Інеса БРАТУЩИК: «Нам з чоловіком і 25-ти годин разом було б замало»

Їх називають щасливим сімейним дуетом. А на початку 90-х мама Інеси, вперше побачивши Ореста, застерігала: «Він такий красивий, доню. Чи знаєш, що означає мати гарного чоловіка?

Це увесь час бути на роботі: добре виглядати, тримати спортивну форму, рости інтелектуально». А ще Інна Федорівна настановляла: «Людину люблять не за щось, а незважаючи ні на що». Цю мудру фразу співачка пронесла через усе життя. Інеса каже, що їхні стосунки з Орестом зміцнюють діти: 15-річна Маріанна і трирічна Соломійка.

- Інесо, ви та Орест — різні за характерами. Ви — натура вразлива, емоційна, романтична. Чоловік — практичний, мовчазний. Як вдається цілодобово бути разом (вдома, на сцені) і зберегти між собою теплі стосунки?

— Нам і 25-ти годин було б замало. Дуже важливо не лише слухати, а й чути та розуміти одне одного. Я настільки вивчила чоловіка, що читаю його думки. Орест дивується: «Звідки знаєш, про що я подумав?». «Бо за 22 роки сімейного життя вже думаємо в унісон», — відповідаю.

Орест буває й «вибуховим», коли щось не по його. Намагаю­ся до цього не доводити. Адже за натурою я дипломат (закінчила університет іноземних відносин). Тож згладжую всі гострі кути.

- У багатьох творчих родинах живе ревність до професії: хтось із подружжя більш відомий, затребуваний. У вас такого не бувало?

— Таких стосунків не розуміємо. До сцени одне одного ревнують ті подружжя, яким не вистачає взаєморозуміння. Такі сім’ї зазвичай розпадаються, бо з ревністю помирає і кохання. Ми з Орестом пройшли таку тернисту школу життя та шоу-бізнесу... Але почуттів не лише не розгубили, — навпаки, зміцнили.

- Яку життєву школу маєте на увазі?

— У важкі 90-ті, коли наш дует був на піку популярності, глядачі й не здогадувалися, що фінансово було сутужно. Бувало, окрім капустяного пирога, нічого не було, — всі кошти витрачали на запис пісень. Пам’ятаю, зварила борщ не з білокачанної, а із синьої капусти. Страва вийшла насиченого фіолетового кольору. Але Орест так хвалив той борщ. Казав: головне, що він смачний, а якого кольору — не важливо.

На відміну від деяких колег по сцені, які їздили на позичених іномарках, аби замилити очі публіці, мовляв, дивіться, які ми круті, ми 17 років їздили на «Жигулях». А на гастролях за кордоном нам вчасно не виплатили добових... У кишенях вітер гуляв, але до дріб’язкових побутових сварок не опустилися. Навпаки, негаразди прожили, як кажуть на Галичині, гонорово (подружжя родом зі Львова. — В. Ш.).

Орест і війну «пережив». Ще до нашої зустрічі два місяці у складі ансамблю «Смерічка» він виступав з концертами в Афганістані. І тепер, коли виникають непорозуміння у творчості, їх з’ясовує тільки Орест. «Зараз прийде чоловік і розбереться з вами, а він був на війні», — кажу в таких випадках. За словами Ореста, коли на твоїх очах вбивають юнаків і в цинкових трунах відправляють додому, коли розумієш, що в будь-який момент у тебе може влучити куля, на сім’ю дивишся іншими очима, більше цінуєш свою «половинку» і життя загалом. Бо розумієш, як легко його обірвати і втратити.

- Чоловік вас хвалить?

— Так, особливо, коли балую сім’ю смачними стравами, випічкою. Якось Орест сказав: «Знаєш, чому приготовлену тобою їжу їм із насолодою? Бо готуєш з любов’ю». Приємно, що чоловік це відчуває й оцінює. Любить і пожартувати: «Приготовлена тобою яєчня найкращіша. Саме тому, Інеско, я тебе не покину».

- Як довго можете прожити одне без одного?

— У часи Союзу, коли на гастролі їздили окремо, на телефонні розмови витрачали велику суму — понад 200 карбованців. Коли підрахували телефонні витрати, зрозуміли, що жити нарізно — дорого. І тепер, коли таке стається, то години не минає, щоб не зателефонували одне одному.

- Якщо між вами виникають непорозуміння, через що?

— Не пригадую, щоб ми сварилися. Скоріше — доповнюємо одне одного. Нас четверо: Орест народився під сузір’ям Риб, я — Близнюків. На дрібниці намагаюся не звертати уваги. Якщо ж і «встану не з тієї ноги», Орест згладжує ситуацію: «Здає­ться, наші «половинки» не встигли домовитись між собою». Якщо не сприймати все буквально, а переводити в жарт — полегшуєте собі життя. Якщо чоловік на мою адресу несправедливо кине гостре слово, промовчу. Вичекаю, поки зрозуміє свою провину. А він, на щастя, швидко це робить, так само, як і заспокоюється. А потім ще й мене заспокоює: «Інко, зрозумій, я сказав не тому, аби тебе скривдити. Просто вихлюпнув емоції».

- Як реагуєте, коли чоловік «переварює» в собі неприємні творчі моменти?

— Не залишаю його наодинці з думками, намагаюся розрадити. Не пізнаєш тіней — не оціниш сонця. Те саме кажу і Маріанні. Якось вона запитала: «Мамо, чому у світі так багато зла?». «Це не так, — відповіла. — Просто добро зазвичай мовчить, а зло — вип’ячується. Не зіткнешся зі злом, не зрозумієш, що таке добро».

Чорні полоси неминучі для будь-якої сім’ї, тож важливо частіше створювати одне одному свято, хоча б манюсіньке. І не треба шукати для цього приводу. «Я приготувала твою улюблену страву і сьогодні в нас буде романтична вечеря», — кажу Орестові. Він здивувався: «З якого приводу?». «Просто хочу побачити твої щасливі очі».

- Пригадуєте, найоригінальніший подарунок чоловіка…

— Наприклад, 8 березня в Ореста день народження. Ми одне одному (і Маріанці теж) подарували квитки у спортивний spa-салон. Хочемо завжди бути у спортивній формі (усміхається. — В. Ш.).

- Чи правда, що творчі чоловіки за цвяхи і молоток не беруться…

— Це не про Ореста. Він уміє господарювати. Ремонтує усе: від сантехніки — до побутових приладів. За що не візьметься — усе зробить.

- Про що в сімейному колі переважно говорите?

— Генералісимус у нашій сім’ї — Соломійка. Все крутиться навколо неї. Допитлива дитина. Ледь встигаємо відповідати на сотні «чому?».

Маріанна — дев’ятикласниця, вільно володіє польською мовою, випускниця художньої школи. Старша донька — наша підтримка. Доглядає за Соломійкою, коли ми на гастролях. Не хочемо, аби Маріанна стала артисткою. Наше життя — не суцільне свято, визнання та овації. Це виснажлива праця, необлаштовані гримерні, холодні сценічні майданчики, постійні переїзди, недосипання, сухі пайки. Це також заздрість і плітки. «Вибратися на вершину слави, — кажу Маріанні, — легше, аніж втриматися на ній. Бо, досягнувши певної висоти, можна розслабитись і легко її втратити».

Я, як кожна мама, хочу бачити доньку щасливою. Тому важливо, з якої родини буде її чоловік. Адже стосунки між батьками діти переносять у власну сім’ю. Настановляю Маріанну, як мене колись моя мама. «Доню, — кажу, — чоловік повинен мати добре серце. Тоді він не скривдить ані дружини, ані дітей; не зрадить і не вчинить підлості.

- Чи часто вашому щастю заздрять?

— Саме з цієї причини намагає­мося якомога рідше з’являтися у товаристві шоу-бізнесу (чимало колег по сцені полюбляють когось обмовити). Ставлюся до цього по-філософськи. Було б добре, аби заздрісники своє життя влаштовували, а не чуже «досліджували». Як писала Марія Матіос: “…нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре”. А моя подруга-психолог каже: пліткувати любить той, хто нещасливий в особистому житті. І справді: кому таланить, тій людині нецікаво заглядати у замкову щілину чужої сім’ї.

Чи маєте у шоу-бізнесі друзів?

— Ні, тільки колег по сцені. Чим у шоу-бізнесі менше друзів, тим ймовірніше, що тобі не встромлять ножа у спину. Нам з чоловіком добре удвох…

Ніколи не наполягаємо, аби виступити у фіналі концерту (у шоу-бізнесі це вважається престижно. — В. Ш.). Таке, швидше за все, потрібно «звьоздам», які мало вартують, натомість за рахунок фінальних виступів прагнуть підкреслити величність свого імені.

Ті ж самі «звьоздочки» часто вигадують про себе плітки, аби якомога частіше бути у всіх на устах. Нашіптувачі не раз зверталися до нас з таким проханням. «Ми не прихильники брудних піарів», — відповідала я. Дивуюся: навіщо самих себе обруднювати?! Адже коли язики ті плітки підхоплять і понесуть, то відмитися від бруду потім неможливо. Ми з Орестом працює­мо задля людей, а не заради піару. Хочемо відкрито дивитися глядачам у вічі. І вже не уявляємо себе одне без одного.

Довідка «ВЗ»

Інеса Братущик — лауреат Першого конкурсу «Червона рута» (1989 р.), колишня солістка львівського жіночого гурту «Мальви», чернівецького ансамблю «Смерічка». Орест Хома працював музикантом у гуртах «Ватра», «Черемош», «Смерічка», театрі пісні «Не журись». На початку 1991-го Інеса та Орест створили сімейний творчий дует. Найпопулярніші пісні — «Три дороги», «Білий рояль», «Дай мені тепла» — швидко полюбилися глядачам в Україні і за кордоном. Пісні у їхньому виконанні «крутили» на всіх радіостанціях і телебаченні. У 1996-му подружжю присвоє­но звання заслужених артистів України. Нині успішно і багато гастролюють. Українську пісню представляють у міжнародних турне по Італії, Німеччині, Польщі, США, Канаді, Бельгії, Ірландії, Франції. Їхні пісенні твори увійшли до Золотого фонду Національної радіокомпанії України, — подружжя працює її солістами. Живуть і працюють у Києві.