Лілія САНДУЛЕСА: «Достойні пропозиції руки і серця ще приймаю»

Про творчість і особисте життя народна артистка України розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «ВЗ»

Голос Лілії Сандулеси зараз звучить так само, як і 35 років тому, коли вона стала солісткою Чернівецької філармонії і співачкою вокально-інструментального ансамблю «Жива вода». Вона була музою Олександра Сєрова, Валентина Козаченка, Іво Бобула… Кохала і була коханою. І хоча від того дня, коли вперше виступила на сцені, минуло чимало років, Лілія Сандулеса така ж бадьора і життєрадісна. Привітна, мила і без натяку на зверхність. Статус зірки української естради народна артистка ще раз підтвердила під час концерту у Львівській філармонії: під вигуки “Браво!” артистці аплодували стоячи.

- У вас недавно був ювілей. Як відсвяткували?

— Довго вагалася: святкувати чи ні. Та потім вирішила, що така дата (55 років. — Г. Я.) буває лише раз у житті (сміється. — Г. Я.). І добре, що зробила, бо так було гарно. Святкували у Чернівцях. Були усі мої друзі — понад 80 осіб. То не була просто забава: випили, закусили, потанцювали… День народження пройшов у вигляді концерту. Мені у ресторані співали Ніна Шестакова, Павло Мрижук, Анатолій Демчук, Михайло Грицкан… Але найбільше потішили діти, які отримали на моєму Міжнародному фестивалі молодих виконавців у Чернівцях Гран-прі. Це феномени, майбутні зірки української естради.

- Знаю, недавно ви відсвяткували ще один ювілей...

— Так. 35 років творчої діяльності.

- З чого почалася ваша творча кар’єра?

— Скільки себе пам’ятаю — стільки співаю. Була на городі — співала, зайшла у сад — співала… Співала у школі на всіх концертах. Потім у сільському клубі. А потім заспівала серйозно: це було після Всесоюзного фестивалю художньої самодіяльності. На ньому були представники з філармоній, а серед них — львів’янин Юрій Шаріфов, який організував групу, тоді це називалося вокально-інструментальний ансамбль «Жива вода», а мене запросив у цей ансамбль солісткою.

- Від батьків успадкували талант?

— Від бабусі. Вона мене вчила. Бабуся навчила мене гарних манер. Вона хотіла, щоб я співала. Чого не можу сказати про батьків. Казали, що це за професія — співачка. Хотіли, щоб я мала «щось серйозне» в руках, якусь поважну спеціальність, скажімо, бухгалтера, економіста. Минуло 15 років, я стала заслуженою артисткою, мама ходила на концерти і казала: «Лілічко, не співай так багато. Бережи горло!».

- Популярність на теренах колишнього Радянського Союзу вам принесла пісня Володимира Бистрякова «Гончарный круг».

— І не тільки. Потім я записала пісні Олександра Морозова «Пропади ты пропадом», «Мой любименький матрос». Записала кліпи на ці пісні, вони звучали на програмі «С добрым утром!», на «Пісні року», у «Новорічному вогнику»… З 1986 року з цими піснями я увійшла у загальновсесоюзну естраду. Тому й більше бувала там, ніж в Україні.

- Ви увійшли у фінал всесоюзного фестивалю «Пісня року». Жили у Москві понад п’ять років. Чому там не залишилися?

— Мене запрошували в гості Поперечний, Саша Морозов, Пахмутова, Добронравов, Максим Дунаєвський… Говорили: «Лілю, тобі треба тут бути». А я не мала на кого сина надовго залишати. І, якщо чесно, не була готова, щоб жити далеко від дому. Не розуміла, який на мою долю випав шанс. Не зуміла ним скористатися. Мене тягнуло на Буковину.

- Ви дуже рано вийшли заміж… Це було таке палке кохання?

— Мені було 16 років. Вийшла заміж, народила сина… У нашому селі це було нормально. Але я так рано вийшла заміж не тому, що така була у нас мода, чи мені когось нарадили батьки. Не можу сказати, що вийшла заміж через палке кохання. Я любила музику. Мій чоловік був талановитим акордеоністом. Я полюбила цей образ — людину з акордеоном, яка розумілася на музиці. Мабуть, тоді ще й не розуміла, що таке справжні почуття. Що таке любов у моєму розумінні? Підтримка, повага, увага і розуміння. Має бути поруч друг, опора… У першому шлюбі цього не було. Він був чудовим музикантом, але любов до оковитої переважала над почуттями, а потім і над музикою… Любов була потім, коли я познайомилася з Сєровим (відомий співак Олександр Сєров. — Г. Я.) у Чернівецькій філармонії. Правду писали газети, що я йшла коридором філармонії, почула, як хтось гарно співає, зайшла, і так ми познайомилися. Почула не лише талановите виконання, а й побачила перед собою гарного хлопця. Ми кохали одне одного. От тут була опора і підтримка, Саша розумів мене з півслова. Потім ми переїхали у Волинську філармонію на роботу. Але навколо було стільки заздрісників, які понад усе хотіли нас розлучити, говорили за моєю спиною такі небилиці, обливали брудом. І їм це вдалося. Було так: він на гастролях, я на Волині. Потім я їду на гастролі, він — повертається. От у цей час йому і нашіптували «доброзичливці».

- Виходить, що вас розлучили і як співаків, і як майбутню подружню пару?

— Так. Саша був страшенно ревнивим, а я — ще дуже молодою, зеленою. Можливо, мені десь треба було змовчати, я часто ображалася через те, що Саша вірить комусь іншому, а не мені.

- Сєров вмів гарно залицятися?

— Як на той час — вмів. Коштовних подарунків не робив, через балкони посеред ночі не лазив, щоб покласти мені букет троянд на подушку, серенад під вікнами не співав… Але тої уваги, якою мене оточував, мені вистачало.

- А як ви познайомилися з Валентином Козаченком?

— Працювала у Київському мюзик-холі. Валентин працював там режисером.

- Це правда, що через Іво Бобула ви пішли від Козаченка?

— Так і було. Козаченко не міг повірити. У нас було, на його погляд, все добре, а тут «бах!» — я йому кажу, що йду від нього.

- Так шалено закохалися в Бобула?

— Не можу сказати, що мені «зірвало дах». Ні. Ми просто разом заспівали пісню «Берег любові»… І з того все почалося. Іво побачив, що я «дівка пробивна», а йому треба було хоч десь засвітитися на сцені — от він за мною і «приударив». У нас з Валентином були дуже демократичні стосунки. Забагато волі. Тепер і сама не можу відповісти на запитання, що мені треба було? Можливо, я й не хотіла, щоб мені давали стільки свободи, а навпаки, щоб за мене хвилювалися, переживали, хотіла мати опору і навіть стіну. Валентин мені в усьому довіряв, ніколи не перечив. Тому, коли я заспівала з Іво, зрозуміла: я люблю цю музику, закохана у пісню, яку він співає! А коли ми разом співали, у нас настільки сильно у тандемі звучали голоси, що вже окремо ні ми себе не уявляли, ні наші шанувальники.

- Колись в інтерв’ю ви сказали: «Ми з Іво пізно знайшли одне одного». Та попри все — розлучилися…

— Я до останнього намагалася вберегти наш «берег любові»… Казала, що втомилася, хотіла, щоб ми вдвох кудись поїхали відпочити... Іво почав вередувати, усе його не влаштовувало, почалося нерозуміння, якого не має бути у сім’ї. Я йому давала шанс: давай спробуємо ось так, або ось так. Бо ж кожна жінка хоче мати сім’ю, а не розлучатися перший, другий і навіть третій раз. Тому й жила надією. Але ми так і не змогли знайти спільної мови. Попри те, що ми з Іво знаємо по три мови, спільної не знайшли.

- У жодному з інтерв’ю ви не очорнили Бобула, не дорікнули йому…

— У нашому сімейному житті були і дуже світлі моменти. Крім того, на українській естраді ми зробили велику справу. Неодноразово читала багато доброго про наш дует. Виносити сміття з хати — негарно. Коли деякі журналісти казали: а він про вас казав ось таке й ось таке, відповідаю усім: «Такого не було. Ми з ним розійшлися красиво. По-мужськи!». Іншими словами: ніхто не залишився обділеним. Все майно поділили навпіл! Хоча Іво завжди і всюди каже, що все залишив Сандулесі.

- Якби вам випала нагода знову заспівати з Бобулом, ви би погодилися?

— Коли ми ще жили разом, у нього вже тоді був, як кажуть, запасний аеродром. Я не тримаю зла на нього, але й пробачити важко. Якщо зустрічаємося на концертах, спілкуємося. Іво навіть намагається жартувати. А заспівати?.. Думаю, ми з ним свою пісню вже відспівали.

- І після Бобула уже нікого не впускаєте у своє серце?

— Чому? Достойні пропозиції руки і серця я ще приймаю (сміється. — Г. Я.).

- У вас єдиний син від першого шлюбу. Він також співає?

— Іван співає тільки для друзів, вдома. Хоча я пропонувала йому. Але, мабуть, він добре розуміє, яка це важка праця. Іван за освітою економіст, але займається і будівництвом. От і мені допомагає добудовувати дім. А минулого року допоміг мені організувати у Новоселиці, де я народилася, Перший міжнародний фестиваль молодих виконавців «Від Черемоша до Прута», у якому взяли участь 120 учасників з України, Молдови, Румунії.

- Фестиваль імені Лілії Сандулеси?

— (Сміється. — Г. Я.). Ні, фестиваль не мого імені. А от школу вокалу імені Лілії Сандулеси я створила у Чернівцях і у Києві, де займається десятеро дітей. Ми проводимо індивідуальні уроки з талановитими дітками. Бо ж не у кожного є заможні мами-тати, які можуть платити шалені гроші за навчання.

- Попри те, що відсвяткували поважний ювілей, виглядаєте чудово. Дотримуєтеся дієти? Чи таємниця вашої чудової форми захована у чомусь іншому?

— Жодних дієт не дотримуюся. Їм тоді, коли маю можливість. Репетиції, концерти, переїзди і перельоти…. Про які дієти може бути мова? Та і лінива я для цього (сміється. — Г. Я.). Навіть якщо перестуджуся, не буду робити компресів, примочок, полоскань… Таблеточку ковтнула — і все. Але нехай жодна жінка не бере з мене прикладу! Жінка має себе любити: робити маски, дотримуватися дієти, займатися спортом, щоб завжди гарно виглядати!

- Якщо випадає кілька вільних днів — від репетицій і гастролей — де любите відпочивати?

— Зараз, коли живу у Чернівцях, недалеко від батьків, намагаюся хоч на 20 хвилин заїхати до них. Найулюбленіший відпочинок — бути вдома. Можу просто лежати і дивитися телевізор, щось почитати, помріяти.

- А яка ви господиня?

— Якщо голодна, буду їсти все, що маю під рукою. Готую тільки під настрій. Мій син дуже смачно готує. І вміє все зробити. Тому, коли буваю вдома, а це вже дім сина, бо я скоро перейду у свій, то мене нагодують діти. Жартую, мовляв, ви — тут господарі, от і частуйте маму.

Довідка «ВЗ»

Народна артистка України Лілія Сандулеса народилася 28 лютого 1958 року у селі Маршинці Новоселицького району. Шлях на професійну сцену розпочала у 1977 році у ВІА “Жива вода” при Чернівецькій філармонії. У 1982 році перемогла на Все-українському конкурсі артистів естради. А у 1985 році з піснею Володимира Бистрякова “Гончарный круг” співачка пройшла у фінал Всесоюзного фестивалю “Пісня року”.