ФОМА: «Дав Україні п’ятирічку. Якщо життя тут не покращиться, виїду за кордон»

—Крайній?альбом “Манд­рів” вийшов у 2011 році. Раз на три-чотири роки випускаємо диск. Працюємо не з точки зору шоу-бізнесу, а з точки зору накопичення якісного матеріалу. Для чого продукувати будь-що, як це часто роблять? Люблю музику. Тому не поважаю український шоу-бізнес. Хоча, як такого його і не існує. Шоу-бізнес в Україні — містечковий.

- Ви активно гастролюєте із новим музичним проектом...

— Проект називається “Фома-шансон”. Створювався як дует з акордеоністом Данилом Денисовим. Це талановитий музикант, який замінює цілий оркестр. Дуже зручно їздити на виступи. Адже, окрім мікрофона, нам нічого більше не потрібно. Та й новий репертуар легко вводити у проект. За вечір з Денисом можемо прорепетирувати пісню і зранку вже виконувати її на сцені. Це живий проект. Особливість “Фома-шансону” — мандри різними жанрами із повною імпровізацією. Називаю його швидким, партизанським. За короткий проміжок часу цей проект здобув широке коло шанувальників як в Україні, так і за кордоном. Бували з виступами у Фінляндії, США, на Каннському та Берлінському кінофестивалях... Інколи “Фома-шансон” виступає з великою командою музикантів. Тому дехто плутає цей проект з “Мандрами”.

- Чим “Фома-шансон” зачіпає закордонного слухача?

— Великий плюс проекту “Фома-шансон” — маневреність. Вийшовши на сцену, можемо відразу зорієнтуватись, який репертуар буде ближчим аудиторії. Часто корегуємо концертний набір на ходу. “Мандри” не можуть собі цього дозволити. У нас чіткий репертуар. “Мандри” більше зорієнтовані на молодого слухача. Старша аудиторія інколи лякається нашого потужного рокового звучання. Натомість “Фома-шансон” може без проблем перейти на ніжно-романтичну програму, якщо того потребує слухач.

- У світі жанр шансону розуміють як легку, ліричну музику вулиці. На пост-радянському просторі — це переважно «блатняк». Чому для свого проекту обрали назву “Фома-шансон”?

— Не люблю простих шляхів. Обрав таку назву, аби змінити в Україні ставлення до цього жанру. Шансон — лірична пісня про життя. Наприклад, французький шансон — якісна музика, яку обожнюють мільйони. Шансон може описувати будні моряка, вчителя чи батяра...

- Знаю про ваше захоплення режисурою. На якому етапі ваш кінопроект “Київ, що зникає”?

— Проект зупинено через об’єктивні причини. Але незабаром відновлю його. Спершу планував ці зйомки для особистого архіву. Але проблема загальнодержавна. Стародавній Київ зникає. Багатьох будинків, які знімав, вже немає. З відзнятого матеріалу змонтував перший десятихвилинний міні-фільм. Маю ідеї щодо продовження проекту. Боляче дивитись, як зносять історію. У Львові ставлення до старовини краще. У столиці без зупину знищують столітні будинки, на місці яких виростають скляні модернові споруди, що дисонують із загальною архаїчною атмосферою.

- Маєте плани щодо інших кінопроектів?

— Співпродюсую кіно “Тарасова гора ікс”. Це фільм про ювілейний фестиваль “Тарасова гора” у жанрі музичної імпровізації. Фільм про людей, які люблять свободу, музику і мотоцикли. Граю там роль самого себе. Розповідаю про свою мрію перетнути США на «Харлей Девідсоні».

- У вас активна громадянська позиція. Часто берете участь у протестних акціях...

— Співаки бувають різними. Мене завжди надихали приклади таких музикантів, як Боб Марлі. Це не просто людина, яка зробила популярною на весь світ музику в стилі реггі. Він зупинив на Ямайці громадянську війну. Боб Марлі вивів на одну сцену двох політиків, чиї послідовники розстрілювали одне одного на вулиці. Саме на сцені Марлі не побоявся об’єднати руки ворогуючих діячів, і війну було зупинено. Захоплююсь прикладом італійського виконавця Адріано Челентано, який веде на телебаченні програму “Рок-політика”. Ця передача торкається складних політичних та суспільно-громадських питань. Челентано не побоявся висловити гостру критику проти Берлусконі. Він підтримав екологічну акцію, попросивши аудиторію на декілька хвилин вимкнути телевізори. Двадцять мільйонів глядачів відімкнулись від електроенергії... Співак має своє коло прихильників, разом з якими можна змінювати світ на краще. Не можна сьогодні мовчати. Потрібно піднімати мільйони людей. Пофігістична позиція “маємо те, що маємо” страшенно мені не подобається.

- Вірите у світле майбутнє України?

— Зараз в Україні затяжна чорна смуга. За двадцять років незалежності ситуація найбільш критична. Через інертність та інфантильність громадянського суспільства від­кочуємось від демократії із шаленою швидкістю, наче з крутої гори. Інтелектуали кричать, пишуть блоги. Але у широкому українському середовищі ще не народилась протестна енергія, яка би змела цей режим... Якщо надалі все буде так рухатись, колапс наступить швидко. Але українці чомусь закриваються руками і кажуть, що вони вже одного разу виходили на Майдан... Неправильна позиція. Для кращого життя потрібно робити багато кроків. А не чекати раю після одного вдалого кроку.

- Багато наших спів­віт­чизників виїжджають за кордон...

— Ця позиція має право на життя. Ніхто не хоче, аби їхні діти були рабами.

- У вас теж підростає маленький син. Думаєте про еміграцію?

— Не буду брехати, думаю над еміграцією. Два роки тому, коли у мене народився другий син, дав цій країні, за радянськими мірками, п’ятирічку. До прийняття рішення залишилось три роки. І за цей час я буду особливо активно працювати над тим, аби життя у цій країні покращилось. Адже я — українець, мої діти — українці. Хочемо жити на Батьківщині. Маю надію, що так і буде. Коли поїду звідси, це означатиме, що надії більше не маю.

- Позитивно відгукуєтесь про США. Це та країна, куди хотіли б переїхати?

— США — цікава країна. Щороку їжджу туди з гастролями. Подобається тамтешня природа. Але Америка — край контрастів — захоплення і напруженість. Це ідеальний совок і вільнодумство водночас. Жити там би не хотів. Якщо би переїжджав, то на південь Європи — Іспанія, Італія, Португалія.

- Знаю, що вдома, окрім написання музики, любите малювати. А куховарством не займаєтесь?

— Не маю на це часу. Їсти готує дружина та няня. Приїжд­жаю на все готове (сміється. — І. К.).

- Маєте двох синів — Яву-Костянтина та Тимофія. Про доньку не думаєте?

— Можемо думати, але це як Бог дасть. Чим більше дітей — тим краще.

- Ви — суворий батько?

— Ні. Але можу притиснути, якщо накоять щось погане.

- Недаремно обрали назву гурту “Мандри”. Знаю, що любите подорожувати...

— Особливо з сім’єю. Зізнаюсь, сина з дружиною зачали на Каннському кінофестивалі.