь як гість у цій програмі. Спитали, чи пам’ятаю ще якісь анекдоти. Після того як записали програму, режисер запитав: “На наступну програму приїдеш?”. Ось так я туди й потрапив. Було враження, ніби я з цим колективом працюю давно. Тоді були спонсори, і нам платили. А тепер спонсорів нема, залишився ентузіазм. “Золотий гусак” — як відпочинок, хобі.

- Ще одне ваше хобі — рибалка?

— О... (сміється. — Г.Я.). Я без рибалки жити не можу. Як тільки випадає вільна хвилина, або сідаю писати черговий сценарій, або беру спінінг і їду на Дніпро.

- Який ваш найбільший улов?

— Не буду розповідати, як деякі рибалки про о-о-сь таку рибину (Володимир Ямненко розвів руками у різні боки. — Г.Я.). Краще покажу фотографію на мобільному телефоні. Ось цей судак заважив 7 кілограмів, а ось ці чотири соми відповідно 23, 20, 11 і 8 кілограмів. “Полюю” в основному на хижака.

- Що робите з уловом?

— Роздаю. Бо сам рибу не їм. І готувати не люблю.

- Після гастролей, зйомок, рибалки повертаєтеся додому. Хто на вас там чекає?

— Кохана дружина.

- Перша і єдина? Але ж це не типово в акторському середовищі...

— Я — людина прагматична. Довго аналізував, скільки у мене було жінок, і сказав: ось ця жінка — для всього. Моя Валентина і розумниця, і красива... Найгарніша на світі, ідеальна, вона — інтелектуал і ерудит. Валентина мене ніколи не дратує, вона у мене якась своєчасна...

- Вона також акторка?

— Та ви що?! Шизофренік у сім’ї має бути тільки один (сміється. — Г.Я.).

- Дружина ревнива?

— Не знаю. Вона ніколи цього не показує. Навіть коли бере прати мої штани, приносить і каже: “Повиймай усе з кишень”. Сама ніколи не лазить по кишенях.

- Якщо посваритеся, хто перший мириться?

— А ми не сваримося. Навіть якщо у хаті нависла якась хмара, я все перевожу у жарт.

- Дружині часто даруєте квіти?

— Ні. Рідко. І ніколи не приурочую квіти до якоїсь конкретної дати. Можу дарувати квіти кілька днів поспіль, а от день її народження можу забути (сміється. — Г.Я.).

- І вам це сходить з рук?

— Я ж вам кажу: Валя — дуже розумна. Ніколи не робитиме скандалу через дурниці...

Довідка «ВЗ»

Володимир Ямненко народився 7 грудня 1959 р. Акторську майстерність вивчив у Київському інституті театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого. Після закінчення інституту вступив у трупу театру естради Віталія Малахова, потім — у театр “Гротеск”. Зіграв у 25 фільмах, серед яких “Моя мама — Снігуронька”, “На білому катері”, “Весела хата”, “Три дні лейтенанта Кравцова”, “Брат за брата”, “Доярка з Хацапетівки”... Виступив як режисер і постановник картини “Катарсис” (2008 р.). Учасник популярного телевізійного шоу “Золотий гусак”. Пише сценарії і захоплюється рибалкою. Одружений. Має сина.

Фото автора. Приморськ, Запорізька область.